Ухвала суду № 47612548, 28.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Мазурик О.Ф.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу, процентів та моральної шкоди,

встановила:

у грудні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом, який уточнював під час судового розгляду, про стягнення з відповідача 205 855,79грн., які знаходяться на його рахунку, 3147,06грн. - 3% річних, 10264,59грн. процентів за користування грошовими коштами 20 585,79грн. пені та 30 000грн. моральної шкоди.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 15 лютого 2014р. уклав з відповідачем договір № 001-28684-150214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. На виконання умов договору на відкритий рахунок ним вносилося 19 лютого 2014р. - 250 000грн., 7 квітня 2014р. - 83 700грн. та 17 липня 2014р. - 41 800грн.

Позивач стверджував, що у жовтні 2014р. звернувся до відповідача, як усно, так і письмово із заявою про видачу грошових коштів з його рахунку, проте, отримав відмову. Станом на 25 листопада 2014р. на рахунку обліковувалося 205 855,79грн., які підлягають стягненню з відповідача з урахуванням процентів за користування грошовими коштами у розмірі 13% річних, 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та пені відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні».

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що діями банку йому завдано душевних страждань, так як він не мав можливості використати грошові кошти для придбання квартири.

Рішенням суду від 27 травня 2015р., в якому виправлено описку ухвалою суду від 12 червня 2015р., у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на неповно встановлені судом обставини справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної

№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/9263/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.скарги (с.с.94), свого представника у судове засідання не направив, подавши заперечення проти

апеляційної скарги, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий

- 2 -

розгляд у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та заперечення відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 15 лютого 2014р. між ПАТ «Дельта Банк» та позивачем був укладений договір № 001-28684-150214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до пункту 1.2. договору банк зобов'язався відкрити позивачу поточний рахунок НОМЕР_1 у гривнях, оформити за ініціативою клієнта та надати у його користування електронний платіжний засіб платіжної системи «VISA».

З наданих суду першої інстанції квитанцій встановлено, що у період з 10 лютого 2014р. по 17 липня 2014р. позивачем на відкритий поточний рахунок було внесено 375 500грн.

14 жовтня 2014р. позивач звернувся до банку із заявою про виплату 150 000грн. із поточних рахунків. Заява була отримана банком 14 жовтня 2014р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів заходження грошових коштів на поточному рахунку, а крім того, відповідач знаходиться в стадії ліквідації, у ньому запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому вимоги позивача підлягають задоволенню лише у порядку, передбаченому ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 3 вказаної норми визначено, що банк не має право визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем зазначалося, що 24 та 25 листопада 2014р. він надав банку розпорядження перерахувати з його поточного рахунку 199 900грн. на рахунок його брата.

Разом з тим, позивачем не було надано доказів, що на момент звернення до суду з даним позовом на його поточному рахунку НОМЕР_1 знаходилися грошові кошти, які він просить стягнути з банку. Також позивачем не було надано суду доказів, що він звертався до банку із заявою про виплату саме 205 855,79грн. і в цьому йому було відмовлено.

Наявність грошових коштів на поточному рахунку НОМЕР_1, який був відкритий позивачу, не визнав під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач, тому вказані обставини підлягали доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог.

Оскільки задоволенню не підлягають вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, які знаходяться на поточному рахунку, не підлягають задоволенню і додаткові вимоги

- 3 -

про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами, пені, 3% річних та моральної шкоди. Крім того, договір, який був укладений між сторонами, не передбачав можливості відшкодування моральної шкоди у разі його порушення.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню лише у порядку, передбаченому ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Загальновідомим фактом є те, що постановою правління Національного банку України № 150 від 2 березня 2015р. ПАТ «Дельта Банк» віднесений до категорії неплатоспроможних.

2 березня 2015р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерному товаристві «Дельта Банк» у банку з 3 березня 2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Проте, ні постанова правління Національного банку України, ні рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання ПАТ «Дельта Банк» не платоспроможним та про введення тимчасової адміністрації у банку на момент звернення позивача до суду не існувало, тому суд першої інстанції не мав законних підстав враховувати вищезазначені обставини при ухваленні рішенні та посилатися на норми матеріального права, які не регулювали правовідносини сторін на момент звернення позивача до суду.

Разом з тим, неправильне застосування судом норм матеріального права в даній частині не призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України рішення суду скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Враховуючи вказані норми процесуального права, колегія суддів не може прийняти, як доказ позовних вимог, приєднану відповідачем до заперечень на апеляційну скаргу виписку із поточного рахунку позивача та виплату позивачем Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 23 червня 2015р. 200 000грн., оскільки вказаний доказ не був наданий суду першої інстанції.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, не допущено порушень норм процесуального права, часткове неправильне застосування норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спору, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: