Ухвала суду № 47547159, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/9991/62381/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Кохан О.С.,

представника позивача Павленка В.В.,

представника відповідача Рокуня С.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2012 по справі №2а/1770/5170/2011 за позовом Державного підприємства «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.01.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2012, позовні вимоги Державного підприємства «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 №0000122350. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 №0000112350 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2534084,00грн., в тому числі 2027267грн. - за основним платежем та 506817,00грн. - за штрафними санкціями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Дубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області 03.10.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.10.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну позивача - Дубенську об'єднану державну податкову інспекцією Рівненської області Державної податкової служби її правонаступником - Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Рівненської області проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати на суму 8182819,00грн. та податок на прибуток в сумі 2045705,00грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1609553,00грн.

За результатами перевірки Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Рівненської області складено акт від 15.06.2011 №151/23/00955791 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2011 №0000122350, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2011941,50грн., в тому числі 1609553,00грн. - за основним платежем, 402388,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 01.07.2011 №0000112350, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2553667,50грн., в тому числі 2045705,00грн. - за основним платежем, 507962,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних рішень,зокрема, стали висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання зерна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дент К Груп» та придбання товарно-матеріальних цінностей у Приватного підприємства «БізнесГруп», а також про завищення позивачем валових витрат за операціями з контрагентами на суму 61303,34грн., за якими минув строк позовної давності, та про завищення убутку балансової вартості на посів озимого ріпаку в частині матеріальних витрат.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток у зв'язку нездійсненням зменшення валових витрат при списанні кредиторської заборгованості, по яким минув строк позовної давності, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, формування платником податку валових витрат на дату оприбуткування товарів, придбаних цим платником для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, на підставі договору поставки, що передбачав здійснення компенсації (плати) за такі товари, відповідає вимогам наведених норм.

Відповідно до підпункту 1.22.1. пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це, зокрема сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності відносить.

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості визначено статтею 12 Закону.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем суму кредиторської заборгованості перед контрагентами, що залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, включено до складу своїх валових доходів.

При цьому Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено обов'язку платника податку зменшувати валові витрати на суму товарів, віднесених до валових витрат за першою із визначених у підпункті 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 цього Закону подій.

Таким чином, висновок податкового органу про обов'язок позивача при виникненні безнадійної заборгованості, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності, зменшити валові витрати, що формувались у зв'язку з придбанням товарів є необґрунтованим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою.

Щодо висновку податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання зерна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дент К Груп» та придбання товарно-матеріальних цінностей у Приватного підприємства «БізнесГруп» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дент К Груп» та Приватним підприємством «БізнесГруп» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором, податковими накладними; видатковими накладними; платіжними дорученнями; актами приймання-передачі; сертифікатами відповідності; складськими квитанціями на зерно.

Судами також встановлено, що придбана у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дент К Груп» пшениця була перероблена в борошно та реалізована іншим суб'єктам господарської діяльності, а придбані у Приватного підприємства «БізнесГруп» провід та термоперетворювач опору використані товариством в своїй господарській діяльності.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дент К Груп» та Приватним підприємством «БізнесГруп»

Щодо висновку податкового органу про завищення убутку балансової вартості на посів озимого ріпаку в частині матеріальних витрат колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, за висновками податкового органу витрати позивача на посів озимого ріпаку влітку 2009 року були понесені без дотримання економічної вигоди, оскільки врожай загинув.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, витрати матеріальних активів на суму 301944,00грн. були понесені позивачем у зв'язку з веденням власної господарської діяльності, що була спрямована на одержання доходу. Загибель посіву ріпаку відбулася з причин незалежних від підприємства, а внаслідок складних погодних умов, а отже зазначені витрати обґрунтовано включені позивачем до складу валових витрат.

Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у межах касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 01.07.2011 №0000122350 та від 01.07.2011 №0000112350 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2534084,00грн є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2012 по справі №2а/1770/5170/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв