Ухвала суду № 47629195, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/800/18078/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013

у справі № 2а/1570/4904/2011

за позовом державного підприємства "Одеська залізниця" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2011 № 0000441510.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з дотримання Підприємством законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту за операціями із задекларованими контрагентами та з недоведеності Інспекцією фактів зловживань з боку платника у сфері оподаткування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на протиправне визнання судами податкових наслідків за операціями, які фактично не виконувалися, а оформлювалися штучним документообігом.

Підприємством у відповідності до статті 216 КАС подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Як встановили суди, оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 445 648,50 грн. (у тому числі 297 099 грн. за основним платежем та 148 549,50 грн. за штрафними санкціями), було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам Підприємства з приватним підприємством «Алімго», товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Торгпром», товариством з обмеженою відповідальністю «НВП КС -Місат», приватним підприємством «НВФ «Ніфар», товариством з обмеженою відповідальністю «Олеко Тіс», товариством з обмеженою відповідальністю «СБШ», товариством з обмеженою відповідальністю «СП «Агромрія», приватним підприємством «ОСК Компані», товариством з обмеженою відповідальністю ТД «Агрінол», товариством з обмеженою відповідальністю «Полігон», приватним підприємством «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01.12.2010 по 31.01.2011.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 07.04.2011 № 121/15-1/01071315/13, в якому відображено висновок Інспекції про те, що операції з поставки позивачеві товарів у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на неперебування постачальників за місцезнаходженням, відсутність у них майна, основних засобів, трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання задекларованих поставок, порушення кримінальних справ відносно посадових осіб названих юридичних осіб за фактами фіктивного підприємництва.

На час виконання спірних операцій порядок формування податкового кредиту регулювався статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 цієї статті Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по нарахуванню (сплаті) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю у платника первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди, оцінивши за правилами статті 86 КАС подані платником докази (договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення, картки складського обліку тощо) у розрізі виконання операцій платника з кожним із заявлених контрагентів, дійшли цілком об'єктивного висновку про дотримання Підприємством наведених правил оподаткування при формуванні податкового кредиту за операціями з названими постачальниками.

Доводи Інспекції, якими вона мотивує законність оспорюваного донарахування, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.

Так, посилання відповідача на відсутність у перелічених контрагентів основних засобів та робочої сили ґрунтуються на інформаційних ресурсах податкового органу та не підтверджені документально. До того ж, Інспекцією не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані поставки із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Відсутність платника за місцем реєстрації не спростовує можливості провадження ним фактичної господарської діяльності, перебуваючи за іншою адресою, а тому не може слугувати доказом безтоварності господарської операції.

Власне ж факт порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагентів платника до набрання законної сили вироком у кримінальній справі, в якому встановлено обставини щодо фіктивності поставок між конкретними учасниками господарської операції, не може бути доказом зловживання у сфері податкового законодавства.

За таких обставин суди з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією нереальності господарських операцій в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операцій, їх імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію, та правомірно задовольнили даний позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 у справі № 2а/1570/4904/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак