Ухвала суду № 47628573, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/9991/39343/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Харкові Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а-17251/11/2070

за позовом Комунального підприємства «Виробничо-технологічне підприємство «Вода»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

КП «Виробничо-технологічне підприємство «Вода» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові ДПС від 27.09.2011 № 0000650847.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.

СДПІ у м. Харкові ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п.п. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14, п. 31.1 ст. 31, ст.ст. 111, 126 Податкового кодексу України, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст. 128 Конституції України, ст.ст. 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення ДПА України від 21.02.2011 № 9 між СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові та позивачем укладено договір від 21.02.2011 № 7 про розстрочення сплати податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 8 576 902,32 грн., який утворився з 04.11.2010. Відповідно до встановленого таким договором графіку розстрочення погашення вказаного податкового боргу КП «Виробничо-технологічне підприємство «Вода» зобов'язане здійснювати щомісячні платежі в сумі 8 576 90,23 грн. у період з 04.02.2011 по 26.12.2011.

Підставою для застосування до позивача відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України за податковим повідомленням-рішенням від 27.09.2011 № 0000650847 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 339305,81 грн. слугували висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 23.09.2011 № 2034/47-0/33206804, про порушення вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, що полягало в несвоєчасній сплаті грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 696 529,05 грн.

Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати грошового зобов'язання, виходячи з дати його погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими на виконання договору від 21.02.2011 № 7 про розстрочення сплати податкового боргу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту несвоєчасної сплати позивачем податкового боргу в сумі 1 696 529,05 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт укладення позивачем договору про розстрочення податкового боргу та виконання позивачем умов такого договору позбавляє податковий орган можливості нарахування штрафу за прострочення погашення вказаного боргу.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. При цьому виходить з такого.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-ХІІ.

Вказаним положенням закону кореспондують положення п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України

Виходячи зі змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі - Закону № 2181-III), якому кореспондують положення ст. 54, п. 57.1. ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового (грошового) зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-III узгоджена сума податкового (грошового) зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, на платника податків покладено обов'язок самостійно визначати податкове (грошове) зобов'язання та здійснювати у встановлені строки сплату такого зобов'язання. Не сплачене у встановлений законом строк податкове зобов'язання визначається сумою податкового боргу платника податків.

Зі змісту ст. 100 Податкового кодексу України, п. 1.4 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 N 1036, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1431/18726 (далі - Порядку), вбачається, що за заявою платника податків податковий орган може прийняти рішення про розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу та укласти договір щодо перенесення строків сплати платником його грошових зобов'язань або податкового боргу з визначенням рівних часток погашення, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Згідно з п. 3.9. Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 N 1036, зареєстрованого в Міністерстві

юстиції України 30.12.2010 за N 1431/18726, на розстрочені грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення грошового зобов'язання (податкового боргу).

Враховуючи викладене, нарахування податковим органом штрафу на грошове зобов'язання (податковий борг) за період дії договору про розстрочення грошового зобов'язання (податкового боргу) є протиправним.

Зі змісту положень ст. 126 Податкового кодексу України, на підставі якої до позивача застосовані штрафні санкції, випливає, що несплата узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлені строки має наслідком застосування до платника штрафу в розмірі, що залежить від кількості днів затримки сплати. При цьому законодавство пов'язує виникнення у податкового органу права на нарахування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне виконання обов'язку зі сплати узгодженої суми грошового зобов'язання платника з фактом погашення заборгованості з цього зобов'язання. Сума штрафних (фінансових) санкцій обраховується виходячи із суми погашеного податкового боргу.

Таким чином, лише за умови погашення платником податкового боргу податковий орган вправі застосувати до такого платника штраф.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 27.09.2011 № 0000650847 штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20% від суми податкового боргу, що становить 339305,81 грн., нараховані податковим органом за період з 30.11.2010 по дату фактичного погашення позивачем боргу за платіжними дорученнями від 26.07.2011 № 13683 в сумі 857 690,23 грн. (прострочення сплати складає 238 днів) та від 26.08.2011 № 14612 в сумі 857 690,23 грн. (прострочення сплати складає 269 днів).

Таким чином, податковий орган нараховує штрафні санкції, в т.ч. за період, коли діяв договір від 21.02.2011 про розстрочення сплати податкового боргу. Погашення податкового боргу здійснено позивачем на виконання умов договору від 21.02.2011 № 7 про розстрочення сплати податкового боргу шляхом погашення частки податкового боргу. Станом на 21.02.2011, тобто до укладення договору про розстрочення сплати податкового боргу, позивачем не здійснено погашення податкового боргу.

Враховуючи викладене, сплата позивачем податкових (грошових) зобов'язань за вказаними платіжними дорученнями не є погашенням податкового боргу у розумінні п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III та ст. 126 Податкового кодексу України, з яким законодавство пов'язує виникнення у податкового органу права на нарахування штрафу на суму таких зобов'язань, а є виконанням договору про розстрочення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність застосування до позивача за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій на підставі ст. 126 Податкового кодексу України.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун