Ухвала суду № 47686766, 30.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/2117/15-ц Номер провадження 22-ц/775/225/2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Жарової Ю.І., суддів Маширо О.П., Санікової О.С.

при секретарі судового засідання Хоміч Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 02 червня 2015 року по цивільній справі за позовом Селидівського міжрайонного прокурора в інтересах Селидівської міської ради в особі комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

ВСТАНОВИЛА:

До Селидівського міського суду Донецької області звернувся Селидівський міжрайонний прокурор в інтересах Селидівської міської ради в особі комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівської центральної міської лікарні з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працюючи лікарем анестезіологом КЛПУ Селидівської міської лікарні, ОСОБА_1 скоїв злочин передбачений ч. 2 ст. 140 КК України, а саме: через неналежне виконання своїх професійних обов'язків, несумлінне до них ставлення, померла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вину ОСОБА_1 у скоєнні злочину доведено постановою Селидівського міського суду Донецької області від 13.06.2013р., але його звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08.09.2014р. з лікарні на користь ОСОБА_4 матері померлої, стягнуто у відшкодування матеріальної шкоди 13000 грн. та моральної шкоди завданої злочином 120000 грн. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18.11.2014 р. рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08.09.2014р. в частині стягнення матеріальної шкоди змінено та стягнуто з лікарні на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн. На теперішній час лікарнею відшкодовано ОСОБА_4 матеріальну та моральну шкоду у розмірі 15000 грн. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня шкоду в порядку регресу, як завдану працівником при виконанні своїх трудових обов'язків у розмірі 15000 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 02 червня 2015 року позовні вимоги Селидівського міжрайонного прокурора в інтересах Селидівської міської ради в особі комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна лікарня шкоду в порядку регресу, як завдану працівником при виконанні своїх трудових обов'язків у розмірі 15000 грн., та судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. на користь держави.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до п. 3 ст. 134 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Не погоджуючись з рішенням Селидівського міського суду Донецької області, відповідач по справі, ОСОБА_1, подав до апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначивши, що оскаржуване рішення вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, із незастосуванням норм закону, які підлягали застосуванню, порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 послався на норми ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, вважає, що суд першої інстанції неправомірно використав у якості доказу постанову в кримінальній справі, що не передбачено ст. 61 ЦПК України та порушує Конституцію України, що суд повинен був до спірних правовідносин застосувати норми статей 132, 137 КЗпП України.

До судового засідання апелянт не з'явився, надавши суду заяву із клопотанням розглядати справу без його участі, за участю його представника, який підтвердив свої повноваження відповідними документами. Представник відповідача в судовому підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник прокуратури в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 13.06.2013 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності. Провадження по кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України закрито на підставі ст.. 49 КК України у зв'язку зі спливом строку давності. Діяння ОСОБА_1 кваліфіковані як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для неповнолітньої хворої ОСОБА_3, а саме її смерті 10.06.2005р.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08.09.2014р. з комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня на користь ОСОБА_4 стягнуто у відшкодування матеріальної шкоди 13000 грн. та моральної шкоди, завданої злочином 120000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18.11.2014р. рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08.09.2014р. в частині стягнення матеріальної шкоди змінено та стягнуто з комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн.

Згідно платіжних доручень №12 від 27.02.2015р., №30 від 24.03.2014р., №251 від 23.04.2015р. комунальною лікувально-профілактичною установою Селидівська центральна міська лікарня відшкодовано ОСОБА_4 матеріальну та моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

Відповідно до Статуту Селидівська центральна міська лікарня за своєю організаційно-правовою формою є юридичною особою, заснованою на комунальній власності територіальної громади м. Селидове. Засновником є Селидівська міська рада. Лікарня фінансується за рахунок грошових коштів місцевого бюджету, фінансування діяльності здійснюється фінансовим управлінням Селидівської міської адміністрації виконкому Донецької області, з видатків, передбачених на охорону здоров'я.

На підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

За змістом ч. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135 3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

У сенсі ст. 130 КЗпП України до матеріальної шкоди, завданої кримінально караними діями працівника під час виконання трудових обов'язків, відносять, зокрема, і суми зайво сплачених грошових виплат на відшкодування шкоди третім особам.

Згідно з п. 3 ч. 10 Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 р. N 4204-IX (далі - Положення), робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству установі, організації, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинив кримінально карані дії передбачені ч. 2 ст. 140 КК України неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення. У відповідності із ч. п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності за спливом строків давності по нереабілітуючим обставинам. Отже, у цьому випадку згідно з ч. 2 ст. 132, ч. 3 ст. 134 КЗпП України, п. 3 ст. 10 Положення, на нього покладається матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству, установі, організації, яка виразилась у сумах, сплачених комунальною лікувально-профілактичною установою Селидівська центральна міська лікарня ОСОБА_4 в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 15000 грн. за рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08.09.2014р. та рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18.11.2014р.

Висновок суду першої інстанції у справі доведено належними і допустимими доказами завдання шкоди позивачеві через переслідуване у кримінальному порядку діяння винного відповідача, пов'язане з невиконанням та неналежним виконанням ним своїх трудових обов'язків, що стало підставою для виплати ОСОБА_4 заподіяної шкоди, ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не визначився з правовою природою спірних правовідносин, не відповідають дійсності, оскільки судом першої інстанції правомірно застосовано норму права яка регулює дані правовідносини, а саме п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Щодо не застосування судом першої інстанції під час прийняття рішення по справі ст.. 137 КЗпП України, даний довід апеляційної справи не може бути прийнятий судовою колегією до уваги, оскільки, під час розгляду справи відповідачем не було надано відповідного клопотання та не наведено обставин та не надано доказів які б сприяли можливості застосування даної норми закону.

Довід апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції проігноровано норми Основного Закону Конституції України, згідно ст.. 62 якої «Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, не може бути прийнята до уваги, оскільки, згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.1992, № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" ОСОБА_4 слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом (пункти 3, 4, 8 статті 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10 КПК).

Повна матеріальна відповідальність за цією підставою покладається на працівника, дії якого визнані такими, що мають ознаки злочину в офіційному порядку: підтверджені обвинувальним вироком суду, ухвалою суду в кримінальній справі про припинення провадження в справі у зв'язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачею справи на розгляд товариського суду, звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки, звільненням від відбування покарання у зв'язку з захворюванням, достроковим або умовно-достроковим звільненням від покарання, в разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання та в інших подібних випадках, або відповідно до постанови слідчо-прокурорських органів.

За цією підставою працівник не притягується до повної матеріальної відповідальності лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу або події скоєння злочину.

Проте при винесенні виправдувального вироку (закритті провадження в кримінальній справі) за відсутністю складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, має право з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

За вказаних обставин доводи відповідача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмовлення у позові, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, відповідачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 02 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді