Ухвала суду № 47641626, 29.07.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"29" липня 2015 р. Справа № 918/485/14

Суддя Гудзенко Я.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відстрочку виконання рішення у справі № 918/485/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 53 402 043 грн. 25 коп.

За участю:

Від заявника (відповідача): Москаль О. М. (дов. №03-05/950/772 від 19.03.2015 р.);

Від позивача: Данилевський О. М. (дов. №14-89 від 18.04.2014 р.).

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Рівнетеплоенерго" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/3183-ТЕ-28 від 28.12.2012 року в сумі 53 402 043,25 грн., з яких: 49 432 822,49 грн. основного боргу, 2 629 446,36 грн. пені, три відсотки річних у розмірі 735 514,33 грн. та 604 260,07 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.07.2014р. позовні вимоги задоволені частково.

На примусове виконання рішення 28.07.2014р. видано наказ.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.09.2014р. рішення змінено, викладено п. 2, 3 його резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з ТОВ "Рівнетеплоенерго" на користь ПАТ "НАЕК "Нафтогаз України" - 49 432 822, 49 грн. основного боргу, 1 835 355, 25 грн. пені, 733 543, 21 грн. 3% річних, 604 260, 07 грн. інфляційних втрат та 73 067, 02 грн. судового збору. В позові в частині стягнення 786 580, 82 грн. пені, 1 971, 12 грн. 3% річних - відмовити". У решті рішення залишено без змін.

1 грудня 2014 року на примусове виконання постанови апеляційного господарського суду місцевим господарським судом видано наказ.

20 липня 2015 року ТОВ "Рівнетеплоенерго" звернулося до господарського суду Рівненської області із заявою №03-05/2220/1830 від 16.07.2015 року про відстрочку виконання рішення господарського суду у справі № 918/485/13 на шість місяців з моменту набрання чинності Законом України від 14.05.2015 р. №423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану НАК "Нафтогаз України".

Ухвалою суду від 21 липня 2015 року подану заяву прийнято та призначено до розгляду на 29 липня 2015 року.

Завява мотивовано тим, що у ТОВ "Рівнетеплоенерго" відсутні кошти на добровільне виконання рішення в повному обсязі, оскільки Товариство є правонаступником боргових зобов'язань за природний газ, який був спожитий КП РМР "Теплотранссервіс" до 21.08.2012 року на загальну суму 88 045, 5 тис. грн., систематичні неплатежі з боку споживачів за надану ТОВ "Рівнетеплоенерго" теплову енергію призвели до виникнення заборгованості за спожитий газ та за іншими зобов'язаннями, а саме станом на 1 липня 2015 року заборгованість населення за спожиту теплову енергію складає 49 586, 2 тис. грн., а юридичних осіб 14 162, 4 тис. грн., загальна заборгованість - 63 748, 6 тис. грн. Заявник у зв'язку із скрутним матеріальним становищем не має можливості повністю погасити наявну заборгованість, проте частково її погашає, водночас, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем позбавляється фінансової можливості здійснювати ремонти теплових мереж, обладнання та належну підготовку до опалювального сезону об'єктів соціальної сфери, у зв'язку із чим, виконання рішення суду в повному обсязі вважає на даний час неможливим.

Крім того, у випадку арешту рахунків, майна підприємства на стадії виконання рішення суду може призвести до повного блокування роботи підприємства, що в свою чергу може посилити соціальну напругу в місті та призвести до зриву опалювального сезону 2015-2016 років м. Рівне.

Разом із тим, Заявник посилається на те, що йому не відшкодовано різницю в тарифах на суму 527 584, 98 грн. та на те, що Законом України від 14.05.2015 р. №423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (який набрав чинності 05.06.2015 р.) передбачено, зокрема, реструктуризацію заборгованості теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ шляхом розстрочення на 24 місяці за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності вищенаведеним законом заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (пеня, штрафні та фінансові санкції в такому разі підлягають списанню), а надання відстрочки фактично надасть можливість мобілізувати всі фінансові ресурси Товариства для погашення основної заборгованості за спожитий природний газ, що в свою чергу забезпечить списання нарахований штрафних санкцій.

28 липня 2015 року від Позивача надійшли письмові заперечення, в яких Позивач просить відмовити Відповідачу у задоволенні поданої заяви.

В судовому засіданні 29 липня 2015 року Заявник (Відповідач) підтримав подану заяву, Позивач заперечив проти відстрочки виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ТОВ "Рівнетеплоенерго" про відстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до приписів ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26 грудня 2003 року № 14 передбачено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 ЦПК і статті 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Наведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Відповідно до пп. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 р. № 9 відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 вказаної Постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

З наведеного випливає, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

У своїй заяві ТОВ "Рівнетеплоенерго" вказало на свій тяжкий фінансовий стан, а також посилається на те, що накладення арешту на його рахунки призведе до блокування роботи підприємства, посилення соціальної напруги та зриву опалювального сезону 2015-2016 років у місті Рівному. За таких обставин боржник також буде позбавлений можливості ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж та технічне обслуговування обладнання котелень і теплових пунктів.

В обґрунтування необхідності відстрочення рішення суду боржник також послався на Закон України від 14.05.2015 р. №423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (який набрав чинності 05.06.2015 р.) і вважає, що є підстави для надання йому можливості мобілізувати фінансові ресурси Товариства для погашення основної заборгованості за спожитий природний газ, що в свою чергу забезпечить списання нарахований штрафних санкцій.

Відповідно до п. 13 вказаного Закону заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини.

Судом встановлено, що в межах даної справи з Відповідача стягнуто заборгованість за отриманий ним в 2013 році природний газ, основний борг ним повністю погашено, що підтверджується поясненнями сторін в судовому засіданні.

Крім того, суд враховує, що наказ у даній справі було видано 1 грудня 2014 року, а виконавче провадження за ним відкрито 3 квітня 2015 року (а. с. 89).

Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте, наведені заявником підстави для відстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобов'язань споживачами - контрагентами ТОВ "Рівнетеплоенерго", фактичне погашення суми основного боргу перед НАК "Нафтогаз України", посилання на норми вказаного вище Закону, неприведення у відповідність нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан Відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Суд, враховуючи практику Європейського суду з прав людини вважає, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, доготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Слід також враховувати, що за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто, боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, ч. 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не свідчать про неможливість або ускладнення виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 8 липня 2014 року у справі № 918/485/14, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання вказаного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан ТОВ "Рівнетеплоенерго".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.

Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Як зазначив Позивач в судовому засіданні, у разі списання штрафних санкції рішення взагалі унеможливить виконання вищезгаданого рішення в цій частині.

Разом з тим, суд враховує, що стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників. З матеріалів справи вбачається, що даний суб'єкт також перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Приписами ч. 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки ТОВ "Рівнетеплоенерго" не довело належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 8 липня 2014 року у справі № 918/485/14.

Суддя Гудзенко Я.О.