Рішення № 47542737, 23.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2015 р.Справа № 922/3491/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм про стягнення коштів за участю представників :

позивача - Демчук О.В.,дов.№ 14-94 від 18.04.2014р.

відповідача - Закаблуков А.С.,дов.№ б/н від 27.01.2014р.

ВСТАНОВИВ:

у червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (надалі - відповідач, Ізюмське КПТМ), в якому просив суд стягнути з відповідача основного боргу у розмірі 3647617,72 грн., пені у розмірі 645203,47 грн., інфляційних витрат у розмірі 498900,07 грн. та 3% річних у розмірі 177819,56 грн., а також витрат зі сплати судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю природного газу № 13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 року.

Відповідач проти позову заперечує в частині стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних витрат та просить суд у цій частині позову позивачеві частково відмовити, також з урахуванням викладеного у відзиві просив суд зменшити пеню на 90%. В обґрунтування своєї правової позиції по справі надав суду відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги. Правова позиція позивача по справі полягає у наступному. Так він вважає, що відповідач не виконав узяті на себе зобов'язання по погашенню боргу та нарахувань на суму боргу (3 % річних, пеня, інфляційні витрати), які виникли з укладеного між сторонами договору №13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 р. та діючих норм права.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою правову позицію. В обґрунтування свої правової позиції відповідач зазначив, що є природною монополією з централізованого постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення у районах своєї діяльності. У відповідності до частини 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» (у редакції на 26.04.2014 р., яка стосовно цього пункту діє і на цей час) до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг відноситься встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, тобто тарифи на теплову енергію, водопостачання та водовідведення є регульованими та затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг в межах повноважень визначених законодавством.

У зв'язку з тим, що встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води були нижче їх собівартості у відповідача виникають збитки. Держава розуміючи дану ситуацію у відповідному Державному бюджеті на рік передбачає компенсацію витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення для таких підприємств як відповідач у вигляді субвенцій, однак ні якого постійно діючого правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення до цього часу не має, тому виплата такої компенсації у повній мірі залежить від прийняття законодавчим органом відповідного нормативного акту (ЗУ Про бюджет) на кожний рік та наявності достатніх коштів у Державному бюджеті для їх оплати.

На сьогодні, вказував відповідач, тільки обсяг заборгованості за минулі роки з різниці тарифів на теплову енергію складає суму у розмірі 4253848,00 грн., тому він фізично не може погашати своєчасно заборгованість перед позивачем. Крім того відповідач вказував на то факт, що наявність заборгованості державного бюджету перед відповідачем підтверджує у своєму листі № 02-08/547 від 22.06.2015 року Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, як головний розпорядник коштів обласного бюджету, одержаних з державного бюджету на погашення різниці в тарифах на теплову енергію. Цей державний орган у своєму листі зазначив: загальна заборгованість Державного бюджету України з різниці у тарифах на теплову енергію перед Ізюмським КПТМ складає 4253848,00 грн.; на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг регулюється порядок перерозподілу коштів отриманих Ізюмським КПТМ, у відповідності до якого залишок грошей, що залишається у Ізюмського комунального підприємства теплових мереж згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг повинен бути направлений Ізюмським КПТМ на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, не про яку виплату, ще якихось штрафних санкцій та інших нарахувань на суму заборгованості за отриманий природний газ, розрахунком розподілу грошей не передбачено, виходячи з цього Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж не в змозі самостійно проводити будь-які перерахування на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України», до того ж у нього відсутні на це гроші, тому єдиним джерелом на сьогодні з якого відповідач може погасити позивачу будь-яку заборгованість та нарахування на суму прострочення - є отримання заборгованості з Державного бюджету України з різниці у тарифах на теплову енергію перед Ізюмським КПТМ; вказує на здороження природного газу для виробництва теплової енергії, яке відбувається з початку 2015 року, у свою чергу змінення тарифів на теплопостачання, пов'язаних з здороженням природного газу, відбудиться тільки починаючи з квітня 2015 року; просить суд розглянути питання про часткове зменшення пені.

Крім того відповідач звертав увагу суду, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку з збитковістю послуг, що надає підприємство, а саме з послуг теплопостачання. Однією з основних причин збитковості відповідача є невідповідність тарифів для населення та інших споживачів на послуги теплопостачання їх фактичним витратам.

Ще одною причиною тяжкого економічного стану відповідач вважає дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними не платежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги станом на 1.06.2015 р. у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Ізюмському КПТМ досягли по теплопостачанню суму у розмірі 8164,1 тис. грн., також не своєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації).

В обґрунтування скрутного фінансового стану відповідач надав до суду звіти про фінансові результати та іншу фінансову документацію, розрахунки обсягу заборгованості з різниці в тарифах, довідки про заборгованість населення та бюджетних установ за теплопостачання.

Також у судовому засіданні відповідач вказав на той факт, що сума заборгованості у розмірі 3647617,72 грн. була їм оплачена ще до моменту звернення позивача до суду, тому у цій сумі треба відмовити, та у зв'язку з цим потрібно відмовити у частині судового збору сплаченому позивачем. Крім того вказував на той факт, що позивач невірно розрахував пеню, 3 % річних та інфляційні витрати, тому як нарахування були зроблені на суму зобов'язань по договору про закупівлю природного газу № 13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 року, яка була погашена у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків (№ 106/30 від 12.02.2014 р. на суму у розмірі 2825678,61 грн., № 362/30 від 24.09.2014 р. на суму у розмірі 3547617,72 грн.) та спільних протокольних рішень (спільне протокольне рішення № 1003 від 19.04.2013 року на суму 2142506,00 грн., спільне протокольне рішення № 1091 від 20.05.2013 року на суму 249263,00 грн., спільне протокольне рішення № 1798 від 18.10.2013 року на суму 162638,00 грн., спільне протокольне рішення № 2418 від 20.02.2013 року на суму 605772,00 грн., спільне протокольне рішення № 152 від 23.01.2013 року на суму 794782,00 грн.). Надав до суду свій розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних витрат, які на думку відповідача, міг вимагати позивач до стягнення.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вказує на наступне.

Так, 28.12.2012 року між Ізюмським КПТМ та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" був укладений договір №13/3170-ТЕ-32 про купівлю-продаж природного газу.

У відповідності до п. 6.1. цього договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 1.01.2013року по 31.12.2013 року передав у власність відповідача природний газ, у свою чергу відповідач виконав свої зобов'язання за договором повністю та оплатив за отриманий природний газ, однак оплати зробив не своєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду за стягненням основного боргу, штрафних санкцій та інших нарахувань за прострочку платежів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов п. 6.1 цього Договору, Покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За неналежне виконання зобов'язань за спірним договором позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі у розмірі 645203,47 грн., інфляційні витрати у розмірі 498900,07 грн. та 3% річних у розмірі 177819,56 грн.

Відповідач вказував на той факт, що суму основного боргу він погасив повністю у відповідності до договору про організацію взаєморозрахунків № 362/30 від 24.09.2014 р., про що свідчить платіжне доручення № 3 від 10.10.2014 р., визнав вимоги в частині стягнення з нього пені у розмірі 21884,04 грн., 3% річних у сумі 6333,42 грн., у іншій частині пені, 3 % річних та інфляційних витрат просив суд відмовити позивачу, посилаючись на правову позицію Верховного суду України по подібним спорам, викладену у постановах по справам № № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 від 9.09.2014 р., № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, № 5011-35/1533-2012-19/522-2012 та правову позицію викладену ВГСУ у постановах по справі №910/7258/14 від 22.09.2014 р., 924/1808/14 від 26.03.2015 р. та № 922/1360/14 від 21.04.2015 р. У цих рішеннях було вказано наступне: уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу, що у свою чергу потягло відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Крім того відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, зокрема по справам № 924/1808/14 від 26.03.2015 року та № 922/1360/14 від 21.04.2015 р. було вказано, що на суму заборгованості за природний газ отриманий теплопостачальним підприємством для виробництва теплової енергії, яка була погашена у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків та протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 не нараховуються штрафні санкції, інфляційні витрати та 3 % річних.

Зокрема більша частині вартості газу отриманого відповідачем по договору №13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 року протягом 2013 року на суму у розмірі 10428257,33 грн. відповідач оплатив з грошей отриманих відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 на загальну суму у розмірі 3954961,00 грн., що підтверджують наступні документи: спільне протокольне рішення № 1003 від 19.04.2013 року на суму 2142506,00 грн., платіжне доручення № 2 від 26.04.2013 р.; спільне протокольне рішення № 1091 від 20.05.2013 року на суму 249263,00 грн., платіжне доручення № 4 від 31.05.2013 р.; спільне протокольне рішення № 1798 від 18.10.2013 року на суму 162638,00 грн., платіжне доручення № 5 від 29.10.2013 р.; спільне протокольне рішення № 2418 від 20.02.2013 року на суму 605772,00 грн., платіжне доручення № 7 від 25.12.2013 р.; спільне протокольне рішення № 152 від 23.01.2013 року на суму 794782,00 грн., платіжне доручення № 8 від 30.01.2014 р., а інша частина з грошей була отримана від Держави на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію на загальну суму у розмірі 6473296,33 грн., що підтверджують наступні документи: договір № 106/30 про організацію взаєморозрахунків від 12.02.2014 р. на суму у розмірі 2825678,61 грн., платіжне доручення № 2 від1.04.2014 р.; договір № 362/30 про організацію взаєморозрахунків від 24.09.2014 р. на суму у розмірі 3647617,72 грн., платіжне доручення № 3 від 10.10.2014 р.

У свою чергу суд перевіривши розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних витрат зроблені відповідачем та позивачем, й враховуючи той факт, що заборгованість по договору купівлі-продажу природного газу № 13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 року на суму у розмірі 10428257,33 грн.. була погашена на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень приходить до висновку про те, що нарахування (пеня, 3 % річних та інфляційні витрати) зроблені на суму заборгованості, що була погашена у відповідності до договору про організацію взаєморозрахунків, були зроблені позивачем безпідставно, тому погоджується з розрахунком пені, 3 % річних та інфляційних витрат зробленим відповідачем (пеня - 21844,04 грн., 3 % річних - 6333,42 грн., інфляційні витрати - 0,00 грн. (дефляція 200,82 грн.)).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України) суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи, а саме:

- відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, водопостачанні та водовідведенні. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію, водопостачання та водовідведення по вартості нижчої її собівартості;

- на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів у березні 2015 року тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво;

- однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Ізюмському КПТМ досягли по теплопостачанню суму у розмірі 8164,1 тис. грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі ч. 7 ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження") захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач;

- крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 4553,8 тис. грн., що також не залежать від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів;

- субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів;

- обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 4253848,00 грн., але обсяг заборгованості до цього часу не узгоджений Територіальною комісією Харківської області з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу через те, що постанова КМУ від 29.01.2014 р. № 30, якою бу затверджений порядок та умови надання субвенції тільки на 2014 р. уже не чинна, а на 2015 р. тільки прийнята постанова КМУ № 375 від 4.06.2015 р. «Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню»;

- не можливість самостійного погашення боргу відповідачем перед позивачем без отримання належних відповідачу субвенцій з Державного бюджету підтверджує Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації у листах № 02-08/547 від 22.06.2015 р.;

- своєчасне звернення відповідача до національної комісії регулювання ринку комунальних послуг для затвердження економічно обґрунтованих тарифів та затвердження національною комісією регулювання ринку комунальних послуг тарифів значно менших від тих, що обґрунтовано просив відповідач прийняти;

- фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи, що були надані до справи відповідачем) - однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання;

- погашена повністю сума основного боргу;

- сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми 3 % річних мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача;

- 97 % усіх грошей за договором № 13/3170-ТЕ-32 від 28.12.2012 року було перераховано з державного бюджету у вигляді субвенцій, при цьому виплати з бюджету проводились значно пізніше виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений природний газ за вище вказаним договором, тому відповідач з об'єктивних причин не міг розрахуватися з позивачем своєчасно;

- прийнятий Закон України № 423-VIIIвід 14.05.2015 р. (офіційно опублікований 5.06.2015 р. у офіційному виданні № 98 «Голос України»), пункт 13 якого передбачає погашення нарахованих на суму боргу за газ куплений у НАК «Нафтогаз України» пені, штрафів та фінансових санкцій у разі погашення боргу, що виник за 2013 рік, однак до цього часу Кабінетом Міністрів України у відповідності до цього Закону не прийнятий порядок згідно з яким буде проводитися списання нарахувань на суму заборгованості;

- окремо суд приймає до уваги той факт, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» (з наступними змінами та доповненнями) постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг регулюється порядок перерозподілу коштів отриманих Ізюмським КПТМ без згоди на це відповідача. Залишок грошей, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг незначний. До того ж суд розуміє той факт, що відповідачу потрібні гроші на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, несвоєчасне отримання оплати від населенням за спожиті комунальні послуги, крім того примусове стягнення не дасть очікуваного результату, тобто виконання рішення суду, тому як примусове стягнення не можливе на гроші, що поступають на спеціальні рахунки відкриті у установах банків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», а ті гроші, що залишаються у підприємства настільки мізерні, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може зруйнувати господарську діяльність відповідача, витрати на відновлення якої будуть набагато більшими від отриманих позивачем грошей;

Таким чином суд враховуючі ті факти, що: прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв; порядком примусового перерозподілу грошей, які направляються до ПАТ «НАК «Нафтогаз України», не передбачено погашення існуючого боргу та нарахувань на суму боргу перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України»; прийнятий Закон України № 423-VIIIвід 14.05.2015 р., що передбачає погашення нарахованих на суму боргу за газ куплений у НАК «Нафтогаз України» пені, штрафів та фінансових санкцій, - задовольняє клопотання відповідача та зменшує розмір пені на 90 % (відповідно пеня до стягнення буде у розмірі 2184,40 грн.).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача частково витрати по сплаті судового збору у сумі 19439,65 грн., тому як сума основного боргу заявлена позивачем у позові була оплачена до моменту звернення позивача з позовом до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33-34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр. Леніна, 33, код 32284148) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) - пеню у розмірі 2184,40 грн., 3 % річних у розмірі 6333,42 грн., а також судовий збір у розмірі 19439,65 грн.

Відмовити у стягнені суми основного боргу у розмірі 3647617,72 грн., пені у розмірі 643019,07 грн., інфляційних витрат у розмірі 498900,07 грн., 3 % річних у розмірі 171486,14 грн., судових витрат у розмірі 53640,35 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.07.2015 р.

Суддя О.О. Присяжнюк