Рішення № 47590860, 23.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3220/15 Головуючий 1 інст. Демяненко І.В.

Справа № 630/132/14-ц

Категорія: договірні Доповідач - Котелевець А.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Котелевець А.В.,

суддів Кіпенка І.С., Шаповал Н.М.,

за участю секретаря Варюшичевої А.С,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 29 січня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання положень договору недійсними,

в с т а н о в и л а:

В лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі ТОВ «ОТП Факторинг Україна») в особі свого представника ОСОБА_3 звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позивач вказав, що 25 грудня 2006 року укладено Договір № РL700/003/2006 (із двох частин), відповідно до умов якого Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк»), надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 20900 грн. 00 коп., зі сплатою 36% щомісяця, зі строком остаточного повернення 25 грудня 2011 року.

27 квітня 2006 року укладено Договір № СL701/138/2006 (із двох частин), відповідно до умов якого Акціонерний комерційний банк «Райфайзенбанк Україна» (далі АКБ «Райфайзенбанк Україна»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк»), надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 23432 долари США 01 цент, зі сплатою 12% річних, зі строком остаточного повернення 27 квітня 2012 року.

Однак умови кредитних договорів виконані не були, у звязку з чим станом на 12 грудня 2013 року утворилась заборгованість: по Договору № РL700/003/2006 18677 грн. 93 коп. (за тілом кредиту), 23923 грн. 11 коп. (за відсотками), 155493 грн. 79 коп. (за пенею); по Договору № СL701/138/2006 9184 долари США 23 центи (за тілом кредиту), 4927 доларів США 80 центів (за відсотками), 411710 грн. 72 коп. (за пенею).

25 червня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з яким останнє набуло право вимоги до відповідача щодо сплати загальної суми заборгованості, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, усі та будь-які штрафні санкції на дату набрання чинності, а також право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» дану заборгованість, а також 3 441 грн. 00 коп. судового збору.

В уточнених вимогах просив стягнути заборгованість:

1) по Договору № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року - в розмірі 1011579 грн. 54 коп., з яких 9184 долари США 23 центи, що еквівалентно 141579 грн. 49 коп. (заборгованість за тілом кредиту), 4927 доларів США 80 центів, що еквівалентно 75964 грн. 50 коп. (заборгованість за процентами), 794035 грн. 55 коп. (заборгованість за пенею);

2) по договору СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року в розмірі 198094 грн. 84 коп., з яких 18677 грн. 93 коп. (заборгованість за тілом кредиту), 23923 грн. 11 коп. (заборгованість за відсотками), 155493 грн. 80 коп. (заборгованість за пенею).

ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за процентами.

В зустрічному позові вказав, що згідно п. п. 3.1.1. частин № 2 Договорів кредиту за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цими Договорами строки позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті.

Посилаючись на те, що ці положення є несправедливими, такими, що протирічать діючому законодавству, просив визнати їх недійсними та застосувати до частин вимог позивача про стягнення пені наслідки недійсності пунктів 3.1.1. частин № 2 Договорів кредиту.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 22 квітня 2014 року позови обєднані в одне провадження.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 29 січня 2015 року позов ТОВ «ОТП «Факторинг Україна»» задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

З ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнута заборгованість за Договором № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року в розмірі: 5445 доларів США 83 центи, що еквівалентно 43528 грн. 52 коп. (за тілом кредиту), 1195 доларів США 27 центи, що еквівалентно 9550 грн. 20 коп. (за відсотками), 21764 грн. 26 коп. (за пенею); за Договором № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року в розмірі: 6453 грн. 39 коп. (за тілом кредиту), 821 грн. 03 коп. (за відсотками), 3226 грн. 69 коп. (за пенею).

В задоволенні позову ТОВ «ОТП «Факторинг Україна»» в іншій частині відмовлено.

Додатковими рішеннями Люботинського міського суду Харківської області від 04 лютого 2015 року, від 05 березня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто 3654 грн. 00 коп. судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Положення пунктів 3.1.1. частини № 2 Договору кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року та Договору кредиту № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року визнані недійсними з застосуванням наслідків недійсності до вимог в частині стягнення пені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на порушення норм процесуального, матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі та відмові в задоволенні зустрічного позову. Зокрема, зазначає, що кінцевою датою виконання зобовязань за Договору кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року є 27 квітня 2012 року, тобто строк позовної давності по зобовязанням за цим договором сплине лише 27 квітня 2015 року; крім того, підстави для визнання пунктів 3.1.1. вказаних кредитних договорів відсутні.

Відповідач в запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов ТОВ «ОТП «Факторинг Україна»», суд першої інстанції виходив із того, що позов предявлено 07 лютого 2014 року, тому усі платежі, не сплачені до 07 лютого 2011 року, стягненню не підлягають; при цьому вважав, що сума розміру пені є неспівмірною з сумою основного боргу, у звязку з чим сума пені підлягає зменшенню з урахуванням строку позовної давності для цих стягнень, а положення пунктів 3.1.1. частини № 2 Договорів кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року та № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року - визнанню недійсними. Однак повністю погодитись з такими висновками не можна, оскільки суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказані вимоги залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина перша, третя статті 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина пята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення, що містяться в статтях 251-255 ЦК України .

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Матеріали справи свідчать, що 25 грудня 2006 року укладено Договір № РL700/003/2006 (із двох частин), відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 20900 грн. 00 коп., зі сплатою 36% щомісяця, зі строком остаточного повернення 25 грудня 2011 року.

27 квітня 2006 року укладено Договір № СL701/138/2006 (із двох частин), відповідно до умов якого АКБ «Райфайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 23432 долари США 01 цент, зі сплатою 12% річних, зі строком остаточного повернення 27 квітня 2012 року.

25 червня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з яким останнє набуло право вимоги до відповідача щодо сплати загальної суми заборгованості, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, усі та будь-які штрафні санкції на дату набрання чинності, а також право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності.

Однак умови кредитних договорів ОСОБА_2 виконані не були. У звязку з чим кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитами в лютому 2014 року, уточнивши розрахунок заборгованості станом на грудень 2015 року.

В пунктах 1.5.1 сторони погодили, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок (частина № 2 Кредитного договору № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року); повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмір та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок (частина № 2 Кредитного договору № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року).

Оскільки умовами вказаних кредитних договорів (пункти 1.5.1.) установлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за пунктами 1.5.1. Кредитних договорів № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року та № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року погашення кредиту (заборгованості за кредитом, процентами) повинно здійснюватись позичальником частинами, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Отже, аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредитів та процентами з урахуванням останніх 12 місяців перед зверненням кредитора до суду та вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, з висновком суду про визнання недійсними положень пунктів 3.1.1. частини № 2 Договорів кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року та № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року погодитись не можна.

Стаття 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХП (з наступними змінами) «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-ХП) містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону № 1023-ХП).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону № 1023-ХП умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону № 1023-ХП, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Застосовуючи цю норму, суд першої інстанції зазначених положень не врахував та не вказав, на підставі яких ознак, зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону, кваліфікував умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року по справі № 6-40 цс 13.

Вказана постанова прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визнання положень пунктів 3.1.1. частини № 2 Договору кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року та Договору кредиту № РL700/003/2006 від 25 грудня 2006 року недійсними з застосуванням наслідків недійсності до вимог в частині стягнення пені підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про відмову позові.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна даність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не грунтується на вимогах закону.

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Саме така правова позиція міститься в постановах судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), від 19 листопада 2014 року (справа № 6-160цс14).

За правилами частини першої статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З позовом про стягнення заборгованості після закінчення строку дії Договору кредиту № СL701/138/2006 від 27 квітня 2006 року позивач не звертався та не позбавлений такої можливості.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 1, 4, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 29 січня 2015 року змінити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання положень договору недійсними відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді