Ухвала суду № 47628474, 23.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/13543/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Амєліна С.Є., Головчук С.В.,секретаря Горбатюка В.С.,

за участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), Голови ДВС України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ДВС України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом про визнання протиправними дій Голови ДВС України щодо звільнення його 19.12.2014 р. з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України, визнання протиправним і скасування наказу ДВС України від 10.11.2014 р. № 675/к та зобов'язання ДВС України, Голови ДВС України поновити його на займаній посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ ДВС України від 10.11.2014 р. № 675/к про звільнення ОСОБА_4; поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України з 19.12.2014 р. та стягнуто з ДВС України на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДВС України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і неправильну оцінку обставин справи, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Вважає помилковим висновок судів щодо недотримання встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) порядку вивільнення позивача, який не користувався переважним правом на залишення на роботі, оскільки мав низькі показники в роботі, та який відмовився від запропонованої роботи у відділі ДВС Фастівського міськрайонного управління юстиції, що входить до системи органів державної виконавчої служби.

Справа розглядається за відсутності відповідачів, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Заслухавши пояснення позивача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 11.01.2002 р. працював в органах Державної виконавчої служби України, з 29.11.2013 р. - на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України.

19.05.2014 р. позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади з 21.07.2014 р. у зв'язку із затвердженням нової структури і штатного розпису ДВС України на 2014 рік. Запропоновано посаду заступника начальника відділу ДВС Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області.

Наказом Голови ДВС України від 10.11.2014 р. № 675/к ОСОБА_4 звільнено з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України з 19.12.2014 р. за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивача протиправно звільнено із займаної посади, оскільки йому не було запропоновано іншої роботи в ДВС України і відповідачами не надано доказів відсутності такої роботи за відповідною професією та спеціальністю, не враховано переважне право ОСОБА_4 на залишення на роботі як такого, що має більший безперервний стаж роботи і вищий рівень продуктивності та кваліфікації праці, порівняно з державними виконавцями Попівим Р.І., Думанською А.Л., Рагімовою А.Н., Мазуром Г.І., Артемчуком Т.В., Сищуком В.В. і Медведєвим О.В., яких було переведено на посади старших і головних державних виконавців ДВС України після зміни структури і штатного розпису. Окрім того, після попередження ОСОБА_4 про звільнення на 2 вакантні посади державних виконавців після 21 липня 2014 року були прийняті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в порядку переведення з інших установ.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статей 42, 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, яке при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Оскільки судами встановлено, що ОСОБА_4 не пропонувалася інша робота в тій же установі (Державній виконавчій службі України) та до його звільнення на вакантні посади державних виконавців працевлаштовані особи з інших установ у порядку переведення, то процедуру звільнення позивача не можна визнати законною. У зв'язку з цим його правильно поновлено на попередній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, переглянувши відповідно до статті 220 КАС України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, не знайшла порушень норм чинного законодавства, які є підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Амєлін С.Є. Головчук С.В.