Рішення № 47620877, 27.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015

Справа №910/12063/15

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Регістр"

до спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Марком"

про стягнення 43 500,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Регістр" до спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Марком" про стягнення 43 500,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.12.2009 року між ним та відповідачем укладеного договір купівлі-продажу №3932.

Жодних претензій по договору у сторін не було.

Проте, 09.04.2015 року позивачем згідно платіжного доручення №511 від 09.04.2015 року на розрахунковий рахунок відповідача помилково переказав кошти в сумі 43 500,00 грн. В той самий день, на адресу відповідача направлено листа з проханням повернути помилково перераховані кошти, проте, жодної відповідні не отримано.

У зв’язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача 43 500,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.05.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.06.2015 року.

28.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

29.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 02.06.2015 року представники сторін не з’явилися, вимоги ухвали суду від 14.05.2015 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №01030 31738826, 01030 31738850 відповідно.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2015 року розгляд справи відкладено на 22.06.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.06.2015 року у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Регістр" про участь у судовому засіданні в режимі відоеконференції відмовлено.

В судове засідання 22.06.2015 року представник позивача не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Суд задовольнив клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача виконав вимоги ухвали суду від 14.05.2015 року та надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.06.2015 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на 21.07.2015 року.

В судовому засіданні 21.07.2015 року суд зобов’язав представників сторін провести акт звірки взаєморозрахунків.

В судовому засіданні оголошена перерва до 27.07.2015 року.

27.07.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав докази по справі.

В судове засідання 27.07.2015 року представники сторін не з’явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.07.2015 року.

02.06.2015 року представником позивача подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог. У зв’язку з тим, що відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок позивача кошти в розмірі 2 000,00 грн., позивач просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача 41 500,00 грн.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначена заява приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про зменшення позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.12.2009 року між спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Марком" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Регістр" (покупець) укладеного договір купівлі-продажу №3932.

Згідно з ч.1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується продати покупцю за його заявками товари народного споживання належної якості – в подальшому товар, а покупець зобов’язується протягом дії цього договору купувати товар і своєчасно сплачувати його вартість.

Як зазначено позивачем, претензій по договору №3932 від 04.12.2009 року у сторін не було, всі зобов’язання виконані в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням №511 від 09.04.2015 року позивачем перераховано відповідачу кошти в розмірі 43 500,00 грн., з призначенням платежу «оплата за одерж. алк. в-би зг. дог. №3932 від 04/12/2009р.».

Листом №73 від 09.04.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти в розмірі 43 500,00 грн. як помилково перераховані.

Також, листом вих. № 77 від 16.04.2015 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою повернення коштів в термін п’ять днів. Зазначений лист отриманий відповідачем 20.04.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №04053 27309978.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №2926 від 27.04.2015 року з якого вбачається, що відповідачем перераховано позивачу кошти в розмірі 2 000,00 грн. з призначенням платежу «повернення помилково перерах. коштів зг. листа №73 від 09.04.2015 року».

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що кошти перераховані згідно платіжного доручення №511 від 09.04.2015 року є оплатою за товар поставлений за договором купівлі-продажу №3932т від 04.12.2009р., на підставі видаткових накладних на фактично відвантажений товар на підтвердження чого надав 9 видаткових накладних на загальну суму 49 227,92 грн.

Проте, суд з вищезазначеними твердження відповідача не погоджується та зазначає наступне.

З наданих відповідачем видаткових накладних вбачається, що позивачу було поставлено товар на загальну суму 49 223,94 грн.

Як вбачається з наданих позивачем актів звірки взаєморозрахунків підписаних тільки ТОВ «Регістр», надані відповідачем видаткові накладні враховані при складанні акту позивачем та переплата (чи помилково перераховані) становить 41 500,00 грн.

Також, суд зазначає, що відповідачем не виконано вимоги суду та не надано акт звірки взаєморозрахунків та не надано доказів на підтвердження факту сплати коштів тільки по наданим відповідачем видатковим накладним.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що судом встановлено факт переплати сплачених позивачем відповідачу коштів за договором купівлі-продажу, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 41 50,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04053, м. Київ, провулок Нестеровський, будинок 7/9; ідентифікаційний код: 14364757) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Регістр" (76000, м. Івано-Франківськ, вулиця Торгова, 3; ідентифікаційний код: 20530929) кошти в розмірі 41 500 (сорок одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 29.07.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий