Рішення № 47539053, 27.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.15р. Справа № 904/5819/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротехнічна компанія "Техномрія" (м. Харків)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 15-0745-02 від 15.04.2015 у загальному розмірі 57 968 грн. 04 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Голуб І.М. - представник (довіреність б/№ від 01.06.2015)

Орлов Ю.І. - представник (довіреність б/№ від 24.07.2015)

від відповідача: Бразалук Л.В. - провідний юрисконсульт (довіреність № 95 від 02.06.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротехнічна компанія "Техномрія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" заборгованість за поставлений товар згідно договору № 15-0745-02 від 15.04.2015 у загальному розмірі 57 968 грн. 04 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 52 573 грн. 20 коп. - основний борг;

- 5 394 грн. 84 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 15-0745-02 від 15.04.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 15.04.2015 по 22.04.2015 товар у встановлений договором строк, наявністю боргу за поставлений товар у сумі 52 573 грн. 20 коп. За прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 8.5. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.04.2015 по 30.06.2014 в сумі 5 394 грн. 84 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.07.2015.

У судове засідання 27.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у вказаному судовому засіданні позивачем було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Від відповідача 27.07.2015 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги частково, посилаючись на те, що ним 20.07.2015 частково було погашено суму основного боргу у розмірі 20 000 грн. 00 коп., внаслідок чого основний борг став складати 32 573 грн. 20 коп., крім того, відповідач посилається на те, що при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано положення пункту 4.2. договору, у зв'язку з чим, відповідач просить суд врахувати дату отримання покупцем товару за спірними видатковими накладними, та вважає правомірним нарахування пені за 56 календарних днів, а саме: в період з 06.05.2015 по 30.06.2015.

Так, у судовому засіданні 27.07.2015 представниками позивача та відповідача було наголошено, що кожним з них висловлена своя правова позиція у даній справі, а також долучені до матеріалів справи всі необхідні докази, на її підтвердження та обґрунтування.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротехнічна компанія "Техномрія" (далі - продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 15-0745-02 (далі - договір) (а.с.13-16), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставляти, а покупець приймати й оплачувати продукцію погодженими партіями, іменовану надалі товар.

У пункті 9.6. договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і скріплення печаткою ті діє до 31.12.2015, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх закінчення.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що кількість, номенклатура, ціна, умови, строки поставок товару та умови оплати визначені в специфікаціях, прикладених до договору, які складають його невід'ємну частину.

Ціна товару погоджується в специфікаціях до договору й вказується на умовах відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 року. Сума договору на момент підписання вказується в специфікації № 1 і становить 52 573 грн. 20 коп. з ПДВ, і буде збільшуватися на суму кожної наступної специфікації, що підписується обома сторонами (пункти 2.1. та 2.2. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 4.1. договору продавець поставляє товар на умовах зазначених у специфікаціях, прикладених до договору, що є його невід'ємною частиною, відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 року.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару, оформлення накладних на товар на складі продавця при поставці на умовах EXW або на складі покупця при поставці на умовах СРТ. Поставлений товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем:

- по кількості - згідно з даними, зазначеними у товарно-супровідних документах;

- по якості - відповідно до сертифіката якості виробника або іншому документу, що підтверджує якість товару (пункти 4.2. та 4.3. договору).

Між сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору, в якій було узгоджено найменування товару, його кількість ціну та загальну вартість. Також у специфікації сторони погодили, зокрема, умови постачання та порядок розрахунків (а.с.17).

Так, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 52 573 грн. 20 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 285 від 15.04.2015 на суму 18 210 грн. 00 коп. (а.с.18);

- видаткова накладна № 297 від 22.04.2015 на суму 34 363 грн. 20 коп. (а.с.19).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю - Кривонос Р.С. (а.с.20-21).

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, як це передбачено 5.4. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

При цьому, суд приймає до уваги посилання відповідача на положення пункту 4.2. договору, в якому відзначено, що поставка товару провадиться в строки, зазначені в специфікаціях до договору. Датою поставки вважається дата, зазначена покупцем у видатковій накладній, іменованій далі товарно-супровідним документом.

Так, відповідачем долучені до матеріалів справи спірні накладні, які містять дати фактичного отримання товару за ними, а саме:

- за видатковою накладною № 285 від 15.04.2015 на суму 18 210 грн. 00 коп. товар отримано відповідачем 20.04.2015;

- за видатковою накладною № 297 від 22.04.2015 на суму 34 363 грн. 20 коп. товар отримано відповідачем 24.04.2015.

При цьому, у пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України. Оплата за поставлений товар провадиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця відповідно до виставленого рахунку на умовах, додатково зазначених у специфікації до договору.

Відповідно, у специфікації сторони визначили, що оплата у розмірі 100% здійснюється впродовж 10-ти календарних днів з моменту постачання.

Так, відповідачем отриманий товар був оплачений лише частково в сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 14073 від 20.07.2015 (додане до відзиву на позов від 27.07.2015) після порушення провадження у даній справі.

Отже, в порушення умов договору відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами в специфікації, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 32 573 грн. 20 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Крім того, у відзиві на позов відповідач визнає наявність вказаного боргу перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 32 573 грн. 20 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом також зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 06.07.2015, а заборгованість була частково погашена відповідачем лише 20.07.2015, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 20 000 грн. 00 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, доказів повної оплати заборгованості за поставлений товар відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в залишкові сумі 32 573 грн. 20 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 15-0745-02 від 15.04.2015, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 32 573 грн. 20 коп. (52 573,20 грн. - 20 000,00 грн.) визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.5. договору сторони погодили, що у разі прострочення покупцем термінів оплати за поставлений товар, які зазначені у відповідній специфікації, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення оплати. Оплата пені не звільняє покупця від обов'язку сплатити продавця вартість поставленого товару.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з25.04.2015 по 30.06.2015 в сумі 5 394 грн. 84 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що позивачем було невірно визначено періоди прострочення оплати за кожною зі спірних накладних.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, суд сприймає посилання відповідача щодо поставки товару відповідачу саме 24.04.2015 критично, оскільки умовами договору та в специфікації сторони не визначили зобов'язання позивача поставили товар однією партією, а отже нарахування слід здійснювати по кожній спірній накладній окремо.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 285 від 15.04.2015 на суму 18 210 грн. 00 коп. товар отримано відповідачем 20.04.2015, а отже граничний строк оплати - 30.04.2015, та пеня в період з 01.05.2015 по 30.06.2015 складає 1 825 грн. 99 коп.;

- за видатковою накладною № 297 від 22.04.2015 на суму 34 363 грн. 20 коп. товар отримано відповідачем 24.04.2015, а отже граничний строк оплати - 05.05.2015, та пеня в період з 06.05.2015 по 30.06.2015 складає 3 163 грн. 30 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 989 грн. 29 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 57 968 грн. 04 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складає 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача в тому числі частини суми основного боргу у розмірі 20 000 грн. 00 коп. (що є погашеною після порушення провадження справі) доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в цій частині покладається на відповідача як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В іншій частині, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 12, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" частини основного боргу в сумі 20 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротехнічна компанія "Техномрія" (61128, м. Харків, проспект П'ятдесятиріччя СРСР, будинок 149, офіс 319; ідентифікаційний код 38385636) - 32 573 грн. 20 коп. - основного боргу, 4 989 грн. 29 коп. - пені, 1 814 грн. 22 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко