Ухвала суду № 476527, 19.02.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.02.07 р. № 32/233-А

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коваленка В.М.

суддів: Вербицької О.В.

Розваляєвої Т.С.

при секретарі: Котелянець О.О.

За участю представників:

від позивача – Пронін О.А. (дов. № 02-14\590 від 23.10.2006 року);

від відповідача – Українець Т.С. (дов. № 12086\9\10-009 від 15.09.2006 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії "Хліб України", м. Київ

на постанову Господарського суду м.Києва від 10.10.2006

у справі № 32/233-А (Хрипун О.О.)

за позовом Державної акціонерної компанії "Хліб України", м. Київ

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва, м. Київ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Суть постанови і скарги:

Постановою господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2006 року, яка прийнята у справі № 32\233-А (суддя – О.О. Хрипун), в позові державній акціонерній компанії “Хліб України” (надалі – Позивач, Компанія) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі – Відповідач, Інспекція) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень було відмовлено повністю (л.с. 80-84).

Державна акціонерна компанія “Хліб України” не погоджуючись з прийнятою постановою судом першої інстанції, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати і прийняти нову, якою визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001062314\0 від 01.06.2005 року, № 0001062314\1 від 11.08.2005 року, № 0001062314\2 від 01.11.2005 року, № 0001062314\3 від 24.01.2006 року та податкові повідомлення-рішення № 0001662314\1\0 від 11.08.2005 року, № 0001662314\2\1 від 01.11.2005 року на суму 47 692 грн. 00 коп. (л.с. 103-106).

Представник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити постанову господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу № 1930\0\10-209 від 15.02.2007 року (л.с. 118-123) та наданих поясненнях.

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

Державна акціонерна компанія “Хліб України” звернулась до господарського суду м. Києва із позовом № 12-1-09\1998 від 16.05.2006 року, в якому просила визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 0001062314\0 від 01.06.2005 року, № 0001062314\1 від 11.08.2005 року, № 0001062314\2 від 01.11.2005 року, № 0001062314\3 від 24.01.2006 року та податкові повідомлення-рішення № 0001662314\1\0 від 11.08.2005 року, № 0001662314\2\1 від 01.11.2005 року на суму 47 692 грн. 00 коп. (надалі – Рішення) (л.с. 3-5). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що при здійсненні Інспекцією перевірки дотримання Позивачем законодавства було неправомірно встановлено недоотримання зерна пшениці продукції за зовнішньоекономічним контрактом в кількості 41, 83 тонн, оскільки встановлена різниця недоотримання не перевищує допустимих норм природних втрат при перевезенні вантажів, тобто зовнішньоекономічний контракт виконаний перед Позивачем в повному обсязі. Компанія вважає, що податкові повідомлення-рішення Інспекції № 0001062314\0 від 01.06.2005 року, № 0001062314\1 від 11.08.2005 року, № 0001062314\2 від 01.11.2005 року, № 0001062314\3 від 24.01.2006 року та податкові повідомлення-рішення № 0001662314\1\0 від 11.08.2005 року, № 0001662314\2\1 від 01.11.2005 року на суму 47 692 грн. 00 коп. мають бути визнані недійсними згідно Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України (л.с. 3-5).

Постановою господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2006 року в позові державній акціонерній компанії “Хліб України” до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень було відмовлено повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що на підставі отриманої від акціонерного комерційного банку “Укрсоцбанк” інформації за укладеним Позивачем із нерезидентом контрактом обраховується заборгованість, яка ним не задекларована, як валютні цінності, що перебувають за межами України, що також підтверджується рішенням господарського суду м. Києва у справі № 44\602 від 04.05.2006 року про стягнення Компанією заборгованості по відповідному контракту з поставки зерна пшениці, яке набрало законної сили, а у зв’язку із зверненням Позивача із відповідним позовом після проведення Інспекцією щодо Позивача перевірки останній не може бути звільнений від відповідальності за порушення строків розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності. При цьому, місцевий суд керувався Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою правління Національного банку України від 24.03.1999 року № 136, ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Наказом Міністерства фінансів України від 25.12.1995 року № 207 “Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами”, Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 49 від 08.02.2000 року, ст.ст. 2, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та ст.ст. 71, 72, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) (л.с. 80-84).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні апеляційний господарський суд вважає, що постанова господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2006 року, яка прийнята у даній справі, є законною і обґрунтованою у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в постанові суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компанії без задоволення з наступних підстав.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Позивач в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, як у суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.

Так, в апеляційній скарзі Компанія посилається на неправомірність нарахування пені за порушення порядку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності згідно податкових повідомлень-рішень та відсутність у податкових органів повноважень щодо контролю та нарахування санкцій за такі порушення. Вказані посилання викладені із невірним тлумаченням та застосуванням положень законодавства у зв’язку з наступним.

Частиною 1 преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно ст. 2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі). Статтею 10 цього ж закону встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують функції, зокрема, здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів. Викладені повноваження органів державної податкової служби узгоджуються із повноваженнями, визначеними в ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, згідно якої порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею. Такі ж повноваження визначені в п. 3.1 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49, згідно якого санкції, передбачені статтею 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 року N 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються НБУ до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Аналіз вищевикладених норм, а також враховуючи, що згідно акту перевірки діяльності Позивача № 20\1-23-1\20047943 від 30.05.2005 року (л.с. 13-18), за результатами проведення якої Інспекцією прийняті спірні Рішення (л.с. 11-12), відповідна перевірка, застосування санкцій у вигляді нарахування Компанії пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті здійснювались у відповідності до норм податкового та валютного законодавства та у відповідності до визначених вказаними нормами функцій та повноважень органу державної податкової служби – Інспекції.

Щодо заперечення скаржника відносно форми рішень, згідно яких до нього застосовані штрафні санкції за визначені порушення, слід зазначити, що Відповідач при прийнятті Рішень керувався діючим на момент прийняття таких рішень законодавством. Згідно п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року N 253 9 із змінами, що діяли на момент проведення визначеної вище перевірки Компанії та прийняття Рішень), податкове повідомлення - рішення - це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків, зокрема, сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у т. ч. камеральних). Отже, враховуючи також положення Преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", слід зазначити, що Інспекцією не були порушені вимоги законодавства щодо форми рішення при застосуванні до Позивача санкцій у вигляді пені за порушення законодавства щодо розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Посилання ж скаржника у зв’язку з цим на відповідні зміни щодо форми такого рішення згідно проекту закону не є належними та не відповідають вимогам ст. 5 КАС України, згідно п. 2 якої провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду та вирішення справи.

Також, апеляційний суд зазначає, що скаржником не оспорюється та не заперечується по суті встановлене Відповідачем порушення Компанії щодо розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а апеляційною інстанцією підтримується висновок місцевого суду в оскаржуваній постанові в цій частині.

Із вищевикладеного випливає, що Відповідачем дотримані норми законодавства щодо встановлення з боку Позивача порушення, повноважень на проведення відповідних перевірок, встановлення порушень та форми прийняття рішень про застосування санкцій за такі порушення у сфері валютного законодавства.

Таким чином, Компанією не доведені неправомірність відмови йому місцевим судом у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних Рішень Інспекції та прийняття оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 1, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, ст.ст. 2, 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.ст. 5, 49, 51, 69, 70, 71, 72, 79, 86, 143, 160, 184, 185, 187, 195, 196, 200, 205, 206, 209 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу державної акціонерної компанії “Хліб України” залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2006 року у справі № 32\233-А без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її виготовлення в повному обсязі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

2. Справу № 32\233-А повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Коваленко В.М.

Судді

Вербицька О.В.

Розваляєва Т.С.