Рішення № 47641644, 27.07.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.2015 Справа № 920/600/15

За позовом: Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма «Юнітек»,

м. Харків,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Братениця»,

с. Братениця, Великописарівський район, Сумська область,

про стягнення 1 467 338 грн. 14 коп.

Головуючий суддя Заєць С.В.

суддя Джепа Ю. А.

суддя Моїсеєнко В. М.

Представники сторін:

Від позивача: предст. Сиромолотов О. Г. (довіреність б/н від 06.02.2015 року);

Від відповідача: не з'явився;

При секретарі судового засідання Сугоняко Н. В.

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача 1 467 338 грн. 14 коп., в тому числі 681 166 грн. 96 коп. заборгованості відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі - продажу № ТК064 від 14.04.2014 року, 786 171 грн. 18 коп. курсової різниці неоплаченого товару.

27 липня 2015 року позивач надав клопотання б/н від 27.07.2015 року, в якому просить суд здійснити фіксацію судового процессу у справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Однак в судовому засідання, оскільки за технічними причинами проведення звукозапису на час початку судового засідання неможливо, та з метою відсутності намірів, щодо затягування судового розгляду справи, надав клопотання про проведення засідання без застосування засобів технічної фіксації судового процесу. Зазначене клопотання задоволено судом.

В судове засідання представником позивач було надано заяву від 27 липня 2015 року про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю «Братениця» в розмірі 1467 338 грн. 14 коп, які знаходяться на його рахунках.

Відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (клопотання).

Зазначене вище відповідає роз'ясненням, наданим у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

Враховуючи, що заявником не наведено жодної обставини, у зв'язку з якою поданий ним позов необхідно забезпечувати та не надано відповідних доказів, в задоволені клопотання суд відмовляє.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

14 квітня 2014 року між Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Юнітек» (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Братениця» (далі - Відповідач, Покупець) був укладений договір купівлі-продажу № ТК064 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати Покупцю в строки, передбачені цим Договором, продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості та за цінами згідно відповідних додатків (специфікацій, видаткових накладних) до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі.

Згідно з п. 4.1 Договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до Договору... Датою поставки партії товару вважається дата, вказана в товарній накладній на відповідну партію товару.

З наведеного вбачається, що укладений між сторонами по справі Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач здійснив вісім поставок товару, що відображається специфікаціях та видаткових накладних на загальну суму 881 166 грн. 96 коп.

З матеріалів справи вбачається, що факт поставки товару на загальну суму 881 166 грн. 96 коп. підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна № 430 від 17.04.2014 року на суму 380 708 грн. 64 коп.;

- видаткова накладна № 614 від 06.05.2014 року на суму 45 153 грн. 59 коп.;

- видаткова накладна № 819 від 23.05.2014 року на суму 6940 грн. 80 коп.;

- видаткова накладна № 856 від 27.05.2014 року на суму 132 403 грн. 68 коп.;

- видаткова накладна № 878 від 29.05.2014 року на суму 113750 грн. 00 коп.;

- видаткова накладна № 918 від 04.06.2014 року на суму 74 390 грн. 40 коп.;

- видаткова накладна № 1006 від 14.06.2014 року на суму 55217 грн. 45 коп.;

- видаткова накладна № 1006 від 14.06.2014 року на суму 5940 грн. 48 коп.;

- видаткова накладна № 1010 від 16.06.2014 року на суму 26520 грн. 48 коп.;

- видаткова накладна № 1025 від 17.06.2014 року на суму 22731 грн. 84 коп.;

- видаткова накладна № 1208 від 02.09.2014 року на суму 17409 грн. 60 коп., які підписані та скріплені печатками обох сторін (а.с. 20, 23, 27, 32).

Відповідно до п. 2.1 Договору сторони погодили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного Договору.

Згідно з п. 2.6 Договору, товар, який був переданий Покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що ним договірні зобов'язання були виконані в повному обсязі, однак відповідач зобов'язань за договором не виконав належним чином, тобто не здійнив оплату за поставлений товар в повнолму обсязі.

Факт визнання заборгованості відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме, актом звірки взаємних розрахунків від 07 липня 2014 року, якій підписаний та скріплений печатками обох сторін.

31 жовтня 2014 року Відповідач надав Позивачу гарантійний лист, в якому зазначив, що він гарантує розрахунок зерном кукурудзи або грошима на загальну суму 881 166,96 грн. до 10 листопада 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2014 року Відповідач сплатив на користь Позивача 200 000,00 грн.

26 грудня 2014 року Позивач та Відповідач уклали додаткову угоду № 1 до Договору. Предметом цієї додаткової угоди була реструктуризація заборгованості Відповідача за Договором.

Зокрема сторони дійшли згоди, що погашення заборгованості має відбуватися в 3 етапи:

- 300 000,00 грн-до 01.02.2015 року;

- 300 000,00 грн-до 01.03.2015 року;

- 285 166,96 грн-до 01.04.2015 року.

При цьому в п. 1.1 додаткової угоди сторони зафіксували, що станом на 26 грудня 2014 курсова різниця складає 204 000,00 грн.

Незважаючи на досягнення усних та письмових домовленостей з приводу мирного врегулювання спірної ситуації станом на 01.02.2015 Відповідач не сплатив на користь Позивача передбачені 300 000,00 грн., чим порушив, як зазначає позивач, взяті на себе зобов'язання перед позивачем, через, що на день звернення з позовом до суду має заборгованість у розмірі 681 166,96 грн.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Уклавши з Позивачем договір купівлі-продажу № ТК064 від 14.04.2014 Відповідач взяв на себе зобов'язання, зокрема - оплачувати поставлені товари у строк, встановлений Договором або додатками до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої встановлено, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати, господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог до виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

У пункті 2.51 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначається:

«Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу:

- в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо;

- в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.

Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості)»

Відповідно до вказаного роз'яснення, надання Відповідачем гарантійного листа суд розцінює, як визнання останнім існування заборгованості перед Позивачем.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем товару від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати отриманого товару, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 681166 грн. 96 коп.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 2.3 Договору Позивач має право стягнути з Відповідача суму заборгованості з урахуванням зростання середньозваженого курсу долару США до гривні, що встановлений на Українській міжбанківській валютній біржі (так звана «курсова різниця»).

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума курсової різниці станом на 02.04.2015 року становить 786 171 грн. 18 коп. Відповідачем контррозрахунок курсової різниці надано не було, письмові заперечення щодо здійснених нарахувань у справі відсутні.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що факт заборгованості відповідача підтверджується матеріалами справи, останнім не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти позову, тому суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 467338 грн. 14 коп. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 29 346 грн. 76 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Братениця» (42912, Сумська область, Великописарівський район, с. Братениця, вул. Першотравнева, 99, ідентифікаційний код 33219593) на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Юнітек» (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, 20-А, код 33901332) 1 467 338 грн. 14 коп. заборгованості, 29 346 грн. 76 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.07.2015 року

Головуючий суддя С. В. Заєць

суддя Ю. А. Джепа

суддя В. М. Моїсеєнко