Ухвала суду № 47629239, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/9991/47595/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Аріан Плюс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

справі № 2-а-10218/10/1570

за позовом Приватного підприємства «Аріан Плюс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Аріан Плюс» звернулося до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2011 № 0009772301/0, від 25.06.2010 № 0009772301/1, від 04.08.2010 № 0009772301/2, від 27.10.2010 № 000972301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64158 грн. та від 21.05.2011 № 0009762301/0, від 25.06.2010 № 0009762301/1, від 04.08.2010 № 0009762301/2, від 27.10.2010 № 0009762301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 70138,5 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 21.05.2010 № 0009772301/0, від 25.06.2010 № 0009772301/1, від 04.08.2010 № 0009772301/2, від 27.10.2010 № 0009772301/3 в частині зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 4725 грн., в т.ч. 3120 грн. основного платежу та 1605 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позову відмовлено.

ПП «Аріан Плюс» подало касаційну скаргу, в якій просить змінити вказану постанову суду апеляційної інстанції, задовольнивши позов повністю. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Одеси здійснено планову виїзну перевірку щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.11.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 07.05.2010 № 2830/76/23-35565186. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 21.05.2011 № 0009772301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64158 грн., в т.ч. 41559 грн. основного платежу та 22599 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.2.1 п. 8.2, п.п. 8.3.1, п.п. 8.3.5 п. 8.3, п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 21.05.2011 № 0009762301/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 70318,5 грн., в т.ч. 46879 грн. основного платежу та 23439,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З касаційної скарги вбачається, що позивачем фактично оскаржується постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову в частині вимог про визнання нечинним та скасування:

- податкового повідомлення-рішення від 21.05.2011 № 0009772301/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з порушенням вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР;

- податкового повідомлення-рішення від 21.05.2011 № 0009762301/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку з порушенням вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Податковий орган вважає, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно за господарськими операціями з придбання у ПП «АМСТРОВІТА» та ПП «КОМПЕТ» транспортних та експедиційних послуг, оскільки такі операції не пов'язані з господарською діяльністю позивача. При цьому виходить з того, що докази, які б підтверджували зворотне, зокрема товарно-транспортні накладні та подорожні листи відсутні. Податковий орган вказує на відсутність в первинних документах інформації щодо змісту операцій, обсягу наданих послуг.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 21.05.2011 № 0009772301/0 та № 0009762301/0, з метою доведення до платника нових строків погашення податкових зобов'язань, податковим органом складено податкові повідомлення-рішення від 25.06.2010 № 0009772301/1, від 04.08.2010 № 0009772301/2, від 27.10.2010 № 000972301/3 та податкові повідомлення-рішення від 25.06.2010 № 0009762301/1, від 04.08.2010 № 0009762301/2, від 27.10.2010 № 0009762301/3.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток у зв'язку з порушенням позивачем порядку формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що товарно-транспортні накладні не є єдиним первинним документом, що підтверджує факт придбання транспортних та експедиційних послуг в межах здійснення господарської діяльності.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову у вказаній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 ХІV.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, як ті, що складені на бланках типових і спеціалізованих форм, так і ті, що складені на самостійно виготовлених бланках під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, головне, щоб за змістом та формою документи відповідали наведеним вище вимогам закону та відображали реальні господарські операції.

Зокрема, складання та підписання замовником послуг та перевізником таких документів як акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не заборонено законодавством.

Разом з тим господарські операції є підтвердженими лише за наявності первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст та дозволяють встановити пов'язаність таких операцій з господарською діяльністю.

Надані позивачем судам попередніх інстанцій в підтвердження фактичного отримання транспортних та експедиційних послуг у ПП «АМСТРОВІТА» та ПП «КОМПЕТ» та їх використання в господарській діяльності первинні документи оцінені судом апеляційної інстанції як такі, що не конкретизують змісту та обсягів господарських операцій. Зокрема, акти виконаних робіт не місять інформації щодо об'єкту перевезення, його обсягів, шляху прямування вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Крім того, деякі акти не підписані виконавцем послуг та не місять печатки виконавця.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, що визначаються порядок формування валових витрат та податкового кредиту, до встановлених обставин.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Аріан Плюс» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун