Рішення № 47478691, 06.07.2015, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3496/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Борисова С.А.,

при секретарі Єльшиній А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили винести рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивачки компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 2284 грн. 35 коп. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 14616 грн. 00 коп., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти предявленого позову, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 свої посилання не підтверджує жодними законними доказами, тому просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, прийшов до наступного висновку.

Встановлено, що приблизно з квітня 2009 року позивачка ОСОБА_1 має суперечки та складні стосунки із своєю донькою ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_3, які являються відповідачами по справі та які мешкають разом із своїми двома неповнолітніми дітьми у житлі за адресою по вул. Широкій, буд. №66 у м. Підгородне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області. Дане житло належить позивачці на підставі договору дарування від 15.12.1989 року та складається з двох жилих кімнат 19 м2. Біля будинку є земельна ділянка, площею 0,172 га, яка призначена для обслуговування будинку, на якій розташована споруда (сарай), призначена виключно для господарських потреб. Зазначена ділянка також належить позивачці на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДПД № 003919, виданого на підставі Рішення Підгородненської міської ради від 26.07.1995 року.

Зокрема, ОСОБА_1 при обґрунтування позову посилається на те, що причиною складності стосунків є зловживання спиртним напоями ОСОБА_3, провокування ним скандалів, образ та нанесення їй тілесних ушкоджень. У свою чергу, ОСОБА_2 підтримує свого чоловіка в його протиправних діях, що робить сумісне проживання з ними в одному будинку неможливим, а також негативно впливає на здоров'я, фізичний та психологічний стан заявниці. У звязку з чим, позивачка неодноразово зверталася зі скаргами до Дніпропетровського РВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області з приводу неправомірних дій відповідачів та спричинення їй тілесних ушкоджень, у звязку з чим, останні притягувалися до адміністративної відповідальності за постановами суду. Також, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди тим, що в результаті протиправних дій відповідача ОСОБА_3, вона змушена була звертатися за медичною допомогою в результаті чого зазнала грошових витрат.

Проте, як встановлено у судом та вбачається з матеріалів справи, постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.02.2014 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_3 закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно неодноразово зверталася за медичною допомогою та перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними медичними актами і виписками, які містяться в її медичній картці. При цьому, жоден із актів не пов'язує виникнення травм саме із обставинами, на які посилається позивачка у своєму позові і у наявних в матеріалах справи актах медичного обстеження, немає прямої вказівки на те, що травми заявниці отримані нею саме в результаті нанесення відповідачем ОСОБА_3 ушкоджень, тобто прямо не вказано зв'язок травм із конкретними діями сторін та датою їх вчинення.

Так, відповідно до статей3,11і15 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав, це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав, розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушення.

Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України той хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, завдана особі або майну, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи. Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Проте, не із наявних в матеріалах справи письмових доказів, не із свідчень допитаних у судовому засіданні сторін та їх представників, судом не встановлено безпосередній причинний зв'язок між діями відповідачів і позивачки та наявними у останньої ушкоджень здоров'я.

За таких обставин, суд не вбачає достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування з відповідачів матеріальних збитків.

Крім цього позивачка просить суд стягнути із відповідачів 14616,00 гривень спричиненої їй моральної шкоди. Свої вимоги в даній частині обґрунтовує тим, що в результаті неправомірних дій останніх, вона зазнала психологічного стресу і порушився її звичайний життєвий уклад.

Згідно положень статей 16 і 23 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За ч.1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно доПостанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.01 р. (п. 3) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 цієї Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п. 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Проте, у судовому засіданні не встановлено причинного зв'язку між заподіяною шкодою здоров'ю позивачці та діями відповідачів, а також наслідками, що послідували, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, відповідно до вимог ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч. 4 цієї статті, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно п. 27 зазначеної Постанови, враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. 58, 59 ЦПК України).

Зокрема, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з того, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження викладених нею у позовній заяві обставин.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11,15, 16, 23, 1166, 1167, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.А. Борисов