Постанова № 47607254, 28.07.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 липня 2015 р. № 820/7016/15

Харківський окружний адміністративний суд в особі судді Самойлової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати висновок ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 18.01.2010 р., яким скасовано його дозвіл на імміграцію в Україну.

Позивач обгрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, у відповідача не було підстав згідно діючого законодавства України для вилучення довідки від 15.01.2008 р. серії ХР № 17552, а висновок відповідача, яким скасовано його дозвіл на імміграцію є незаконним, а тому це є порушенням його законних прав, свобод та інтересів, що потребує судового захисту.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, згідно до вимог ст. 35 КАСУ, в судове засідання не прибув без повідомлення про причини неприбуття, заперечень проти позову та заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних осіб, на підставі наявних у ній доказів, відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАСУ.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Як свідчать докази у справі, рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківський області, на підставі Закону України "Про міграцію" позивачеві був наданий дозвіл на імміграцію в Україну та він був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР номер 17552 від 15.01.2008 р., терміном дії безстроково, в якій відображене місце його реєстрації.

Судом встановлено, що 20.05.2015 р. позивач в Управлінні ДМС України в Харківській області отримав відмову за № 04-9942 на звернення, щодо обміну посвідки на постійне місце проживання, оскільки мається висновок від 18.01.2010 року, прийнятий ВГІРФО ГУМВС в Луганській області, згідно якого дозвіл на імміграцію позивача скасовано.

З вищевказаним суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, представником позивача 26.05.2015 р. було надіслано інформаційний запит до УДМС України в Луганській області про надіслання рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1, який було отримано відповідачем 30.05.2015 р. Відповіді на зазначений запит позивач не отримав до теперішнього часу.

При судовому розгляді також встановлено, що 30 травня 2015 р. ОСОБА_1 повторно звернувся до УДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв'язку з досягнення ним 45-річного віку, в якій просив також надати йому копію рішення від 18.01.2010 р. ВГІРФО ГУМВС України в Луганській обл. про визнання його таким, що не мав дозволу на імміграцію, проте отримав відмову з посиланням на ті ж самі підстави, без надання копії самого рішення, що оскаржується.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 раніше не надсилалося поштою та не отримувалось, тому відлік строку позовної давності слід вважати з 20 травня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України.

Як вбачається зі змісту висновку громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання іноземцю відповідач видав відповідно до п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», оскільки підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію - не виявлено. Цією ж нормою закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В"єтнаму ОСОБА_1 від 18.01.2015 року.

Нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини щодо видачі посвідки на постійне проживання та скасування дозволу на імміграцію є Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) та Постанова Кабінету Міністрів України «Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002 р. №1983 (далі-Постанова КМУ №1983) на момент скасування посвідки.

Згідно з ст. 13 Закону №2491-111 орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживанням особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України « Про імміграцію» від 07.06.2001 р. №2491-III (далі Закон № 2491-III) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкуванні йому органи приймають рішення про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до п. 23 Постанови КМУ «Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002 р. №1983 департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний терміни подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

В порушення вищезазначених норм законів при прийняті рішення про визнання ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну від 18.01.2010 р. відповідач не запросив позивача для надання особистих пояснень та не надіслав копію даного висновку, чим порушив його право на захист своїх прав і законних інтересів.

Отже, прийняття висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 від 18.01.2010 р. є незаконним, оскільки суперечить вищезазначеним нормам закону.

Дозвіл на імміграцію позивач має на підставі п. 4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-III відповідно до якого вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР» від 02.04.1981 року.

Відповідач у висновку не зазначає жодних правових підстав, за яких гр. ОСОБА_1 було скасовано дозвіл на імміграцію. Дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 скасовано у спосіб не передбачений Законом України «Про імміграцію», а саме у п. 1 резолютивної частини висновку зазначено: «Визнати громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію».

Суд звертає увагу на те, що законодавством не передбачено визнання громадянина таким, що не мав дозволу на імміграцію, законодавством передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадках наведених у ст.12 Закону України «Про імміграцію». Жодного з цих випадків відповідач у даному висновку не наводить.

Висновок відповідача позбавляє позивача права на постійне проживання в Україні та порушує його права і законні інтереси, як іноземця, оскільки змушує його виїхати з України.

Суд зазначає, що оскаржуваний висновок прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач проживає на території України з 1990 року; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтереси позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено п. 23 Постанови КМУ «Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень» від 26.12.2002 р. №1983.

В порушення вищезазначених норм закону відповідач не викликав до себе позивача для надання особистих пояснень.

Відповідно до ст.ст. 26, 55 Конституції України та ст.ст. 2, 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-УІ іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів влади для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України ( ч. 6 ст. 6 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні є правовим актом індивідуальної дії, що стосуються інтересів конкретної особи, а тому вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (ч. 2 ст. 19 КАС України).

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому оскаржуваний висновок є протиправним, у зв"язку з чим у суду маються підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 73,09 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 128, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати рішення, складене у вигляді висновку, УГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 18.01.2010 р., яким скасовано дозвіл на імміграцію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь ОСОБА_1 (61121, АДРЕСА_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 73,09 (сімдесят три) грн. 09 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Самойлова В.В.