Постанова № 47624875, 28.07.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р.Справа № 915/623/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: Шевченко В.В.

судді: Головей В.М., Діброва Г.І.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковлєва К.Є. - за дорученням

від відповідача: Панков К.М. - за дорученням

від 3-ї особи: Борисенко А.О. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 26 травня 2015 року

у справі № 915/623/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг"

про стягнення 1108388,87 дол. США та 3225179 грн. 37 коп.

ВСТАНОВИЛА:

14.04.2015 р. Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі позивач, Банк) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія" (далі відповідач, ТОВ БТК «Таврія»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі ТОВ) про стягнення 1108388,87 дол. США та 3225179 грн. 37 коп.

Позов мотивовано тим, що 12.10.2012 р. між Банком та ТОВ укладено договір кредиту № 18-В/12/27/ЮО за умовами якого Банк зобов'язався відкрити ТОВ відновлювальну кредитну лінію, з кредитним лімітом в сумі 1.000.000 дол. США, а останній зобов'язався прийняти ці грошові кошти та повернути їх у строк до 12.10.2014 р. зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 11,5 % річних у перший рік кредитування, а починаючи з тринадцятого місяця кредитування і до закінчення терміну дії договору - за змінюваною процентною ставкою, яка визначається за формулою, визначеною в пп. 1.3.2.1 договору, але мінімальним розміром - 12% річних.

12.10.2012 р. в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ за вищезазначеним вказаним договором кредиту між Банком та ТОВ БТК «Таврія» укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед Банком у тому ж обсязі, що й боржник за названим договором кредиту.

Оскільки, ТОВ не виконав свої зобов'язання за договором щодо повернення кредиту в сумі 1.000.000 дол. США, відсотків за користування кредитними коштами в сумі 108388,87 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 2959393 грн. 87 коп. та пені за несвоєчасну оплату відсотків у сумі 265785 грн. 50 коп. та ці грошові кошти станом на 27.03.2015 р. не сплачені позичальником, то відповідач на підставі договору кредиту та договору поруки повинний сплатити Банку вищезазначені грошові кошти, а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.

Відповідач та ТОВ відзиви на позов не надали та їх представники в судове засідання не з'явилися, внаслідок чого справа була розглянута місцевим судом за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.05.2015 р. (суддя Коваль Ю.М.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 1.000.000 дол. США, що еквівалентно 21.130.000 грн. - боргу, 108388, 87 дол. США, що еквівалентних 2290256 грн. 82 коп. - відсотків за користування кредитними коштами, 2959393 грн. 87 коп. - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, 204529 грн. 86 коп. - пені за несвоєчасну оплату відсотків за користування кредитними коштами та 73080 грн. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки, ТОВ не виконав свої зобов'язання за договором щодо повернення кредиту в сумі 1.000.000 дол. США, відсотків за користування кредитними коштами в сумі 108388,87 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 2.959.393 грн. 87 коп. та пені за несвоєчасну оплату відсотків у сумі 204.529 грн. 86 коп. та ці грошові кошти станом на 27.03.2015 р. не сплачені позичальником, то відповідач на підставі договору кредиту та договору поруки повинний сплатити Банку вищезазначені грошові кошти, а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову місцевим судом покладено на відповідача з посиланням на те, що предметом розгляду даної справи є майнова вимога у сумі 1108388,87 дол. США, що еквівалентно 23420256 грн. 82 коп. та в сумі 3163923 грн. 73 коп., а тому судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір", є сумою максимального розміру судового збору з оплати вимог майнового характеру, у зв'язку з чим максимальна сума судового збору підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ БТК "Таврія".

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 61255 грн. 64 коп. місцевий суд виходив з того, що позивачем нарахування пені за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 265785 грн. 50 коп. здійснено з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

В апеляційній скарзі ТОВ БТК «Таврія» просить рішення місцевого суду частково скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм процесуального та матеріального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, нарахованої на суми прострочених чергових платежів у загальній сумі 55055,5 дол., США, що еквівалентно 805.092 грн. 99 коп. - відмовити, посилаючись на те, що, по-перше, місцевим судом безпідставне відхилено клопотання відповідача про витребування доказів часткового погашення спірної суми заборгованості позичальником ТОВ "ФУДТОРГ" та відкладенні розгляду справи, а тому відповідач був позбавлений права надати відзив та всі необхідні додаткові документи, по-друге, місцевим судом не враховано приписи ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053 від 30.10.2014 р., внаслідок чого місцевим судом безпідставно стягнуто за період з 14.10.2014 р. по 26.12.2014 р. включно пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів у сумі 55055,5 дол., США, що еквівалентно 805.092 грн. 99 коп., оскільки вищезазначеними нормами чинного законодавства забороняється нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 р. громадянам України, а також юридичним особам, що провадили свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також інші кредитори зобов'язані скасувати зазначеним особам у цій статті пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції, так як ТОВ входить до переліку територій населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, оскільки згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням ТОВ до 28.12.2014 р. було м. Донецьк, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

В судовому засіданні представники скаржника і ТОВ доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Банк просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник Банку доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові документи: витяг з ЄДРПОУ та судова ухвала від 15.04.2015 р.

Вищезазначені додаткові докази подані скаржником у фотокопіях, які ніким не засвідчені, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України якою передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як видно з матеріалів справи ухвалою місцевого суду від 15.04.2015 р. порушено провадження по даній справі та її розгляд призначено на 26.05.2015 р.

Зазначена судова ухвала отримана особисто відповідачем 20.04.2015 р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.130).

При викладених обставинах колегія суддів строк з 15.04.2015 р. по 26.05.2011 р., тобто на протязі 1 місяця та 11 днів, вважає розумним та достатнім для можливості надання відзиву на позов та всіх необхідних доказів по справі суду першої інстанції відповідачем, за умови існування такого бажання, у зв'язку з чим визнає, що останнім докази по справі не були надані місцевому суду не з причин, що не залежали від нього, тобто з причин, що не є поважними, а тому підстави для залучення додаткових доказів, наданих апелянтом до апеляційної скарги, відсутні згідно ч. 2 ст. 36 та ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Посилання скаржник на безпідставне відхилення судом його клопотання про витребування додаткових доказів у зв'язку з чим останній просив відкласти розгляд справи є необґрунтованими, оскільки приписи ст. 38 ГПК України в новій редакції, чинній на момент вирішення питання щодо зазначеного клопотання не зобов'язують суд витребувати докази, а лише надають йому таке право.

Згідно Прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди звільнені від обов'язку витребувати докази, навіть тоді, коли докази, подані сторонами, є недостатніми для вирішення спору.

Таким чином, ст. 38 ГПК України не передбачена активна роль суду у збиранні доказів, оскільки не передбачена його ініціатива у цьому процесі. Запроваджені зміни можна вважати такими, що посилюють засади змагальності, спонукають сторони до більшої активності у збиранні доказів і поданні їх суду.

Поряд з цим з суду не знімається обов'язок створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, як цього вимагає ст. 4-3 ГПК. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи. ГПК не відкидає повторного звернення до господарського суду з клопотанням про витребування доказів, якщо під час розгляду справи виявились інші обставини, які слід підтвердити витребовуваним доказом.

Як вбачається з матеріалів справи, та правильно встановлено місцевим судом, позивачем подано достатньо документів щодо погашення грошових зобов'язань за спірним кредитним договором, зокрема, платіжні доручення, банківські виписки з особового рахунку ТОВ.

Відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та „Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого постановою Правління НБУ № 254 від 18.03.2003 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують господарські операції та складені під час здійснення або після закінченні господарської операції.

Згідно з п. 336 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 р. за № 571/20884, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.

Таким чином, банківські виписки із особового рахунку є первинним бухгалтерським документом, обов'язковим реквізитом яких є: дата здійснення операції, код Банку у якому відкрито рахунок, код валюти, сума вхідного залишку за рахунком, код банку кореспондента, сума операції, сума оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, сума вихідного залишку.

Як вбачається з матеріалів справи, наявні в матеріалах справи банківські виписки (а.с.51-56) повністю відповідають усім вищезазначеним вимогам та містять усі необхідні обов'язкові реквізити, зокрема, дати здійснення операцій за період з 12.10.2012 р. по 27.03.2015 р., код банку кореспондента 320627, (який вбачається не лише з наявною банківської виписки а ще й з договору кредиту на відкриття поточного рахунку, в якому зазначено повністю усі реквізити як банку кореспондента, так і банку (позивача), валюта USD (з кодом валюти - 840), рахунок в банку № 20633013002470, суми операцій, суми оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, а також суми вихідного залишку на кожну поточну дату, а тому місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що банківські виписки, надані позивачем до матеріалів справи складено у відповідності з Положенням "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Постановою Правління Нацбанку України від 18.03.2003 р. № 254 та відповідають вказаним вище вимогам та є належними та допустимими доказами по справі.

Ці висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нормах чинного законодавства, матеріалах справи та сформованій судовій практиці, зокрема, поставах Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. по справі № 5011-61/11650-2012, від 01.08.2012 . по справі № 5020-1702/2011, від 29.10.2012 р. по справі № 09/05/5026/889/2011. Від 13.06.2013 р. по справі № 903/124/13-г, від 20.06.2013 р. по справі № 5013/1462/12.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач повторного звертався до господарського суду з клопотанням про витребування доказів та що під час розгляду справи виявились інші обставини, які слід підтвердити витребовуваним доказом матеріали справи не містять та таких доказів, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи місцевим судом, але в судове засідання не з'явився, відзив на позов та необхідні, на його думку, додаткові докази суду не надав, то останній підставне, без будь-яких порушень процесуальних прав скаржника, розглянув справу за його відсутністю за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

З цих же підстав колегія суддів визнає необґрунтованим і клопотання ТОВ про залучення до матеріалів справи довідки ГУМВС України в Дніпропетровський області про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувано 20.02.2015 р. відомостей щодо факту викрадення бухгалтерських та юридичних документів, печаток та штампів ТОВ, а крім того, згідно ч. 4 ст. 35 лише вирок суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили є підставою звільнення від доказування в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

В судовому засідання представником відповідача також заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом м. Києва його позову до Банку про визнання поруки такою, що припинена.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником взагалі не надано доказів того, що господарським судом м. Києва до свого провадження прийнята позовна заява ТОВ БТК «Таврія» до Банку про визнання поруки такою, що припинена, а крім того, у разі майбутнього прийняття такої заяви позивача до провадження суду та ухвалення судового рішення про задоволення цих позовних вимог ТОВ БТК «Таврія» не позбавлений можливості звернутися до суду по цій справі із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 12.10.2015 р. між Банком та ТОВ укладено договір кредиту № 18-В/12/27/ЮО (далі договір кредиту), за умовами якого Банк зобов'язався відкрити ТОВ відновлювальну кредитну лінію, з кредитним лімітом в сумі 1.000.000 дол. США, а останній зобов'язався прийняти ці грошові кошти та повернути їх у строк до 12.10.2014 р. зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 11,5 % річних у перший рік кредитування, а починаючи з тринадцятого місяця кредитування і до закінчення терміну дії договору - за змінюваною процентною ставкою, яка визначається за формулою, визначеною в пп. 1.3.2.1 договору, але мінімальним розміром - 12% річних.

Згідно п. 11.3. договору кредиту, останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань позивальника по цьому договору.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору Банком на рахунок ТОВ перераховано кредитні кошти в сумі 1.000.000 дол. США, що підтверджується меморіальним валютним ордером від 30.11.2012 р. № 45985936 та банківською випискою з особового рахунку відповідача за період з 12.10.2012 р. по 27.03.2015 р.

Відповідно до п. 8.1. договору кредиту ТОВ зобов'язався повернути Банку кредит, наданий в межах встановленого ліміту кредитної лінії у повному обсязі не пізніше останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного у п. 1.4. цього договору, тобто до 12.10.2014 р. (включно).

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції ТОВ свої зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів взагалі не виконував, у зв'язку з чим станом на 27.03.2015 р. у ТОВ перед Банком виник борг по поверненню грошових коштів за договором кредиту в сумі 1.000.000 дол. США.

Доказів, які б свідчили про те, що ТОВ повернуло отриману суму кредиту у розмірі 1.000.000 дол. США в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, останнім суду не надано.

28.01.2015 р. Банк направив ТОВ лист про наявність непогашеної заборгованості у останнього та необхідність її погашення у 10-й строк з моменту відправлення вимоги, який був отриманий ТОВ 02.02.2015 р., що вбачається з наявних у справі копій поштових повідомлень про вручення поштового відправлення (а. с. 68).

Однак, вищезазначений лист Банку залишився без відповіді з боку ТОВ.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що строк виконання зобов'язань ТОВ по поверненню усієї суми кредитних коштів закінчився 14.10.2014 р., однак останній прийнятих на себе зобов'язань не виконав, у зв'язку з чим у Банка станом на 23.03.2015 р. виникло право вимагати повернення кредитних коштів у сумі 1.000.000 дол. США, а тому станом на 27.03.2015 р. ТОВ має перед Банком борг з повернення отриманої суми кредиту у вищезазначеній сумі.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.4. договору кредиту ТОВ зобов'язалось сплатити банку відсотки за користування кредитними коштами зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 11,5 % річних у перший рік кредитування, а починаючи з тринадцятого місяця кредитування і до закінчення терміну дії договору - за змінюваною процентною ставкою, яка визначається за формулою, визначеною в пп. 1.3.2.1 договору, але мінімальним розміром - 12% річних.

Пунктами 6.2-6.4 договору кредиту, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Проценти позичальник повинен сплачувати щомісячно не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "періодом" розуміється кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір і закінчується в день, що передує такому числу наступного місяця. Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пп. 1.4 цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит Банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що Банк правомірно нарахував ТОВ відсотки за користування кредитними коштами за період з 12.05.2014 р. по 26.03.2015 р. у загальній сумі 108.388,87 дол. США, оскільки останній взагалі не виконав свої зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, а здійснений Банком розрахунок розміру процентів перевірений як місцевим, так і апеляційним судом та є правильним та вірним, та не спростований скаржником і ТОВ ані в цілому, ані за його складовими.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом 12.10.2012 р. в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ за вищезазначеним договором кредиту між Банком та ТОВ БТК «Таврія» укладено договір поруки (далі договір поруки), за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед Банком у тому ж обсязі, що й боржник за названим договором кредиту.

Відповідно до п. 4 договору поруки, відповідальність ТОВ БТК «Таврія» наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів. В такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов'язань. ТОВ БТК «Таврія» протягом 10 календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов'язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.

У зв'язку з невиконанням ТОВ зобов'язання за договором кредиту щодо повернення кредитних коштів у строк до 12.10.2014 р. (включно) в сумі 1.000.000 дол. США та сплати відсотків за користування кредитними коштами, Банк 28.01.2015 р. направив на адресу ТОВ БТК «Таврія» вимогу щодо повернення кредитних коштів у сумі 1.000.000 дол. США. та сплати відсотків за користування кредитними коштами в сумі 84666,65 дол. США, а також 1.221.538 грн. 65 коп. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у строк не пізніше 10 днів з дня відправлення цих вимог.

Оскільки, відповідно до положень ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

Таким чином, відповідно до п. 4 договору поруки, ТОВ БТК «Таврія» зобов'язана у строк до 09.02.2015 р. (включно) виконати свої зобов'язання за договором поруки, так як 08.02.2015 р. припало на вихідний день - неділю, а відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший за ним робочий день, а тому останнім днем закінчення строку щодо виконання умов договору поруки відповідачем є - 09.02.2015 р. (включно).

Матеріали справи свідчать про те, що ані поручитель - ТОВ БТК «Таврія», ані основний боржник - ТОВ у встановлений п. 4 договору поруки десятиденний термін з моменту направлення письмових вимог Банку (29.01.2015 р.) щодо повернення кредитних коштів у сумі 1.000.000. дол.. США та сплату відсотків за користування кредитними коштами не виконали.

Згідно ст. ст. 541, 543 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених, зокрема договором. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що у Банка виникло право на звернення з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У п. 1.2. договору кредиту сторонами погоджена валюта кредиту - долари США.

Згідно п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" при визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами, внаслідок чого місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув на користь позивача з відповідача 1.000.000 дол. США боргу, який на момент вирішення спору, згідно встановленого Нацбанком України станом на 26.05.2015 р. курсу долару США (21 грн. 13 коп.), що еквівалентно 21.130.000 грн. та 108388, 87 дол. США - відсотків за користування кредитними коштами, які на момент вирішення спору, згідно встановленого Нацбанком України станом на 26.05.2015 р. курсу долар США (21 грн. 13 коп.), що еквівалентно 2.290.256 грн.82 коп., у зв'язку з чим судове рішення в цій частині не оскаржено жодною із сторін у справі.

Згідно п. 10.1. договору кредиту за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цим договором Банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, зокрема за прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховує пеню за несвоєчасно сплачені відсотки за користування кредитом за період з 17.06.2014 р. по 27.03.2015 р.

Але, ч. 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій, зокрема, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ні законом, ні укладеним сторонами договором щодо спірних правовідносин не встановлено іншого порядку застосування штрафних санкцій ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно пп. 2.1.1 договору поруки поручитель відповідає за не виконанні зобов'язання позичальником за кредитним договором, зокрема зобов'язання щодо сплати Банку штрафних санкцій за невиконання та/або неналежне виконання зобов'язань, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в загальній сумі 204.529 грн. 86 коп. за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ по кожній сумі прострочених та не сплачених відсотків за користування кредитними коштами відповідно за загальний період з 17.06.2014 р. по 27.03.2015 р. в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України та рішення в цій частині не оскаржено жодною із сторін у справі.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів у сумі у загальній сумі 155111,11 дол. США, що еквівалентно 2.959.393 грн. 87 коп. за період 14.10.2014 р. - 27.03.2015 р. з огляду на наступне.

Згідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 р. громадянам України, а також юридичним особам, що провадили свою господарську діяльність на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також інші кредитори зобов'язані скасувати зазначеним особам у цій статті пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитериростичної операції.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду справи, місцезнаходженням ТОВ є адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27.

Однак, місцевий суд не звернув увагу на той факт, що зі змісту самого договору кредиту та додаткових угод до нього, усіх актів звірки розрахунків, договору поруки, що місцезнаходженням ТОВ є адреса: м. Донецьк, вул. Рогачевська, буд. 1В, а тому як наслідок цього, не з'ясував яким самим було місцезнаходження ТОВ у спірний період часу, а саме з 14.10.2014 р. по 27.03.2015 р.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що до 28.12.2014 р. (включно) юридичною адресою ТОВ було: м. Донецьк, вул. Рогачевська, буд. 1В, а тому в період з 14.10.2014 р. по 28.12.2014 р. (включно) ТОВ провадила свою господарську діяльність на території населеного пункту де проводилася антитерористична операція, у зв'язку з чим спірні правовідносини сторін щодо нарахування ТОВ пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів підпадають під дію Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції, оскільки, обставини, які підтверджують факт проведення антитерористичної операції в м. Донецьк є загальновідомими, а тому не потребують доказування в розумінні ч. 2 ст. 35 ГПК України, внаслідок чого Банк зобов'язаний був скасувати ТОВ пеню, нараховану на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором у період з 14.10.2014 р. по 28.14.2014 р. (включно).

Таким чином, оскільки застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів з ТОВ заборонено ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 14.10.2014 р. по 28.12.2014 р. (включно) у сумі 55055,5 дол. США, що еквівалентно 805092 грн. 99 коп. задоволені бути не можуть, так як поручитель несе відповідальність перед Банком виключно у розмірі, що підлягає стягненню з боржника за договором кредиту.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня лише за період з 29.12.2014 р. по 27.03.2015 р. у загальній сумі 100055,61 дол. США, що еквівалентно 2.154.300 грн. 88 коп. (2959393,87-805092,99=2154300,88), нарахованої на суми прострочених чергових платежів у період з 29.12.2014 р. по 27.03.2015 р.

Так як, позовні вимоги підлягають задоволенню частково на 96,75 % (позов заявлений на 26645436,19 грн., а підлягає задоволенню на 25779087,56 грн.), то відповідач, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, повинний відшкодувати позивачеві 70.703 грн. 88 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, то позивач повинний відшкодувати відповідачеві понесені судові витрати по справі на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 8051 грн.

Враховуючи, що при ухваленні судового рішення місцевий суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача 55055,5 дол. США, що еквівалентне 805092 грн. 99 коп. пені за період з 14.10.2014 р. по 28.12.2014 р. (включно), та, як наслідок цього, здійснив неправильний розподіл судових витрат між сторонами у справі, то оскаржене рішення підлягає частковій зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія"- задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2015 року у справі № 915/623/15 - частково змінити та викласти п. 2 його резолютивної частини наступній редакції:

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія" на користь публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" : 1.000.000 дол. США, що еквівалентно 21.130.000 грн. - боргу, 108.388, 87 дол. США, що еквівалентно 2.290.256 грн. 82 коп. - відсотків за користування кредитними коштами, 2.154.300 грн. 88 коп. - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, 204.529 грн. 86 коп. - пені за несвоєчасну оплату відсотків за користування кредитними коштами та 70.703 грн. 88 коп. - понесених судових витрат по справі на оплату судового збору за подання позову.

В решті частині рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2015 року у справі № 915/623/15 - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія": 8051 грн. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Головей В.М.

Діброва Г.І.