Ухвала суду № 47660723, 27.07.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 420/1336/13-ц

Провадження № 22ц/782/369/15

УХВАЛА

Іменем України

27 липня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Коновалової В.А.,

суддів Фарятьєва С.О., Луганської В.М.,

при секретарі: Козубській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 02 вересня 2014 року

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору № LGXRRX07290059 від 20.08.2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 5844 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобовязання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у звязку з чим станом на 27.09.2013 року за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 48010,41 грн., яка складається: 5164,15 грн. - заборгованість за кредитом, 511,43 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 701,44 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 38810,99 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2262,40 грн. - штраф (процентна складова).

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк заборгованість у сумі 48010,41 грн. та судові витрати.

РішеннямНовопсковського районного суду Луганської області від 02 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішеннямапеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 02 вересня 2014 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 5164,45 грн. заборгованість по кредиту, 511,43 грн. по відсотках за користування кредитом, 701,44 по комісії, 6000 грн. неустойку, 720,15 грн. судових витрат, а всього 13094,17 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

Сторони в судове засідання не зявилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що 20.08.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк, правонаступником усіх прав та обовязків якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк, та відповідачем укладений кредитно-заставний договір № LGXRRX07290059, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 5844 грн. строком на 24 місяці з 20.08.2008 року по 20.08.2010 року на придбання товару зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 974 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 70,13 грн. в обмін на зобовязання відповідача з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в обумовлені строки.

Зазначений кредитний договір складається з Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» та Тарифів.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 21.09.2008 року щомісяця в період сплати, за який приймається період з 21 по 26 число кожного місяця відповідач повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 345,68 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно Умов.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобовязання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у звязку з чим, згідно розрахунку позивача, станом на 27.09.2013 року за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 48010,41 грн., яка складається: 5164,15 грн. - заборгованість за кредитом, 511,43 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 701,44 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 38810,99 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2262,40 грн. - штраф (процентна складова).

Щодо заяви відповідача та його представника про застосування позовної давності, то суд виходив з наступного.

Умови і правила надання банківських послуг підписані тільки позивачем, не містять підпису відповідача, вони не мають реквізитів, відсутня дата їх складання та погодження сторонами кредитного договору, надані Умови не містять жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невідємності саме від Заяви позичальника, не надано доказів того, що вказані Умови є тими, які розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника.

В довідці відділу мікрокредитування Новопсковського відділення ПАТ КБ «Приватбанк» від 23.10.2008 року зазначено, що згідно п. 5.5 Умов надання споживчих кредитів фізичним особам термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договорами по теперішній час встановлюються сторонами тривалістю три роки. Позичальники, ознайомлюючись з Умовами, на кожній сторінці особисто ставлять свій підпис.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надані докази того, що ним отримана письмова згода відповідача на укладення кредитного договору з урахуванням Умов, на які посилається позивач і які передбачають строк позовної давності у пять років для вимог позивача до відповідача, тому до вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом, процентам та комісії підлягає застосовуванню загальна позовна давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення пені та штрафів в один рік.

Відповідно до п. 4.2 Умов остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної у заяві, тобто відповідно до заяви, підписаної відповідачем, остання дата погашення заборгованості за кредитом 20.08.2010 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду 25.10.2013 року сплив трирічний строк позовної давності як по кожному щомісячному платежу за кредитом та відсотками, так і по загальній сумі заборгованості за кредитом та відсотками, яка виникла станом на 20.08.2010 року, та сплив річний строк позовної давності по стягненню пені та штрафів, про застосування якого в заяві від 12.06.2014 року просив відповідач, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до правовідносин сторін загальну позовну давність, оскільки у відповідності до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, сторони у письмовій формі домовилися про збільшення строку позовної давності стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором та неустойки до 5 років не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. ст.526,530,610, ч. 1 ст.612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Із системного аналізу зазначених норм права випливає, що за взаємною згодою сторони можуть збільшувати тривалість позовної давності, встановленої законом і стосується це як загальних, так і спеціальних строків.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається із матеріалів справи, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів термін позовної давності встановлено тривалістю пять років, не містять підпису відповідача, тому не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач зазначав, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), п. 5.5. якими встановлюється позовна давність у п'ять років, нею не підписувалися, тому не становлять зміст умов кредитування між нею та банком. До спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми про позовну давність, тобто трирічний строк, а для пен, штрафу річний строк, який сплив.

Крім того, в довідці відділу мікрокредитування ПАТ «Приватбанк» від 23.10.2008 року зазначено, що п. 5.5 «Умов надання споживчих кредитів фізичним особам» термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договорами по теперішній час встановлюється сторонами тривалістю у три роки(а.с. 46).

Позивачем у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювалися.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 лютого 2015 року за № 6-240цс14, від 11 березня 2015 року за № 6-16цс15, від 10 червня 2015 року за № 6-698цс15, 01 липня 2015 року за № 6-757цс15, які згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковими для судів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5ст. 261 ЦК України).

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 20.08.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк, правонаступником усіх прав та обовязків якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк, та відповідачем ОСОБА_2, яка змінила прізвище на Деркач, укладений кредитно-заставний договір № LGXRRX07290059, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 5844 грн. строком на 24 місяці з 20.08.2008 року по 20.08.2010 року на придбання товару зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 974 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 70,13 грн.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 21.09.2008 року щомісяця в період сплати, за який приймається період з 21 по 26 число кожного місяця відповідач повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 345,68 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно Умов.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що сторони встановили як кінцевий строк повернення кредиту 20 серпня 2010 року, так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, тобто умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника, зокрема, щодо сплати окремих платежів, встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку сплати кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності по кожному черговому платежу починається з моменту порушення його виконання.

Таким чином, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця зазначеного, як кінцевий строк повернення кредиту 20 серпня 2010 року.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 06.11.2013 року за № 6-116цс13, від 01 липня 2015 року за № 6-331цс15, які згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковими для судів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було порушено умови кредитного договору та графік погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого, відповідно до розрахунку позивача, станом на 27.09.3013 року сума боргу відповідача перед позивачем склала 48010,41 грн., яка складається: 5164,15 грн. - заборгованість за кредитом, 511,43 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 701,44 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 38810,99 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2262,40 грн. - штраф (процентна складова).

Посилання відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції на те, що він не має заборгованості перед ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 51-53), та меморіальних ордерів від 20.08.2008 року, відповідно до яких відповідачем здійснювалися платежі на виконання умов укладеного договору не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем були надані копії квитанцій, згідно яких ним здійснювалась оплата: 02.07.2008 року сплачено 185 грн., 25.07.2008 року 355 грн., 02.10.2008 року 245 грн., 24.11.2008 року в сумі 1000 грн., тобто сплачено 1785 грн., а згідно розрахунку позивача відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості (комісія, проценти, пеня, тіло) 2100 грн. На наявних на а.с. 51-53 квитанціях в кількості 11 штук відсутній текс, що унеможливлює визначити суму сплати, період сплати.

Інших доказів сплати сум за кредитним договором, або перахування із іншого карткового рахунку відповідачем не надано. Отже, посилання відповідача на те, що кредит погашений повністю є голослівним.

Наявна в матеріалах справи довідка ПАТ КБ «ПриватБанк» в якій зазначено про відсутність у відповідача заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом, оскільки доказами погашення заборгованості за кредитним договором є квитанції, меморіальні ордери, тобто бухгалтерські документи.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ні відповідачем, ні його представником доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі суду не надано, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 зобовязання за кредитним договором виконано належним чином.

Встановлені судом першої інстанції обставини порушення відповідачем умов та графіку погашення кредиту, відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалися. Під час звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відповідач посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності і просив залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у звязку з пропуском строку позовної давності.

В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року зазначено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ч.4ст.267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності основної вимоги вважається, що позовна даність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем в письмовій формі заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Як вже зазналося вище, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця зазначеного, як кінцевий строк повернення кредиту починається з 20 серпня 2010 року й спливає 20.08.2013 року. Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитом, останній платіж в рахунок погашення заборгованості відповідачем був здійснений 19.03.2009 року, який було спрямовано на часткове погашення заборгованості по пені та комісії. З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 25.10.2013 року і просив стягнути заборгованість станом на 27.09.2013 року.

Зазначене свідчить про те, що на час звернення позивача до суду із позовом сплив трирічний строк позовної давності як по кожному щомісячному платежу за кредитом та відсоткам, так і по загальні сумі заборгованості за кредитом та відсотками, яка виникла станом на 20 серпня 2010 року.

Оскільки за приписамист. 266 ЦК Українизі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки), вимогиЦКщодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку щодо стягнення пені та штрафів.

За таким обставин, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову у вязку з пропуском строку позовної давності належним чином мотивовані, підтверджуються матеріалами справи, узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам, висновки щодо яких обґрунтовано виклав в мотивувальній частині рішення.

Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги докази, що надавалися позивачем та свідчили про наявність в договорі п. 5.5, де міститься домовленість сторін про збільшену позовну давність та ознайомлення з Тарифами банку, які надано позичальникові у письмовій формі, та не вивчено умови договору, якими передбачено саме ознайомлення з усіма істотними умовами договору, не спростовують висновків суду, так як суд дав всім обставинам, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами по справі, а доводи апелянта з цього приводу фактично містять його субєктивне тлумачення норм матеріального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 526,530,627 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 308, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 02 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: