Ухвала суду № 47477879, 22.07.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/1398/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1056/15 Категорія: 2 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.,

при секретарі Шугаловій О.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,

представників третьої особи - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відродження-55" - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 55» про визнання права на житло, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права на житло.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 (мама позивача) працювала на Луцькій взуттєвій фабриці та їй було надано кімнату № 216 в гуртожитку по пр. Відродження, 55 в м. Луцьку. На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 371-3 від 19.04.2007 року «Про надання статусу житлового будинку будівлі гуртожитку, що на пр. Відродження, 55 та затвердження списку мешканців» (а. с. 12) видано ордер на житлове приміщення № 24 від 07.07.2008 року ОСОБА_5, сімя якої складається з однієї людини (а. с. 13).

17.12.2013 року ОСОБА_5 померла (а. с. 5).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона разом з неповнолітніми дітьми має право на користування квартирою № 21 по пр. Відродження, 55 в м. Луцьку, як член сімї померлого квартиронаймача, при цьому зазначала, що вселилась у дане житло на законних підставах, а з літа 2011 року постійно там проживала.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Однак, не зважаючи на вищенаведені норми Закону позивач в обґрунтування заявлених вимог не подала належних та допустимих доказів, які б стверджували про її законність вселення та проживання за спірною адресою.

Відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, виданий відповідним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, ордер № 24, виданий виконавчим комітетом Луцької міської ради ОСОБА_5, сімя якої складається з одного чоловіка на квартиру № 21 по проспекту Відродження в м. Луцьку.

Зміст даного договору у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги про те, що спірне житло надавалось ОСОБА_5 та двом дітям в тому числі і позивачу.

Разом з тим, за матеріалами справи ОСОБА_1 з дітьми зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено довідкою Житлово-комунального господарства № 7 про склад сімї № 622 від 24.04.2014 року (а. с. 9).

В судому засіданні позивач вказувала, що по вул. Дубнівській, 30а/1 в м. Луцьку, проживають її бабуся та сестра, а вона лише за даною адресою зареєстрована. Однак, такі її твердження належними доказами не підтвердженні.

Натомість відповідно до довідки Комунального закладу «Луцька міська дитяча поліклініка» (а. с. 42) ОСОБА_6 (син позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 мешканець м. Луцька, вул. Дубнівська, 30а/1, спостерігається у закладі з народження та перебуває під наглядом дільничного лікаря-педіатра та медичної сестри, які обслуговують саме даний район.

Згідно даних Луцького МВ УМВС України у Волинській області, що зафіксовані у довідці № 20 від 13.03.2015 року за адресою пр. Відродження, 55/21 до грудня 2013 року проживала ОСОБА_5, яка померла 17.12.2013 року. З грудня 2013 року у даній квартирі ніхто не проживає. Також зазначено, що ОСОБА_1 разом із трьома неповнолітніми дітьми проживає ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 55).

В судовому засіданні голова правління ОСББ «Відродження 55» зазначала, що за життя ОСОБА_5 проживала одна у спірній квартирі, періодично у неї гостювали онуки діти позивача. Після смерті ОСОБА_5 ніхто у квартирі АДРЕСА_1 не проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 Житлового кодексу України повнолітній член сімї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сімї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сімї наймача.

До членів сімї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Діючим законодавством встановлений порядок набуття права користування житлом, який не може бути порушений.

При вирішенні спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен зясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сімї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сімї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Підсумовуючи вищенаведене, для набуття права користування на жиле приміщення слід дотримуватись встановленого законом порядку, зокрема, передбаченого ст. 106 ЖК Української РСР (визнання членом сімї, дотримання порядку вселення в спірне приміщення, доведення факту постійного і спільного проживання з попереднім квартиронаймачем та ведення із ним спільного господарства тощо).

Позивачем не доведено, що вона була членом сімї ОСОБА_5 (в тому змісті як це передбачає ст.ст. 64, 106 ЖК Української РСР), що вона постійно проживала з квартиронаймачем та вела спільне господарство.

Кровна спорідненість (мати-дочка), періодичне проживання у спірній квартирі не можуть слугувати підставою визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою № 21 по пр. Відродження 55 в м. Луцьку, яка належить до комунальної власності.

Також слід зауважити, що вважаючи себе правомірним користувачем спірного житла ОСОБА_1 участі в оплаті комунальних та інших платежів не брала, про що свідчить велика заборгованість понад 14000 гривень (а. с. 11).

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що письмові докази, подані позивачем та покази свідків є недостатніми та неналежними доказами того, що ОСОБА_7 постійно проживала та вела спільне господарство з основним квартиронаймачем спірної квартири до моменту її смерті та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Водночас, як вбачається із заперечень на апеляційну скаргу, поданих відповідачем ОСОБА_8 міською радою, ОСОБА_1 на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у виконавчому комітеті Луцької міської ради не перебуває (а. с. 81-83).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно перевіривши доводи сторін, надавши належну правову оцінку дослідженим доказам та фактичним обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено обставин, які давали б суду можливість набути у законному порядку права користування квартирою.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: