Ухвала суду № 47667205, 29.07.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5092/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Сілукової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості за кредитним договором, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року,

встановила:

У жовтні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 29.05.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №ML-504/035/2008, відповідно до умов якого позичальникові було надано кредит в сумі 229 500 грн.

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 29.05.2008 року було укладено договір поруки №SR-504/035/2008 із поручителем позичальника ОСОБА_4 та з ОСОБА_5 договір іпотеки №РМL504/035/2008 (майнова порука), відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходяться в м. Ізмаїлі Одеської області по вул. Олега Кошового, 59, загальною площею 113,40 кв.м., житловою - 45,7 кв.м., який належить іпотекодавцю на праві власності.

Предметом іпотеки забезпечено всі зобовязання позичальника перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положенням кредитного договору, який забезпечений іпотекою згідно з договором іпотеки № PML504/035/2008.

За договором купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 28.03.2013 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором №ML- 504/035/2008 від 29.05.2008 року.

Кредитор умови договору виконав в повному обсязі, проте відповідач ОСОБА_3 платежі належним чином не виконував, у звязку з чим станом на 24.09.2013 року за кредитним договором № ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року за відповідачем виникла заборгованість з урахуванням основного боргу (кредиту), процентів, пені та штрафів, яка складає 312 242,24 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, нерухоме майно - житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по вул. Олега Кошового, 59, загальною площею 113,40 кв.м., житловою - 45,70 кв.м., який належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.10.2005 року по справі №2-4636-2005 року, та зареєстровано в реєстрі за №13459252, згідно витягу №9487523 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно виданого КП «Ізмаїльське МЕТІ» 03.01.2006 року та в книзі №52/3, номер запису 94, шляхом надання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною, визначеною на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності.

Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направити на погашення заборгованості за кредитним договором № РМL504/035/2008 від 29.05.2008 року перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 312 242,24 грн. Також позивач просив надати право отримувати довідки та документи, та виселити всіх мешканців, які орендують, мешкають та зареєстровані за адресою предмету іпотеки.

25.03.2014 року позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № МL-504/035/2008 від 29.05.2008 року в сумі 981 639,71 грн., яка складається з суми заборгованості по кредиту в розмірі 212 744,02 грн., суми заборгованості по сплаті процентів за період з 02.06.2008 року по 28.03.2013 року в розмірі 17 687,84 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 28.03.2013 року по 17.02.2014 року в розмірі 751 207,85 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_5, а саме, на нерухоме майно - житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по вул. Олега Кошового, 59, загальною площею 113,40 кв.м., житловою - 45,70 кв.м. та земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Олега Кошового, 59, а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 29.05.2008 року у сумі 981 639,71 грн., шляхом продажу предмету іпотеки згідно діючого законодавства через органи державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 277 296 грн. Також позивач просив виселити всіх мешканців, які зареєстровані за адресою предмету іпотеки та стягнути судовий збір з відповідачів у розмірі 3 441 грн. (т. 1 а.с. 174- 178).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року зустрічний позов ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним було залишено без розгляду. (т. 2 а.с. 101)

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року у розмірі 460 863,72 грн., з яких: сума заборгованості по кредиту складає 212 744,02 грн., сума заборгованості по сплаті процентів за період з 02 червня 2008 року по 28 березня 2013 року складає 17 687,84 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 28 березня 2013 року по 17 лютого 2014 року в розмірі 230 431,86 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року у розмірі 460 863,72 грн., з яких: сума заборгованості по кредиту складає 212 744,02 грн., сума заборгованості по сплаті процентів за період з 02 червня 2008 року по 28 березня 2013 року складає 17 687,84 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 28 березня 2013 року по 17 лютого 2014 року в розмірі 230 431,86 грн., звернуто стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по вул. Олега Кошового, 59, загальною площею 113,40 кв.м., житловою - 45,70 кв.м., який належить ОСОБА_5 та земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Олега Кошового, 59, що перебуває у її користуванні шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № № РМL504/035/2008 від 29.05.2008 року) на прилюдних торгах за початковою ціною предмету іпотеки встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стації оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1147 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1147 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1147 грн.

Зазначене рішення суду оскаржують в апеляційному порядку ОСОБА_3, ОСОБА_4

В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про зміну судового рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 230431,86 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором та сплати відсотків.

В рахунок погашення суми боргу звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок по вул. О.Кошового, 59 в м. Ізмаїлі Одеської області, що належить ОСОБА_5 У задоволенні позову щодо ОСОБА_4 відмовити.

Інші сторони рішення суду не оскаржували.

Апелянти в судове засідання не зявилися. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином.

Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до укладеного кредитного договору № МL-504/035/2008 від 29.05.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 останній отримав кредит в сумі 229 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом з плаваючою процентною ставкою FIDR та фіксованого відсотку 4,99 % річних з терміном повернення кредиту 29.05.2023 року, що підтверджується кредитною заявкою, кредитним договором та випискою з поточного рахунку ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 9-10, 14, 26).

Відповідно до п.1 кредитного договору, а саме базових умов укладеного договору, договір складається з двох частин, які нерозривно пов'язані між собою.

Згідно п.1.1 частини №2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеному умовами договору, а позичальник приймає кредит, зобовязується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобовязання, як вони визначені у кредитному договорі.

Порядок виконання боргових зобовязань за кредитним договором передбачений п. 1.5 (з підпунктами) частини №2 кредитного договору. Зокрема, відповідно до підпункту 1.5.1 частини №2 кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Нараховані в порядку, передбаченому кредитним договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно п.3 частини №1 кредитних договорів сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитами буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка визначається як фіксований відсоток + FIDR), де фіксований відсоток дорівнює 4,99 % річних.

Порядок нарахування процентів врегульовано підпунктом 1.4.1.4. пункту 1.4. частини №2 кредитного договору, відповідно до якого, проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток №1 до кредитного договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до п. 1.5. кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1.1. частини №2 кредитного договору визначено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) - ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконував його у строк, встановлений договором або законом.

У порушення зазначених зобовязань норм закону та умов кредитних договорів, погашення частин кредиту та нарахованих за його користування процентів у передбачених графіком повернення кредиту та сплати процентів у розмірі та строк не відбувалося, тобто ОСОБА_3 зобовязання за вказаними договорами належним чином не виконував.

Згідно 4.2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до п. 1.9.1. частини 2 кредитного договору, незважаючи на інші положення кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобовязань за кредитним договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. кредитного договору), та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, виконання боргових зобовязань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

За договором купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 28.03.2013 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є ПАТ: «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року (т.1а.с.43-44), тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26.03.2012 року було укладено договір поруки №SR-504/035/2008 із поручителем позичальника ОСОБА_4, за яким поручитель згідно п. 1.1 договору зобовязався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 її боргових зобовязань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобовязань (т. 1 а.с. 19-22).

Пунктами 1.2, 3.1. договору поруки сторони погодили, що боржник та поручитель відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобовязань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. Договором поруки встановлено, що у випадку невиконання позичальником боргових зобовязань перед банком за кредитним договором, банк має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобовязань за кредитним договором в повному обсязі чи в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором божника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

У звязку з невиконанням позичальником зобовязань щодо несвоєчасної сплати процентів та погашення кредиту, позичальникові та поручителю банком було направлено досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 24,25).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за кредитним договором № №ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року станом на лютий 2014 року складає 981 639,71 грн., з яких: сума заборгованості по кредиту в розмірі 212 744,02 грн., сума заборгованості по сплаті процентів за період з 02.06.2008 року по 28.03.2013 року в розмірі 17 687,84 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 28.03.2013 року по 17.02.2014 року в розмірі 751 207,85 грн. (т. 1 а.с. 179)

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а відповідно до ч.2 цієї статті поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Якщо інше не встановлено договором поруки, а тому заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню також з поручителя ОСОБА_4 Зазначений висновок щодо зменшення розміру неустойки відображено в постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі №6 -100цс14.

До визначеного позивачем розміру неустойки в частині пені підлягає застосуванню частина 3 статті 551 ЦПК України, оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір заборгованості за кредитом та відсотками, таким чином, розмір неустойки в частині пені підлягає зменшенню до 230 431,86 грн., (212 744,02 грн. + 17 687,84 грн.) що є розумним і справедливим.

В силу статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язанні привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин, всупереч доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо часткового задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № №ML-504/035/2008 від 29.05.2008 року станом на лютий 2014 року в розмірі 460863,72 грн., з яких: сума заборгованості по кредиту в розмірі 212 744,02 грн., сума заборгованості по сплаті процентів за період з 02.06.2008 року по 28.03.2013 року в розмірі 17 687,84 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 28.03.2013 року по 17.02.2014 року в розмірі 230 431,86 грн.

29.05.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки № PML504/035/2008 (майнова порука), згідно з п. 2.1 якого іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобовязань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договору, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії. Предметом іпотеки визначено нерухоме майно та земельна ділянка площею 600,00 кв.м., що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кошового Олега, 59 (т. 1 а.с. 15-18).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедур продажу, встановленою ч.1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Сторони договору іпотеки визначили в пункті 4.4, що вартість предмета іпотеки складає 326 231 грн. Інвентаризаційна оцінка згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №18994811 складає 121 967 грн. (пункт 3.2 договору іпотеки)

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедур продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

За змістом положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Всупереч твердженню апелянтів, вимога з повідомленням про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п.п. 6.4.2 договору іпотеки направлялась на імя ОСОБА_5 17.12.2013 року. (а.с. 101) Дані обставини також підтверджені поясненнями ОСОБА_5 в зустрічному позові (т. 1 а.с. 85 зворот).

Однак відповідачі не сплатили заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про іпотеку», до предмету іпотеки також входить земельна ділянка, площею 600 кв.м., на якій розташований вищевказаний житловий будинок.

За таких обставин, позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_5, а саме, на нерухоме майно житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по вул. Олега Кошового, 59, загальною площею 113,40 кв.м., житловою - 45,70 кв.м. та земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Олега Кошового, 59 підлягають задоволенню.

Частиною ч. 3 ст. 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно ч.1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України -звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 43 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Однак представником позивача не вказано конкретно осіб, які підлягають виселенню з житлового приміщення, позовні вимоги про це до них не пред'являлися, в ході розгляду справи вони до участі у справі у якості співвідповідачів не притягувались, а також не надано доказів направлення вимоги про звільнення житлового приміщення, тому вимоги в частині виселення мешканців задоволенню не підлягають.

Як розяснено в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положення п.4 частини першої статті 215 ЦПК.

Зокрема, у ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення викових дій.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобовязаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).

Для забезпечення виконання сторонами зобов'язань за кредитним договором застосовуються будь-які види забезпечення, передбачені главою 49 ЦК України. Найбільш ефективним серед видів забезпечення виконання зобов'язань вважається застава, зокрема, іпотека, яка характеризується тим, що виконує забезпечувальну функцію; передбачає встановлення додаткового (акцесорного) зобов'язання, яким забезпечується основне зобов'язання; передбачає настання певних майнових наслідків у випадку неспроможності боржника.

Іпотека є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

За юридичною природою іпотека як вид застави є речовим зобов'язанням. Іпотека регулюється Законом України «Про іпотеку». Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом (ст.1 Закону «Про іпотеку»).

Згідно ст. 7 Закону України «Про іпотеку» та загальних правил, визначених статтею 572 ІДК України, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», частини 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.590 ЦК України).

За таких обставин, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилаються апелянти в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_6

ОСОБА_2