Постанова № 47607247, 28.07.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 липня 2015 р. № 820/6990/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Панченко О.В. ,

суддів - Зінченка А.В., Чудних С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України провизнання незаконною бездіяльності,- ВСТАНОВИВ:

Позивач - гр. Сирії ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність Державної міграційної служби України з приводу невидачі ОСОБА_2, проїзного документу особи, якій надано додатковий захист;

- зобов'язати Державну міграційну службу України видати ОСОБА_2 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням Державної міграційної служби України №791-14 від 31.12.2014 року позивач визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту. 18.05.2015 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про видачу йому проїзного документу особи, якій надано додатковий захист. Листом від 11.06.2015 року №С-1408/8/1368-15 відповідач повідомив позивача, що після врегулювання необхідних організаційно-правових та матеріально - технічних заходів усі особи, які отримали додатковий захист в Україні, будуть в установленому порядку документовані проїзними документами встановленого зразка. Така бездіяльність ДМС України порушує права та законні інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Позивач - ОСОБА_2, у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, надав через канцелярію суду клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі. (а.с.15).

Представник відповідача - Державної міграційної служби України Вишневський О.В., прибув у судове засідання, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивач до територіального органу ДМС з заявою про видачу проїзного документу, як то встановлено абз. 1 п. 2 Положення про проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. № 197, не звертався. ДМС України надало позивачу відповідь в установлений законом строк, а відтак відсутні обґрунтовані підстави для визнання бездіяльності центрального органу ДМС. Також, представник відповідача не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження, з огляду на неприбуття до суду позивача та подання ним клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки визначене ч. 1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

За матеріалами справи судом встановлено, що Рішенням Державної міграційної служби України №791-14 від 31.12.2014 року гр. Сирії ОСОБА_2 визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту.

18.05.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про надання проїзного документу особи, якій надано додатковий захист.(а.с.7).

Листом від 11.06.2015 року №С-1408/8/1368-15 відповідач повідомив позивача, що оформлення та видача проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, регулюється постановою КМУ від 14.03.2012р. № 197. Окрім того, відповідач роз'яснив позивачу, що після врегулювання необхідних організаційно-правових та матеріально - технічних заходів усі особи, які отримали додаткових захист в Україні, будуть в установленому порядку документовані проїзними документами встановленого зразка. (а.с.8).

При цьому суд відзначає, що розгляд заяви позивача здійснений відповідачем у строки та порядку, визначений законодавством про звернення громадян.

Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржене рішення на предмет прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частиною 12 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яку визнано біженцем, та особа, яка потребує додаткового захисту, які досягли шістнадцятирічного віку, мають право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України. Дитина, яка розлучена із сім'єю і яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право за клопотанням її законних представників на отримання проїзного документа для виїзду за кордон до досягнення шістнадцятирічного віку.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок, зокрема, затвердити положення про посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, про проїзний документ біженця та проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, інші необхідні документи.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 27 вказаного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, належить, зокрема видача проїзних документів іноземцям та особам без громадянства, яких було визнано біженцями іншими країнами - учасниками Конвенції про статус біженців 1951 року та/або Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, а також, згідно п. 8 ч. 2 цієї ж статті Закону, організовує роботу з видачі посвідчень та проїзних документів для виїзду за кордон особам, яких визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, затвердженого постановою КМУ від 14.03.2012 р. № 197 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист (далі - документ), є документом, що посвідчує особу, яку визнано особою, якій надано додатковий захист, та надає їй право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Документ видається територіальним органом ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) за місцем проживання особи, якій надано додатковий захист, яка досягла шістнадцятирічного віку, за наявності посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, за її особистим зверненням або зверненням її законного представника.

Бланки документа виготовляються відповідно до вимог законодавства на замовлення ДМС. Зразок бланка документа затверджується МВС (пункт 3 Положення).

У п. 16 Положення зазначено, що документ видається на строк дії посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.

Для отримання документа необхідно подати заяву, зміст та форма якої визначаються МВС, дві фотокартки розміром 35 х 45 міліметрів, у разі потреби також дві фотокартки дітей п. 17 Положення.

Між тим суд зазначає, що вищевказані нормативно-правові акти не передбачають підстав відмови у видачі проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, через необхідність врегулювання організаційно-правових та матеріально-технічних заходів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі позивачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, відповідач - ДМС України, діяв не на підставі та поза межами повноважень, а також не у спосіб визначений діючим законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Захист прав, свобод та інтересів є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм. Акти індивідуальної дії - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Суд зазначає, що оскільки по відношенню до позивача відповідачем було вчинено дію - розглянуто його звернення щодо видачі проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, та рішення про його невидачу викладене у листі ДМС України від 11.06.2015 року №С-1408/8/1368-15р., то позивач невірно визначив дані обставини як бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому позовна вимога щодо визнання незаконною бездіяльності Державної міграційної служби України з приводу невидачі ОСОБА_2 проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, є такою, що не підлягає задоволенню.

Водночас, частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог в частині скасування рішення, викладеного в листі Державної міграційної служби України "Про розгляд звернення" від 11.06.2015 року №С-1408/8/1368-15р. про відмову у видачі ОСОБА_2 проїзного документу особи, якій надано додатковий захист.

Щодо вимоги позивача зобов'язати Державну міграційну службу України видати ОСОБА_2 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, суд зазначає, що із системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади та ст. 8 Конституції України, якою запроваджений принцип верховенства права, вбачається, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим -мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. При цьому, суд зауважує, що з приписів перелічених норм права вбачається неприпустимість підміни судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Зі змісту рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R/80/2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.

А відтак, в даному випадку, питання про видачу проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, віднесено виключно до компетенції відповідача та не входить до компетенції суду, а тому позовні вимоги про зобов'язання видати проїзний документ є такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі ч. 2 ст. 11 КАСУ, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд також вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та з урахуванням обставин, викладених в мотивувальній частині цієї постанови суду, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 18.05.2015 р. про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

Таким чином, позовні вимоги щодо скасування рішення про відмову у видачі проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, викладене у листі "Про розгляд звернення" від 11.06.2015 року №С-1408/8/1368-15р. та щодо повторного розгляду заяви позивача про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист є обґрунтованими, не спростовані відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога позивача щодо зобов'язання ДМС України видати проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, не відповідають встановленим судом обставинам, а відтак задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.8 та 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання незаконною бездіяльності - задовольнити частково.

Зобов'язати Державну міграційну службу України видати ОСОБА_2 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Панченко О.В.

Судді Зінченко А.В.

Чудних О.С.