Постанова № 47612105, 24.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2015 року № 826/10211/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Аблова Є.В., Шулежко В.П., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за заявоюХарківської міської громадської організації інвалідів «Креавита»до третя особаДержавної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Департамент автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Українипро визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Харківської міської громадської організації інвалідів «Креавита» (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (надалі - Відповідач), за участю третьої особи, що не заявляє вимог на предмет спору Департаменту автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України, про зобов'язати Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію) при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування включати до переліку обов'язкових умов умову щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями; визнати відсутність обов'язкової умови при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями дискримінацією за ознакою інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Укртрансінспекцію проігноровано звернення позивача щодо включення при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування до обов'язкового переліку умов умову щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що на переконання Позивача є не лише протиправним, а й свідчить про дискримінацію осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування безпідставності позовних вимог зазначив, що Відповідач не являється організатором конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування, а тому, не вправі встановлювати умови такого конкурсу. Крім того, Відповідачем зазначено, що обов'язкові умови конкурсу з перевезень пасажирів встановлено ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже, Відповідач, як Організатор конкурсу міжобласних перевезень пасажирів, не має повноважень визначати обов'язкові умови проведення конкурсу, які визначені у спеціальному Законі, що регулює сферу автомобільних перевезень.

Третя особя в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про розгляд справи, письмових пояснень з приводу заявленого позову до суду не подано.

Враховуючи, що в судове засідання 24.06.2015 року не прибув представник третьої особи, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - Харківська міська громадська організація інвалідів «КРЕАВИТА» звернулася до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) з листом №949 від 26.01.2015 р., з проханням, згідно вимог чинного законодавства України, при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування забезпечити включення до переліку обов'язкових умов вимогу щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Листом від 17.02.2015р. № 510/11/15-15 Укртрансінспекція повідомила Позивача, що його звернення скеровано до Департаменту автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України.

Листом від 05.03.2025р. за № 25/551-15 Департаментом автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України надано відповідь на звернення позивача із роз'ясненням процедуру проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування.

Позивач вважає, що Департаментом не надано відповіді на його звернення та не задоволено прохання з приводу включення в перелік обов'язкових умов при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування вимогу щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що на переконання позивача є дискримінацією осіб із обмеженими фізичними можливостями.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовані Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (надалі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до змісту ст. 7 Закону №2344-ІІІ, забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації; на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону №2344-ІІІ, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

В силу ст. 44 Закону №2344-ІІІ, організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із Положенням про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 299, Укртрансінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, що реалізує державну політику з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Відповідно до змісту п. 4 Положення організатором конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування на міжміському і приміському маршрутах, які виходять за межі території області (міжобласний маршрут) є Укртрансінспекція.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, а також зміст заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, щодо безпідставності доводів відповідача, з приводу відсутності у нього повноважень на визначення обов'язкових та додаткових вимог до перевізників при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування, оскільки Укртрансінспекція являється організатором конкурсу перевезення пасажирів на міжміських сполученнях, що виходять за межі області.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання Укртрансінспекції при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування включати до переліку обов'язкових умов умову щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, суд зазначає наступне.

Так нормами статті ст. 44 Закону №2344-ІІІ , встановлено, що до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають: норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

З метою забезпечення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів соціальної інфраструктури, а також ураховуючи Стандартні правила забезпечення однакових можливостей для інвалідів (Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 20 грудня 1993 року №48/96) Указом Президента України від 01 червня 2005 року №900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» у п. 1 звернуто увагу на необхідності створення належних умов для доступу людей з інвалідністю до об'єктів соціальної інфраструктури.

Тобто, врахування потреб, у тому числі, осіб з обмеженими фізичними властивостями у сфері транспортного обслуговування населення є обов'язковою умовою конкурсу на перевезення пасажирів.

Процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначено Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року №1081.

Згідно з п. 10 Порядку №1081, організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS - системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

З аналізу наведених норм вбачається, що вимога, щодо забезпечення роботи не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями на об'єкті конкурсу, який (на рівні з іншими автобусними маршрутами, в тому числі) включає міські, приміські та міжобласні автобусні маршрути загального користування, відноситься до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів та безпосередньо визначена п. 10 Порядку.

Аналогічний висновок міститься в Ухвалі Київського апеляційного адміністративного суд від 26.02.2015р. у справі №826/16454/14 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Харківська міська громадська організація інвалідів "Креавита" про зобов'язання вчинити дії.

Разом з тим, вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Та наявність повноважень та правомірності дії відповідача в межах визначених ч.3 ст.2 КАС України.

Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом до суду, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання вказаного права (інтересу) і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Зміст суб'єктивного матеріального права, або охоронюваного законом інтересу визначається не предметом позову, а його підставою.

Під підставою позову, слід розуміти фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога (вимоги) позивача. Зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально - правового характеру, що визначаються нормами матеріального права та які зумовлюють виникнення, зміну та припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність або відсутність зазначених юридичних фактів.

Як вбачається із змісту заявленого позову, є висновки позивача з приводу фактичної бездіяльності відповідача, як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на визначення вимог до перевізників при проведенні конкурсу на перевезення пасажирів, що знайшло своє відображення у наданих на звернення позивача Листах, із змісту яких позивач прийшов до високу щодо небажання відповідача визначити обов'язковою умовою проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування вимогу щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що на переконання позивача є дискримінацією осіб із обмеженими фізичними можливостями.

Разом з тим, із змісту наданих позивачу відповідей Листом від 17.02.2015р. № 510/11/15-15 Укртрансінспекції та Листом від 05.03.2025р. за № 25/551-15 Департаментом автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України, не вбачається жодних застережень з приводу недопустимості наявності такої вимоги до перевізників про проведенні конкурсу з перевезень пасажирів, натомість роз'яснюється позивачу, що таку вимогу визначено нормативно-правовим актом, а саме Порядком № 1081, а також роз'яснено законодавчо визначені випадки акцептування пропозиції перевізника при відсутності доказів дотримання такої вимоги конкурсу, а також наявності об'єктивних підстав неможливості забезпечення перевізниками використання транспортних засобів пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

То ж для того, щоб особі був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права, і що це право порушене саме відповідачем.

Однак Позивачем не надано суду жодного доказу в підтвердження не зазначення відповідачем про проведенні конкурсу з перевезення вимоги щодо забезпечення наявності не менше одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи дії Укртрансінспекції на їх відповідність викладеним вище критеріям, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушеного права позивача відповідачем, яке б підлягало судовому захисту, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Що ж стосовно вимоги позивача визнати відсутність обов'язкової умови при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями дискримінацією за ознакою інвалідності, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

З змісту заявленого позову вбачається, що під дискримінацією позивач розуміє визнати відсутність обов'язкової умови при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що призводить до обмеження з причин інвалідності, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивілізаційній чи будь-якій іншій сфері.

Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність дискримінації у вказаній сфері публічних відносин, у зв'язку із чим він звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені в Законі України «Про запобігання та протидії дискримінації в України».

Виходячи із визначення поняття «дискримінації» дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Разом з тим, як вбачається дефініції поняття дискримінація, остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням ч.2 ст. 24 Конституції України і ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.

Більше того, суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в України», не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Водночас, позивачем у поданій позовній заяві не наведено жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідачем не виконуються вимоги чинного законодавства в частині встановлення до перевізників при проведенні конкурсу на здійснення міжміських перевезень вимоги щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до висновку про відсутність допущення проявів дискримінації у вказаному випадку та відповідно порушеного права позивача, з метою захисту якого було подано позов, а тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді : Є.В. Аблов

В.П. Шулежко