Ухвала суду № 47575821, 17.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2987/13 17.09.2013 17.09.2013 17.09.2013

Провадження 22ц/784/2501/13 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1,

Категорія 42 Суддя- доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів : Ямкової О.О.,

ОСОБА_3,

із секретарем судового засідання

за участю: позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх представника ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 червня 2013 року за позовом

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

до ОСОБА_9 про вселення

та зустрічним позовом

ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про

визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2012 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суджу з позовною заявою до ОСОБА_9 про вселення.

Позивачі зазначали, що ОСОБА_5 та її колишній чоловік ОСОБА_11 проживали з 2001 року в квартирі АДРЕСА_1, яку їхній сімї було подаровано матірю чоловіка. В даній квартирі також були зареєстровані та проживали їхні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Після розірвання шлюбу в 2005 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 тривали судові спори щодо даної квартири, а в 2012 році вказана квартира було продана відповідачу ОСОБА_9

Посилаючись на те, що останній чинить перешкоди в користуванні житлом, порушуючи тим самим їхні житлові права позивачі просили вселити їх у вказану квартиру.

Відповідач ОСОБА_9 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняти їх з реєстраційного обліку в даній квартирі, посилаючись на те, що він на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2012 року є власником вказаної квартири, а відповідачі лише зберігають реєстрацію, однак з 2005 року в даній квартирі не проживають, в звязку з чим просив визнати їх такими, що втратили право на проживання в спірній квартирі.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 4 червня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про вселення відмовлено, а позов ОСОБА_9 задоволено. Визнано позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким заявлені ними позовні вимоги про вселення задовольнити, а вимоги відповідача залишити без задоволення. Апелянти посилались на те, що суд не вірно оцінив докази по справі, не застосував належні норми матеріального права та порушив норми процесуального права при розгляді даної справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 належала на підставі договору дарування ОСОБА_11 В даній квартирі з 2001 року зареєстрована та проживала його дружина позивачка ОСОБА_5, а з 2005 та 2006 року зареєстровані їхні доньки позивачки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 6,7, 20).

Таким чином позивачі вселились в дану квартиру як члени сімї її власника, та відповідно до положень ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України, проживаючи разом з власником квартири, мали право на користування цим житлом .

Як зазначає позивачка ОСОБА_5 в 2005 році з власником квартири вона розірвала шлюб, і з цього часу ОСОБА_11 став вживати заходи щодо виселення її з дітьми з даної квартири.

Вказані обставини підтверджуються непоодинокими судовими рішеннями з приводу розгляду позовів власника щодо виселення позивачів з різних підстав зі спірної квартири (а.с. 20-25). З даних судових спорів вбачається, що після зміни правового статусу позивачів з членів сімї власника на колишніх членів сімї власника, з власником не було досягнуто згоди щодо безоплатного користування житловим приміщенням, а відповідно до положень ч. 4 ст. 156 та ст. 162 ЖК України і договір найму щодо оплатного користування цим житлом також не було укладено.

27 вересня 2012 року ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу продав вказану квартиру відповідачу ОСОБА_9 (а.с. 66-67).

Таким чином, в звязку з продажем квартири права ОСОБА_11 на користування спірною квартирою, як власника, припинилися, а оскільки права позивачів є похідними від прав останнього то і їх права як колишніх членів сімї власника квартири є припиненими. А в разі продовження проживання в цьому житлі їх статус є, як тимчасових мешканців.

За такого посилання позивачів на положення ст.ст. 168,170 ЖК України та порушення їх прав, які випливають з договору найму житлового приміщення та його продовження не залежно від зміни власника житла є безпідставним, оскільки доказів наявності договору найму у позивачів з попереднім власником спірної квартири суду не надано, як і не надано доказів сплати за проживання, а також витрат на у тримання житла.

Навпаки, в висновках експертного дослідження складеного 30 грудня 2011 року щодо визначення технічного стану спірної квартири зазначено, що окремі основні конструктивні елементи спірної квартири знаходяться в технічно незадовільному стані , потребують капітального ремонту з повною або частковою заміною. В звязку з відсутністю інженерних комунікацій та санітарно-технічних пристроїв, проживання в даній квартирі вважається неможливим. Таким чином висновки вказаного дослідження підтверджують висновки зазначені у вказаному акті стосовно того, що в квартирі ніхто не проживає, оскільки таке є неможливим виходячи з її санітарно-технічного стану.

З акту обстеження спірної квартири від 15 жовтня 2012 року складено працівниками КПДЕЗ «Корабел» вбачається, що з березня 2010 року в квартирі АДРЕСА_3 ніхто не проживає, оскільки в квартирі відсутні унітаз, ванна, мийна раковина, відключена подача холодної води, газ та електроенергія. Вказаний акт підписано особами, які його склали та завірено печаткою комунальної установи (а.с. 41).

За такого, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність порушення прав позивачів на вказане житлове приміщення, а тому і неможливість їх вселення з зазначених в позові підстав та вірно відмовив в задоволенні вказаних позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 317 ЦК України, власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Нормами ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд . Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. При цьому на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.

За таких обставин, вирішуючи зустрічні позовні вимоги про визнання позивачів такими, що втратили право на користування спірною квартирою, суд вірно виходив з положень ст. 391 ЦК України, яка передбачає право власника на усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, та на підставі наведених доказів встановив, що позивачі більш ніж три роки без поважних причин не проживають в спірному житлі, та в відповідності до ст. 8 ЦК України, правомірно захистив права власника визнавши позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири № 18 по пр. Корабелів в будинку № 7 в м. Миколаєві, як то передбачено ст. 71 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги стосовно фактичного проживання позивачів в спірній квартирі не можна прийняти до уваги, оскільки вони протирічать наведеним в рішенні та наявним в матеріалах справи доказам.

Посилання апелянта на порушення судом цивільно- процесуальних норм також підлягають відхиленню, оскільки таке не потягло за собою не вірного вирішення спору.

Висновок суду щодо наявності підстав відмови в задоволенні зустрічних вимог про зняття з реєстраційного обліку місця проживання позивачів, також відповідає вимогам Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду з урахуванням наведених висновків, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 4 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуюча :

Судді: