Постанова № 47624950, 28.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 920/1571/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - Вольвач Н.О., за довіреністю б/н від 22 травня 2015 року;

відповідача - Дубовика В.В., за довіреністю б/н від 31 грудня 2014 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3429 С\1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 05 травня 2015 року у справі № 920/1571/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Суми", м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми

про стягнення 93900 грн. 09 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 05 травня 2015 року у справі № 920/1571/14 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Суми" 119 025 грн. 46 коп. основного боргу, 3738 грн. 42 коп. 3% річних, 27370 грн. 66 коп. інфляційних втрат, 3002 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення інфляційних на суму 1522,50 грн. - відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Суми" з державного бюджету (отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача 37970593, рахунок отримувача 31218206783002, банк отримувача ГУ ДКСУ в Сумській області, код банку отримувача 837013) 671 грн. 86 коп. надмірно сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 433 від 22.04.2015р., яке знаходиться в матеріалах справи № 920/1571/14.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 05 травня 2015 року справі №920/1571/14 в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач, зокрема, вважає, що спірний договір, на підставі якого суд першої інстанції стягнув з відповідача суму боргу, 3% річних та інфляційні, підписаний не уповноваженою особою, а тому він, на думку відповідача, є нікчемним та неукладеним, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що оскаржуване рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, рішення є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 05 травня 2015 року залишити без змін (вх. 11209 від 28.07.15р.).

Позивач вважає, що посилання відповідача на відсутність у керівників ТОВ "Керуюча компанія "Коменерго-Суми" належних повноважень на підписання спірного договору про надання послуг та додаткової угоди до нього та його посилання на судові справи № 920/574/15 та 920/476/15 є безпідставними, оскільки предметами позовів у цих справах є інший договір, укладений між позивачем та відповідачем та до справи № 920/1571/15 про стягнення з відповідача суми боргу, інфляційних та 3% річних за договором про надання інформаційних послуг від 01 листопада 2008 року не має жодного відношення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, враховуючи приписи статей 526, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, встановивши порушення з боку відповідача умов договору про надання послуг щодо повної та своєчасної оплати, задовольнив вимоги позивача з урахуванням збільшених позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 119025,46 грн. На підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи порушення з боку відповідача грошового зобов'язання, частково задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши з останнього інфляційні у розмірі 27370,66 грн. та 3% річних на суму 3738,42 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як убачається із матеріалів справи, 01 листопада 2008 року між ТОВ «Сумитеплоенерго» (Замовник) та ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Суми» (Виконавець) укладений договір про надання інформаційних послуг (а.с. 5-7).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач замовляє, а відповідач приймає на себе щомісячне зобов`язання про надання в письмовому вигляді достовірної інформації по особовим рахункам квартир житлових будинків, які обслуговуються відповідачем, а саме: про зміни у найменуванні вулиці, номеру будинку та квартири, номеру особового рахунку; дані про власників квартири (прізвище, ім`я, по-батькові); про зміни розміру опалювальної площі квартири; про зміни кількості фактично проживаючих в квартирі мешканців із зазначенням дати прописки та виписки.

Згідно п. 2.4 Договору позивач зобов'язаний своєчасно, до 25 числа поточного місяця, та в повному обсязі щомісячно надавати інформацію відповідачу; протягом 3-х днів з дня закінчення звітного місяця складати акт фактично виконаних робіт та надавати його на затвердження відповідачу.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата за роботу, виконану «Виконавцем» визначається розрахунком, який узгоджується сторонами у додатку № 1 до даного договору і є невід'ємною його частиною.

У п. 3.2 Договору зазначено, що «Виконавець» щомісяця до 20 числа місяця слідуючого за звітним, надсилає «Замовнику» рахунок на оплату фактично виконаної «виконавцем» роботи.

Пунктом 9.1, 9.2 Договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2009р., а в частині розрахунків до повного їх завершення.

В п. 9.2 Договору сторони домовились, що цей договір вважається щорічно продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору, жодною із сторін не буде заявлено про розірвання цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь - якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Договір сторін є діючим, доказів його розірвання сторонами не надано.

01 жовтня 2011 року Виконавець (позивач) та Замовник (відповідач) уклали додаткову угоду № 1 до договору «Про надання інфлрмаційних послуг від 01 листопада 2008 року», в якій домовились про те, що додаток № 1 до договору про надання інформаційних послуг від 01 листопада 2008 року втрачає чинність, а додаток № 2 вступає в силу з моменту підписання додаткової угоди (п. 1). Внесені зміні до п. 3 договору, відповідно до яких викладено його в наступній редакції: оплата за роботу, виконану позивачем, визначається розрахунком, який узгоджується сторонами у додатку № 2 до даного договору і є його невід`ємною частиною. П. 3.4 Договору сторони домовились викласти в такій редакції: відповідач проводить оплату за роботу по наданню інформаційних послуг в розмірі 18% від економічно обґрунтованих витрат позивача на ведення бази даних по особовим рахункам мешканців житлових будинків, що складає 5175,02 грн., в т. ч. ПДВ 20%. Всі інші умови договору про надання інформаційних послуг від 01 листопада 2008 року не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов`язковість щодо себе (п.п. 2 - 4 додаткової угоди).

Ця додаткова угода № 1 від 01 жовтня 2011 року підписана та скріплена печатками сторін.

Замовник зобов'язаний своєчасно приймати дані від Виконавця та підписувати акт фактично виконаних робіт та своєчасно оплачувати фактично виконану роботу Виконавця, а Виконавець має право вимагати від Замовника оплати фактично виконаних робіт в установлений договором строк (п.п. 2.2., 2.3 Договору про надання інформаційних послуг).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином.

Факт надання відповідачу інформаційних послуг підтверджується наявними в матеріалах справи актами про надані послуги за квітень 2013 року - липень 2014 року на загальну суму 82800,32 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с.12-27).

Крім того, з 01 серпня 2014 року по 28 лютого 2015 рік, позивач відповідно до умов договору про надання послуг від 01 листопада 2008 року надав послуги відповідачу на суму 36225,14 грн., що підтверджується відповідними актами надання послуг від: 30 вересня 2014 року, 31 серпня 2014 року, 31 жовтня 2014 року, 30 листопада 2001 року, 31 грудня 2014 року, 31 січня 2015 року та 28 лютого 2015 року (а.с. 78-81).

Підписавши зазначені вище Акти за загальну суму 119025,46 грн., відповідач фактично підтвердив належне виконання позивачем умов укладеного сторонами договору та прийняв на себе зобов'язання щодо здійснення оплати за отримані послуги.

Договір є обов'язковим для виконання. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини першої статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладеного між сторонами договору, а саме допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Доказів протилежного відповідачем ані в суд першої інстанції, ані в апеляційній інстанції, не надано.

Таким чином, факт надання позивачем послуг за договором від 01 листопада 2008 року та їх прийняття відповідачем без жодних зауважень є доведеним та підтвердженим належними доказами у справі, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 119025,46 грн. основного боргу підлягають задоволенню, про що вірно зазначив місцевий господарський суд.

Позивачем на суму заборгованості в розмірі 119025,46 грн. нараховані 3% річних у сумі 3738,42 грн. та інфляційні у розмірі 28893,16 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних та 3% річних, місцевий господарський суд визнав правомірним та задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних на суму 3738,42 грн.

Щодо інфляційних втрат на суму 28893,16 грн., місцевий господарський суд частково задовольнив цю частину позову, стягнувши з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 27370,66 грн.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, наявність обов'язку погашення боргу, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних на зазначені вище суми.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги щодо актів виконаних робіт № 426 від 30 квітня 2013 року, №550 від 31 травня 2013 року та №673 від 30 червня 2013 року (а.с. 12-14), в яких йдеться посилання на договір: комісійна винагорода, що виключає на підставі цих актів стягнення боргу та нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки найменуванням робіт за цими актами є саме інформаційні послуги.

Щодо підписання спірного договору та додаткової угоди до нього не уповноваженою особою, судова колегія зазначає наступне.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України в п.п. 3.3 та 3.4 постанови Пленуму №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними», якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, враховуючи наявність умови договору про те, що цей договір підписаний зі сторони Замовника та Виконавця в особі директора, який діє на підставі Статуту, а також наявність підписаних та скріплених печатками обох сторін акти надання інформаційних послуг, свідчить про схвалення умов спірного правочину.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на господарські справи № 920/547/15 та 920/476/15, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предмети позовів цих справ стосуються іншого договору - Договору про погашення (реструктуризацію) боргу № 215 від 09 вересня 2011 року і до справи № 920/1574/14, предметом розгляду якої є стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 01 листопада 2008 року, не мають жодного відношення.

Доказів визнання недійсним спірного договору про надання послуг від 01 листопада 2008 року відповідачем не надано.

Згідно даних програми Діловодства спеціалізованого суду (ДСС), рішенням Господарського суду Сумської області від 20 листопада 2014 року по справі №920/1762/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року, в позові ТОВ «Сумитеплоенерго» до ТОВ "Керуюча компанія "Коменерго-Суми" про визнання недійсним договору про надання послуг від 01 листопада 2008 року відмовлено, у зв'язку із відсутністю таких підстав.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків Господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 05 травня 2015 року в цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 05 травня 2015 року у справі № 920/1571/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 29.07.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.