Рішення № 47585103, 08.07.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/8253/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Прокудіна Н. Г.Номер провадження 22-ц/788/1075/15 Суддя-доповідач - Лузан Л. В. Категорія - 24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Сибільової Л. О. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2015 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" до ОСОБА_3

про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання,

в с т а н о в и л а :

06 листопада 2014 року ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулось до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовувало тими, що надає відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Користуючись наданими послугами, відповідач своєчасно не проводить їх оплату, в зв'язку з чим за період з 01 червня 2010 року по 30 червня 2014 року утворилась заборгованість за надані послуги

Уточнивши розмір суми заборгованості ТОВ "Сумитеплоенерго" просило стягнути з відповідача 6065 грн. 43 коп., при цьому посилалось на те, що 18 липня 2014 року зверталось до суду із заявою про видачу відповідного наказу. Проте за заявою відповідача судовий наказ був скасований.

Рішенням суду від 23 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено .

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Рішенням Сумської міської ради від 03 серпня 2005 року № 1338-МР "Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії" цілісний майновий комплекс по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії, який належить територіальній громаді міста Суми, було передано в оренду ТОВ "Сумитеплоенерго" строком на 10 років (а.с.14).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 27 грудня 2005 року № 720 "Про визначення виробників послуг і виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в м. Суми" з 01 жовтня 2005 року ТОВ "Сумитеплоенерго" визнано виробником і виконавцем послуги по м. Суми з теплопостачання і гарячого водопостачання (а.с.15).

На підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 травня 2011 року № 322 "Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в м. Суми" виробником та виконавцем послуг в м. Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води було визначено ТОВ "Сумитеплоенерго" (а.с.16).

Як на підставу для задоволення позову ТОВ "Сумитеплоенерго" посилалось на те, що відповідач, який проживає АДРЕСА_1, користується послугами ТОВ "Сумитеплоенерго" з централізованого опалення та постачання гарячої води, проте своєчасно та у повному обсязі їх не оплачує, у зв'язку з чим за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2014 р. утворилась заборгованість в сумі 6065 грн. 43 коп., в т.ч.

- гаряче водопостачання - 2047,20 грн.,

- опалення - 2679,55 грн.,

- абонплата - 1338,68 грн. (а.с.144).

У своїх запереченнях на заявлений у справі позов ОСОБА_3 посилався на те, що позивач за певний період пропустив позовну давність для захисту у судовому порядку свого права та на незаконність тарифів, за якими нараховувалась плата за надані послуги (ас. 47).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 та що він повністю оплатив надані послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності та відмовив з цих підстав у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з червня 2010 року по квітень 2011 року; а по поточним платежам за період з травня 2011 р. по 30.06.2014 р. - суд прийшов до висновку про відсутність заборгованості, оскільки грошові кошти, які відповідач заплатив у 2011-2012 р. за гаряче водопостачання та опалення при складанні відповідають сумі заборгованості за спірний період : з травня 2011 р. по 30.06.2014 р.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного з'ясування прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах та їх належної правової оцінки. Постановлене у справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 являється син відповідача - ОСОБА_5, який в названій квартирі не зареєстрований ( ас. 260) .

Відповідач - ОСОБА_3 зареєстрований в названій квартирі з 1999 року.

Колегія суддів вважає, що заявлений до ОСОБА_3 позов про стягнення заборгованості на надані послуги з централізованого опалення не підлягає задоволенні з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що відповідач являється власником квартири АДРЕСА_1, а також з встановленого законом обов'язку відповідача, як власника квартири, сплачувати за отримані послуги з централізованого опалення.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки безспірно встановлено, що відповідач - ОСОБА_3, - не являється власником названої квартири.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення колегія суддів виходить з наступного.

Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.

Так, завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою: 1) забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло; 2) належного використання і схоронності житлового фонду; 3) зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст. 2 ЖК Української РСР).

За змістом ст. 9 ЖК Української РСР житлові права громадян поділяються на три види:

- право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за бажанням громадян грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

- право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

- на гарантію неможливості бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмеженим у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У свою чергу, встановивши заборону використання громадянами жилих будинків і жилих приміщень на шкоду інтересам суспільства, законодавець у ст. 10 ЖК Української РСР визначив такі житлові обов'язки громадян: - дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; - використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; - додержувати правил користування жилими приміщеннями; - економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Таким чином, питання оплати житлово-комунальних послуг, у т. ч. і щодо належного виконання відповідних зобов'язань, житловим законодавством не регулюється.

Натомість, відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" було заявлено позов про захист свого цивільного права.

Частиною 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачається обов'язок споживача, яким в даному разі являється власник квартири, 1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; 5) оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст.ст. 319 та 322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме така особа.

Суд першої інстанції вирішив спір без урахування названих норм матеріального права, з вимог яких вбачається, що обов'язок по утриманню квартири має нести її власник, яким відповідач не являється. Одночасно, діюче законодавство не передбачає обов'язку осіб, які з дозволу власника користуються його майном, - без відповідної домовленості з власником нести перед третіми особами відповідальність за утримання цього майна.

Не являється такими законами і ст.ст. 64, 156 ЖК України ( на які посилаються представники позивача). Зокрема,

- ст. 64 ЖК передбачає права та обов'язки членів сім'ї наймача, в той час як відповідач являється батьком власника квартири;

- ст. 156 ЖК врегулювала правовідносини між власником жилого будинку (квартири) та членами його сім'ї. Зокрема, названа норма права зобов'язує повнолітніх членів сім'ї власника брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Як зазначено у названій нормі права, у разі невиконання членами сім'ї власника названого обов'язку, - спори між власником будинку (квартири) ( а не між надавачами послуг) та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення з відповідача, який не є власником квартири.

В той же час колегія суддів вважає, що позов про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання підлягає частковому задоволенню - в розмірі 1498 грн. 99 коп. за період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2014 року. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 18 лютого 2011 року по справі № 2-937/11 позов ТОВ "Сумитеплоенерго" до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 01.07.2007 р. по 31.05.2009 р. в сумі 2282 грн. 55 коп. та заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання за період з 01.06.2009 р. по 31.05.2010 р. в сумі 376 гривень 53 коп. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" заборгованість за надані послуги з опалення за період з 01.06.2009 р. по 31.05.2010 р. в сумі 872 грн. 15 коп. (а.с.113).

Всього названим рішенням суду від 18 лютого 2011 року з відповідача стягнуто 3531 грн. 23 коп. (2282 грн. 55 коп.+ 376 гривень 53 коп. +872 грн. 15 коп.)

18 липня 2014 року ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2014 р.

23 липня 2014 року Зарічний районний суд м. Суми видав відповідний наказ.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2014 року судовий наказ від 23 липня 2014 року по справі № 591/5259/14-ц за заявою ОСОБА_3 був скасований ( ас. 6).

Після скасування судового наказу ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулось до ОСОБА_3 з відповідним позовом, який розглядався у даній справі.

Під час розгляду даної справи ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності ( ас. 47).

Відповідно до ч.1 ст. 257, ч.1 ст. 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 3, 4 та 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності підлягає задоволенню, оскільки ТОВ "Сумитеплоенерго" не надало доказів, які б свідчили про наявність поважних причин пропущення товариством позовної давності за період 01.06.2010 р. по 31.07.2011 р.

Вирішуючи спір про стягнення заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання в розмірі 1498 грн. 99 коп. за період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2014 року, колегія суддів виходить з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований та фактично проживав у названому періоді в квартирі АДРЕСА_1 та користувався названими послугами, а тому відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зобов'язаний оплачувати ці житлово-комунальні послуги у строки, встановлені законом.

Доводи ОСОБА_3 про те, що названі послуги за період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2014 року були ним сплачені у 2011- 2012 роках, - спростовуються матеріалами справи. Зокрема.

Вбачається, що після ухвалення Зарічним районним судом м. Суми рішення від 18 лютого 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги загальною сумою 3531 грн. 23 коп. та набуття чинності цим рішенням після його перегляду Апеляційним судом Сумської області, ОСОБА_3 20.04.2011 р. звернувся до ТОВ "Сумитеплоенерго" із заявою наступного змісту :

"Прошу Вас дати мені можливість шляхом реструктуризації боргу виконати рішення Зарічного суду від 18.02.2011 р. про стягнення заборгованості за тепло і гаряче водопостачання в сумі 3531 грн. 23 коп. строком на один рік, сплативши перший внесок в сумі 531 грн. 23 коп."

Названу заяву ТОВ "Сумитеплоенерго" задовольнило і 05 травня 2011 року з ОСОБА_3 був укладений Договір про реструктуризацію заборгованості на тих умовах, на яких просив ОСОБА_3 :

- перший внесок - 531 грн. 23 коп.

- з травня 2011 року по квітень 2012 року - щомісячні платежі по 250 грн. ( 250 грн. х 12 міс. = 3000 грн ). ( ас. 118).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 сплатив :

- у травні 2011 року 781 грн 23 коп. ( 531 грн. 23 коп. + 250 грн.) ;

- з червня 2011 року по лютий 2012 року від ОСОБА_3 щомісяця надходили платежі по 250 грн. (250 грн. х 9 міс. = 2250 грн.) ;

- у квітні 2012 року ОСОБА_3 сплатив 500 грн.

А всього за період з травня 2011 року по квітень 2012 року ОСОБА_3 сплатив 3531 грн. 23 коп., тобто розмір тієї суми, яка була стягнута з нього рішенням суду від 18 лютого 2011 року ( ас. 169-171).

За таких обставин доводи ОСОБА_3 про те, що у період з травня 2011 року по квітень 2012 року він сплачував платежі на загальну суму 3531 грн. 23 коп. в рахунок майбутніх платежів за період з 2011 року по 2014 рік - не можна визнати обґрунтованими, оскільки названі доводи спростовуються підписаним особисто ним, ОСОБА_3, договором з ТОВ "Сумитеплоенерго" про реструктуризацію заборгованості.

Висновки суду першої інстанції з цього приводу колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони зроблені без урахування усіх обставин справи, зокрема, без врахування Договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного 05 травня 2011 року між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ОСОБА_3

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь ТОВ "Сумитеплоенерго 91 грн. 35 коп. - на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, пп. 1, 2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 1498 грн. 99 коп. заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання за період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2014 року.

В задоволенні іншої частини позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" відмовити .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 91 грн. 35 коп. - на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -