Ухвала суду № 47518397, 24.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 735/1314/14 Провадження № 22-ц/795/1378/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Корзюк Т. П. Доповідач - Боброва І. О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2015 року м.Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2015 року у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору № 49-12 від 25.04.2012 року, визнання недійсним договору поруки № 35-12 від 25.04.2012 року та визнання недійсним договору застави транспортного засобу від 25.04.2012 року,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2015 року.

Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2015 року позов ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № 49-12 від 25 квітня 2012 року в сумі 127243 грн. 59 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Кредобанк» відмовлено повністю. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Кредобанк» судовий збір в сумі 636 грн. 22 коп. з кожного.

Апелянт посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, судом неповно зясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, судом залишено поза увагою ту обставину, що на автомобіль, який знаходиться в заставі банку, накладено ДВС арешт і оголошено його в розшук, а тому, у звязку з такими неправомірними діями апелянт не могла виконувати умови кредитного договору, зокрема щодо страхування автомобіля. Також, апелянт вказує на те, що банком не повідомлено її про те, що управління заборгованістю передано третій особі, діяльність якої взагалі не регламентується законодавством України. Жодних вимог про повернення кредиту від банку апелянт не отримувала. Судом не надано жодної оцінки тому факту, що п.6.1, п.6.2 примірників банку та апелянта суперечать один одному. Крім того, апелянт посилається на те, що стягнення пені за порушення строків сплати кредиту суперечить чинному законодавству України.

Апелянт в судове засідання не зявилася. Їй за вказаною в апеляційній скарзі адресою направлялася судова повістка, проте вона (повістка) повернулася до апеляційного суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Після повернення судової повістки апелянт була повідомлена відповідно до ч.6 ст.74 ЦПК України за місцем її роботи (а.с.136,181-182).

Позивач-відповідач належним чином був повідомлений про час розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення 17.07.2015. поштового відправлення (а.с.170,171), проте свого представника до суду не направив.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не зявився. Судові повістки та повідомлення, що направлялися на його імя поверталися без вручення. За вказаною ним особисто адресою (а.с.153) не проживає, про що свідчить акт судового розпорядника від 23.07.2015. В силу ст.74 ч.5 ЦПК України відповідач вважається таким, що належно повідомлений про час розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що 25 квітня 2012 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 49012, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 144 057,60 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік з кінцевим терміном повернення 24 квітня 2019 року. Банк зобов'язання за вказаним вище кредитним договором перед відповідачем виконав в повному обсязі, а саме надав кредитні кошти у розмірі 144057,60 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами № 10619544 від 26.04.2012 року та № 10625810 від 26.04.2012 року (а.с.10, 11).

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 25 квітня 2015 року між ПАТ «Кредобанк» і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладено договір поруки № 35-12 (а.с.22).

На порушення умов договору ОСОБА_5 зобовязання за вказаним договором належним чином не виконувала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 15.09.2014 року в сумі 127243,59 грн., з яких 116756,03 грн. неповернута сума кредиту, 9148,43 грн. прострочені відсотки, 1339,13 грн. пеня.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_5 отримала кредит в розмірі, але умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 127243 грн. 59 коп., яка підлягає стягненню.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно з приписами ст. 629, 1048, 1049 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позичальника достроково вимагати повернення частини суми позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч.1, 2 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналізуючи вказані вимоги закону, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позову та стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості, розмір якої підтверджується відповідним розрахунком.

Суд першої інстанції з метою перевірки доводів відповідача ОСОБА_6 щодо не підписання ним договору поруки призначив 18 березня 2015 року у справі судово-почеркознавчу експертизу, проте відповідачем ОСОБА_6 не була внесена оплата за проведення вказаної експертизи, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення заборгованості в солідарному порядку з відповідачів, оскільки доказів того, що договір поруки підписаний не ОСОБА_6, ні районному суду, ні апеляційній інстанції, не було надано.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору № 49-12 від 25.04.2012 року, визнання недійсним договору поруки № 35-12 від 25.04.2012 року та визнання недійсним договору застави транспортного засобу від 25.04.2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що з кредитного договору вбачається, що ОСОБА_5 ознайомилась з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту. Крім того, ОСОБА_5 вносила банку кошти на погашення кредиту та відсотки за користування кредитними коштами з травня 2012 року по березень 2014 року не висловлюючи своєї незгоди з умовами укладеного договору.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Як зазначалося вище, ОСОБА_5 правом відкликати свою згоду на укладення договору не скористалась, продовжувала використовувати кредитні кошти, частково сплачуючи кредит.

Згідно з розясненнями, викладеними в п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначалося вище, судом було встановлено, що ОСОБА_5 на час укладення договору влаштовували умови договору, вона була з ними ознайомлена, кредитний договір, договір поруки нею було підписано без викладення будь-яких зауважень з приводу умов договору.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскільки ОСОБА_5 систематично сплачуючи протягом тривалого часу періодичні платежі згідно умов договору, погоджувалася з умовами кредитного договору, не порушувала питання про його розірвання, або визнання його недійсним, то її волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало її внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, не вважала умови договору несправедливими. Правочин було вчинено у письмовій формі відповідно до вимог закону, а сама позивач не заперечує, що на момент укладення договору мала і в даний час має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З врахуванням викладеного, оскільки на час укладення договору сторони досягли домовленості щодо істотних умов кредитного договору та договору поруки, то не має підстав для визнання їх недійсними.

Посилання апелянта на те, що нею не отримувалися вимоги щодо повернення кредиту, спростовується наявною в матеріалах справи повідомленням-вимогою від 22.07.2014 року № 382/2014 (а.с.29), яка була надіслана їй за адресою, вказаною в кредитному договорі.

Доводи апеляційної скарги, що стягнення пені за порушення строків сплати кредиту суперечить чинному законодавству України, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки п. 5.1 Кредитного договору, з умовами якого погодилась ОСОБА_5 при його укладенні та підписанні, за несвоєчасне виконання грошових зобовязань позичальник крім відшкодування збитків сплачує пеню в розмірі подвійної ставки, вказаної в п.3.2 договору, але не менше 10 грн. за кожний день прострочення.

Посилання апелянта на неправомірне накладення арешту на автомобіль та неможливість вчасно сплачувати платежі не впливає на законність рішення суду.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів

Головуючий:Судді: