Ухвала суду № 47575851, 22.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/448/13-ц 22.07.2015 22.07.2015 22.07.2015

Провадження №22-ц/784/1226/15

Провадження №22-ц/784/1226/15 Суддя суду 1-ї інстанції - Семенова Л.М.

Категорія 47 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Свіщуком О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5,

представників відповідача - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області

від 10 квітня 2015 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересадівська сільська рада Жовтневого району Миколаївської області, про усунення перешкод, визнання недійсними державних актів про право власності на землю і скасування їх державної реєстрації

та за зустрічним позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересадівська сільська рада Жовтневого району Миколаївської області, про визнання незаконними рішень та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 пред'явила до суду позов, який в подальшому уточнювала, та обґрунтовувала наступним.

Позивачка вказувала, що після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 вона є власницею житлового будинку по АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,20 га, на якій він розташований.

ОСОБА_5 є власником суміжної земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_2, яку він отримав у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя ОСОБА_5, виходячи з державних актів на право приватної власності на землю, було передано 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та 0,20 га для ведення особистого підсобного господарства. Однак, рішень сільської ради з цього приводу не ухвалювалось.

Посилаючись на порушення при отриманні у власність земельної ділянки суміжними власниками, незаконну зміну ними межі між земельними ділянками та вчинення перешкод у її відновленні, позивачка просила зобов'язати відповідача відновити межу, яка розділяє її та належну відповідачу ділянку, не чинити перешкод у її відновленні та визнати недійсними державні акти на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2, видані 25 січня 1995 року ОСОБА_9, а також скасувати їх державну реєстрацію.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 подав зустрічний позов про визнання незаконними рішень сільської ради про передачу ОСОБА_3 та її чоловікові у власність земельної ділянки площею 0,20 га, скасування державної реєстрації права власності на ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що передача земельної ділянки у зазначеному розмірі є незаконною, оскільки у користуванні ОСОБА_3 перебувало тільки 0,17 га земельної ділянки. Передаючи ОСОБА_3 додаткові 0,03 га у власність, сільська рада порушила його право власності на належну йому земельну ділянку.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2015 року в задоволення первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вона належними та допустимими доказами не довела заявлених позовних вимог, оскільки наявні у справі докази є суперечливими, а від участі в експертизі позивачка ухилилася.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

За змістом ст.17 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, яка була чинною на час видачі ОСОБА_9 державних актів на право приватної власності на землю), передача земельних ділянок у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) та для ведення особистого підсобного господарства провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до ст.22 зазначеного Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст.23 ЗК України 1990 р.).

Згідно з ст.152 ЗК України від 25.10.2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.ст.106, 107 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

За положеннями ст.ст.57, 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Тобто, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати й враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з погосподарськими та поземельно-шнуровими книгами Пересадівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, протоколом колгоспних зборів №14 від 10.10.1983 р., викопіюванням з генерального плану села, з 1971 року за житловим будинком АДРЕСА_2 обраховувалося 0,32 га землі, а за житловим будинком АДРЕСА_1 з 1960 року - 0,17 га (т.1 а.с.73, т.2 а.с.77-86).

25 січня 1995 року власниця будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_9 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на землю площею 0,25 га для будівництва та обслуговування даного житлового будинку та господарських споруд та державний акт серії НОМЕР_2 на право приватної власності на землю площею 0,20 га для ведення особистого підсобного господарства (0,06 га по АДРЕСА_2 та 0,14 га по АДРЕСА_3 цього ж села), які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю (т.1 а.с.45-46, 122, 123).

Між тим, рішення сільської ради з цього приводу матеріали справи не містять у зв'язку з його відсутністю як в сільській раді, так і у архіві (т.1 а.с.12, 71, 135-147).

Землевпорядні документи на дані земельні ділянки також відсутні (т.1 а.с.115).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла (т.1 а.с.48-49, 95).

Після її смерті спадщина була прийнята ОСОБА_5 (т.1 а.с.89-111).

Пересадівська сільська рада двічі приймала рішення про передачу у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,20 га: 21 травня 1997 року за заявою чоловіка позивачки ОСОБА_8 та 02 липня 2012 року за заявою самої позивачки (т.1 а.с.7-9, 13).

При обстеженні спірних земельних ділянок виявлялася різна їх площа (т.1 а.с.14, 195, т.2 а.с.87, 88, 163, 167-168).

Проте, під час розгляду спору між сторонами Пересадівська сільська рада 12 вересня 2014 року своїм рішенням №10 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 площею 0,20 га, хоча ОСОБА_5 при узгоджені меж земельної ділянки участі не приймав (т.2 а.с.55, 62-80).

29 вересня 2014 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,20 га (т.2 а.с.185-186).

Для вирішення зазначеного спору за клопотанням позивачки 24 грудня 2014 року призначалася земельно-технічна експертиза, яка не була проведена у зв'язку з її неоплатою та невиконанням позивачкою клопотання експерта.

Для підтвердження доводів ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції їй було роз'яснено право заявити клопотання про проведення такої експертизи. Однак, вона вказаним не скористалася.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про відновлення межі між спірними земельними ділянками є правильним.

Позивачка не довела належними доказами порушення відповідачем меж. Наявні у справі докази є суперечливими.

Що ж стосується висновку суду про відмову у задоволенні вимог позивачки про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_9 та скасування їх державної реєстрації, то він також є вірним.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

ОСОБА_3 за життя ОСОБА_9 не оспорювала законність набуття нею права власності на землю. Доказів наявності саме вини ОСОБА_9 в отриманні державних актів на землю без наявності рішення сільської ради не представила. Пересадівську сільську раду в якості відповідача до участі у справі не притягнула, хоча наполягала на наявності порушень при процедурі видачі актів саме з її боку. Крім того, позивачка не довела суду наявність порушення її прав з боку відповідача.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Рішення суду в частині вирішення зустрічного позову колегією не переглядалося, так як не оскаржувалося.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді