Ухвала суду № 476531, 27.02.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.02.07 р. № 11/469-А

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Борисенко І.В.

суддів: Алданової С.О.

Шипка В.В.

при секретарі: Бочаровій В.М.

За участю представників:

від позивача - Ігнатьєва І.В.- дов. №2 від 12.12.2006 Михайлова В.І.- дов. №1 від12.12.2006

від відповідача - Волохова Ю.В.- дов. №12432/9/10-213 від 21.11.2005 Пустовіт Ю.Ю. – дов. № 477/9/10-113 від 14.02.2007

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 20.10.2006

у справі № 11/469-А (Євсіков О.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "Продмережа"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство „Продмережа” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі – відповідач, апелянт) про скасування податкового повідомлення-рішення №1260/23-3/0 від 23.12.2005 в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 3 198 061,18 грн., з яких 1 599 030,59 грн. – основний платіж та 1 559 030,59 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м. Києва від 20.10.2006 р. у справі № 11/469-А позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1260/23-3/0 від 23.12.2005р. в частині визначення Дочірньому підприємству „Продмережа” податкового зобов’язання за платежем „податок на додану вартість” в розмірі 3 198 061,18 грн., з яких 1 599 030,59 грн. – основний платіж та 1 559 030,59 грн. – штрафні (фінансові) санкції; стягнуто з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства „Продмережа” 3,40 грн. судового збору.

Господарський суд м. Києва свою постанову мотивував тим, що висновки акту перевірки позивача, на підставі якого відповідачем прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству, оскільки здійснювані позивачем платежі згідно ліцензійного договору № ТМ 04/01 від 16.02.2004 не об’єктом оподаткування ПДВ та повністю відповідають поняттю „роялті”. Визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 20.11.2006р. № 5564/9/10-213, в якій просить скасувати повністю постанову Господарського суду м. Києва від 20.10.2006р. у справі № 11/469-А та прийняти нову постанову, якою в позові Дочірнього підприємства „Продмережа” відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права (а саме пп.3.1.1 та пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”), що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники апелянта (відповідача) в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти доводів апелянта заперечували та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, судова колегія Київського апеляційного господарського суду, -

ВСТАНОВИЛА:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення № 1260/23-3/0 від 23.12.2005, яким згідно з пп.3.1.1, пп.3.1.2 п.3.1 ст.3, п. 4.9 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп. 17.1.3, 17.1.6 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 3 223 026,00 грн., в тому числі 1 611 513,00 грн. основного платежу та 1 611 513,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 656/23-3/30929444 від 14.12.2005р. „Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Дочірнім підприємством „Продмережа”, код 30929444, за період з 01.01.2004р. по 01.07.2005р.” (надалі – акт перевірки від 14.12.2005р.).

Копії названих документів наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки від 14.12.2005 зазначено, що відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції від 25.03.2005) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з пп. 3.1.2 п. 3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції від 25.03.2005) об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки.

Відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції від 25.03.2005) не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), термін „роялті” розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Враховуючи викладене, відповідачем зроблено висновок, що вказаними нормами не передбачено віднесення до поняття „роялті” платежів за надання власником товарного знаку будь-якій особі ліцензії на використання товарного знаку на підставі ліцензійного договору.

За висновками акту перевірки від 14.12.2005р., перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки підприємством не включено до об’єкту оподаткування операції з поставки послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (операції з надання права (ліцензії) на використання торгового знаку) за 1 півріччя 2005 року у розмірі 3 995 739,00 грн. (березень – 1 968 949,00 грн., червень – 2 026 790,00 грн.), що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за 1 півріччя 2005 р. на суму 799 148,00 грн. (березень - 393 790,00 грн., червень – 405 358,00 грн.);

- пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки підприємством не включено до об'єкту оподаткування операції з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України у 2004 році (операції з надання права (ліцензії) на використання торгового знаку) у розмірі 3 999 414,00 грн. (березень – 205 631,00 грн., червень – 827 175,00 грн., вересень -1 196 662,00 грн., грудень – 1 769 946,00 грн.), що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за 2004 рік на суму 799 882,00 грн. (березень – 41 126,00 грн., червень -165 435,00 грн., вересень – 239 332,00 грн., грудень – 353 989,00 грн.).

Висновки, викладені в акті перевірки, співпадають з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов та в апеляційній скарзі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду не погоджується з доводами апелянта та погоджується з висновками Господарського суду м. Києва про під ставність та обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами.

Згідно зі ст. 21 названого Закону одним із способів захисту прав власників знаків є укладання та виконання ліцензійних договорів.

Згідно статей 1108, 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - це письмове повноваження, яке надає ліцензіату право на використання об'єкта права інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Цивільний кодекс України за обсягом прав, що надаються, закріплює три види ліцензій: виключна, одинична, невиключна.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП „Продмережа” (ліцензіат) та фірмою „Ансуса Лімітед” („ANTHOUSA LIMITED”) (ліцензіар) укладено ліцензійний договір № ТМ 04/01 від 16.02.2004, відповідно до умов якого ліцензіар надає на оплатній основі невиключну ліцензію на використання знаку для товарів та послуг (за свідоцтвом України №27207 від 16.09.2002). Територією дії договору є територія України.

Відповідно до ст.ст. 6-8, 10 вказаного договору, ліцензіар є власником знаку для товарів і послуг, і ліцензіат не може видавати субліцензію на використання знаку іншим особам, а також використовує знак виключно у власній діяльності, оплачуючи використання знаку.

Оплата за використання знаку (роялті) встановлюється на рівні 3% від обсягу реалізації за відповідний календарний квартал року.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договір від 16.02.2004р. виконувався належним чином, про що свідчать акти виконання взаємних зобов’язань № 1 від 31.03.2004, № 2 від 30.06.2004, №3 від 30.09.2004, № 4 від 31.12.2004, № 1 від 31.03.2005, № 2 від 30.06.2005.

За період з 01.01.2004 по 01.07.2005, згідно актів виконання взаємних зобов'язань, загальний розмір оплати за використання знаку (роялті) становить 7995,1 тис. грн. в т.ч.: - за 2004 рік - 3 999,4 тис. грн.; за 1 півріччя 2005 р.- 3 995,7 тис. грн.

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користуванню такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити ін ним способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо .промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднень я (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Суд першої інстанції дійшов правомірно дійшов висновку, що з аналізу наведеної норми Закону вбачається, що законодавець розрізняє поняття „придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки” та „отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності”.

Крім того, відповідно до положень ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що якщо ліцензійним договором, укладеним ліцензіаром та ліцензіатом, передбачено, що ліцензіар надає ліцензіату на оплатній основі ліцензію на використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг та в цьому договорі не передбачено умови, які б надавали право ліцензіату продавати, передавати (видавати субліцензію) або відчужувати зареєстрований знак для товарів і послуг, то платежі за цим договором повністю відповідають поняттю „роялті”, визначеному у п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Таким чином, платежі за використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг, які сплачуються позивачем згідно ліцензійного договору № ТМ 04/01 від 16.02.2004, повністю відповідають поняттю „роялті”, а доводи апелянта про те, що вказані платежі не підпадають під поняття „роялті”, є безпідставними.

Відповідно до пп.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів та роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав).

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів” змінено та доповнено пп. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі); виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом; надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв'язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснювані позивачем платежі згідно ліцензійного договору № ТМ 04/01 від 16.02.2004 не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, висновки акта перевірки про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 599 030, 59 грн., є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду м. Києва від 20.10.2006р. у справі № 11/469-А – залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 86, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 212 та 254, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківськомурайоні м. Києва від 20.11.2006р. № 5564/9/10-213 на постанову Господарського суду м. Києва від 20.10.2006р. у справі № 11/469-А залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 20.10.2006р. у справі № 11/469-А за позовом Дочірнього підприємства „Продмережа” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - без змін.

2. Матеріали справи № 11/469-А направити до Господарського суду м. Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, передбачені ст.ст. 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Борисенко І.В.

Судді

Алданова С.О.

Шипко В.В.