Постанова № 47484979, 27.07.2015, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/1215/15-а

27 липня 2015 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючогосудді:ОСОБА_1.

секретаря: Кушнірчук М.Д.

з участю позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача:ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Надвірна справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити дії,-

Встановив:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити дії.

В судовому засіданні позивач по справі ОСОБА_2 позов підтримала з мотивів викладених в позовній заяві, яку просить задоволити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача-управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.71 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та зясувавши фактичні обставини справи,перевіривши матеріали справи приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.2 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду для оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Зі змісту ст.71 КАС України випливає, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності його рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач по справі в силу норм ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми ч.2 ст.71 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивачу по справі ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області призначено пенсію по інвалідності, де й вона перебуває на обліку з 18.06.2013 року. На день призначення пенсії вона працювала на державній службі-секретарем виконкому Зарічанської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області.

З довідки №123 від 18.06.2012 року про складові зарплати (за останні 2010-2012рр., або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», вбачається, що остання дійсно працювала а Зарічанській сільській раді Надвірнянського району Івано-Франківської області та протягом цього часу їй проводилися виплати премії, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, виплачувалися грошові винагороди, проводилася індексація зарплати та виплачувалася компенсація за невикористані відпустки, з яких утримували і перераховували внески Пенсійний фонд України(ас.6).

На ці всі виплати, які включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообовязкове страхування.

18.06.2012 року позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області з заявою про перерахунок пенсії згідно Закону України «Про державну службу», а також подавши відповідні документи.

Листом від 26.05.2015 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки відсутні підстави для порахунку пенсії згідно Закону України «Про державну службу»(ас.8).

Судом встановлено, що позивач по справі на момент звільнення у звязку з виходом на пенсію отримувала виплати: матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби, грошові винагороди, проводилася індексація зарплати та виплачувалася компенсація за невикористані відпустки.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» пенсія державним службовцям призначається у розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2010 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст.33 ч.2 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавку за вислугу років на державної службі та інших надбавок.

Відповідно до ст.66 Закону України « Про пенсійне забезпечення», до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці(виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обовязкове державне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу(прибутку), сукупного оподаткованого доходу(граничної суми заробітної плати(доходу), з яких справляються страхові внески(збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку(виплат, доходу).

Стаття 41 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату(дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу(заробітної плати) враховуються суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані((обчислені та сплачені страхові внески, суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обовязкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обовязкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток(дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури зарплати.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що зарплата-це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» та Наказу Держкомстату України №5 «Про затвердження інструкції зі статистики заробітної плати» від 13.01.2004 року структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати, у т.ч. компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, суми виплат, повязані з індексацією заробітної плати, матеріальна допомога, яка надається всім або більшості працівників, та виплати соціального характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація зарплати, компенсація за відпустки, персональна надбавка та доплата за таємність входили до системи оплати державного службовця.

Таким чином, вказані позивачем виплати законом віднесені до структури заробітної плати для нарахування пенсії, з цих виплат нараховані та оплачені страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, тому ці виплати необхідно включати в їх зарплату при призначенні пенсії.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача-управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про те, що вказані позивачем виплати не повинні включатися в зарплату для обчислення пенсії, оскільки такі заперечення не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд вважає, що право позивача на пенсійне забезпечення порушене і захист порушеного права можливий шляхом визнання неправомірною відмови відповідача включити суми допомоги на вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги та оздоровлення та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, грошової винагороди, індексація заробітної плати та компенсація за невикористані відпустки в заробітну плату для призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобовязання відповідача здійснити належним чином розрахунок пенсії позивачу та включити до складу зарплати для призначення пенсії.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області щодо відмови у врахуванні позивачу у складові зарплати для обчислення розміру пенсії державного службовця грошової винагороди, індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та зобовязати управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області здійснити перерахунок та виплату їй пенсії державного службовця відповідно до довідки №123 від 18.06.2012 року, виданою Зарічанською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області.

А тому, суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі прийшов до висновку про задоволення позову.

На підставі ст.ст. 18, 124 Конституції України,керуючись ст.ст. 158-165, 167 ч.2, 186 КАС України, суд,-

Постановив:

Позов ОСОБА_2 Дмитрівни- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_2 з включенням до розрахунку пенсії інших виплат(матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, індексація зарплати та компенсація за невикористані відпустки) з яких утримували і перераховували внески в Пенсійний фонд України.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з включенням до розрахунку пенсії інших виплат(матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, індексація зарплати та компенсація за невикористані відпустки)згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» та ст.40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» починаючи з 08.04.2015 року та виплачувати в подальшому.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст.186 КАС України через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Мужик І.І.

Повний текст постанови виготовлено в повному обсязі 27.07.2015 року