Рішення № 47465529, 24.07.2015, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1152/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року м. Переяслав-Хмельницький

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області

під головуванням судді Свояка Д.В.,

при секретарі Литвишко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом депутата Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бігтур» про визнання рішення міської ради недійсним, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації договору та зобов'язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем, в останній редакції уточненої позовної заяви, зазначені наступні позовні вимоги:

-поновити строки подання позовної заяви на рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Бігтур» від 24.02.2009 за № 111-28/2 - V;

-визнати зазначене рішення - недійсним;

-визнати договір оренди земельної ділянки від 06 квітня 2009 року, укладений між Переяслав-Хмельницькою міською радою та ТОВ «Бігтур», недійсним;

-скасувати державну реєстрацію цього договору;

-зобов'язати ТОВ «Бігтур» повернути земельну ділянку площею 0,773 га по АДРЕСА_1, до земель Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області у стані, придатному для використання за цільовим призначенням;

-судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що оскаржуване рішення було прийнято із порушенням вимог законодавства:

ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України - оскільки земельна ділянка, яку передано в оренду третій особі, до цього мала інші розміри та цільове призначення;

ст.123 ЗК України - оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі, передача її в оренду мала здійснюватись на підставі проекту землеустрою, а не на підставі технічної документації;

розділу ІV-1 Закону України «Про планування та забудову територій» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) - оскільки не було попередньо проведено громадські слухання з приводу містобудівної документації щодо забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1;

змінено цільове призначення, порівняно із тим, що визначено у генеральному плані міста, який діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Надаючи пояснення судові позивач зазначив, що його перша позовна вимога сформульована правильно та він просить оскаржуване рішення визнати саме недійсним, а не незаконним. Також, позивач вказав, що позов ним подано як депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, як представником територіальної громади міста, яка його обрала на цю посаду, та у суб'єктному складі, вказаному у позовній заяві.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Зважаючи на позицію позивача, суд розглядає його позовні вимоги у формулюванні, визначеному у позовній заяві (уточнена 09.07.2015).

Представники відповідача та третьої особи заперечили щодо задоволення позову, вказавши, що цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, оскільки воно, відповідно до приписів законодавства, має визначення «землі громадської та житлової забудови», яке охоплює як будівництво багатоповерхового житлового будинку, так і торгівельного центру. Громадські слухання були проведені, але не зберігся оригінал протоколу цих слухань.

Крім того, відповідними судовими рішеннями, наявними у матеріалах справи, позивачу вже було відмовлено у задоволенні позову в порядку адміністративного судочинства, а також відмовлено у визнанні недійсним спірного договору в порядку господарського судочинства у справі, де позивачем було ТОВ «Будівельник- 14», представником якого був позивач, а відповідачами - ТОВ «Бігтур» та Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області.

Зважаючи на позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, оскаржуване рішення є ненормативним актом одноразової дії та у зв'язку з його реалізацією вичерпав свою дію. Разом з тим, представники відповідача та третьої особи заперечили щодо задоволення позовної вимоги про визнання оскаржуваного рішення недійсним.

Представник третьої особи також послався на пропуск позивачем строків позовної давності та просив їх застосувати до позовних вимог.

Розглядаючи питання поновлення чи застосування строку позовної давності до вимог позивача суд керується приписами ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, а також ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України.

Початком перебігу строку позовної давності щодо позовної вимоги про визнання недійсним оскаржуваного рішення відповідача суд визнає дату його прийняття - 24.02.2009, оскільки позивач знав або міг дізнатись як депутат Переяслав-Хмельницької міської ради про прийняття цього рішення цією ж радою.

Щодо інших позовних вимог строк позовної давності починається з дати вчинення відповідної дії: укладення спірного договору, його державної реєстрації та приймання-передачі земельної ділянки - 06.04.2009.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2013, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014, провадження у справі за позовом депутата Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бігтур» про визнання протиправними дій Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області та Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області; скасування рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Бігтур» від 24.02.2009 за № 111-28/2 - V та договору оренди землі від 06.04.2009; зобов'язання Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області вчинити певні дії, - закрито у зв'язку з неналежністю розглядати ці позовні вимоги в порядку адміністративного судочинства.

Провадження у цій справі було відкрито 05.08.2009.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Бігтур» від 24.02.2009, оскільки є така, що набрала законної сили ухвала про закриття провадження в адміністративні справі у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зміст цих судових рішень щодо розгляду заяв позивача в порядку КАС України свідчить про безпідставність посилань представників відповідача та третьої особи на те, що позивачу було відмовлено у задоволенні цих позовів, оскільки ці рішення стосуються не розгляду позовів по суті, а питань непідсудності їх розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У зв'язку із цим, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для переривання строку позовної давності за позовними вимогами позивача, оскільки ним було подано попередній позов із невірно визначеною підсудністю. Однак, суд вбачає, що ця помилка не була усунута судом протягом розумного строку, що забезпечувало б позивачу право на захист свого порушеного права у визначеному законодавством порядку. Зокрема, з моменту відкриття провадження до визначення про відсутність підстав для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства минуло більше п'яти років.

З моменту набрання рішенням про закриття провадження у справі за адміністративним позовом позивача - 08.10.2014 до дня подачі ним позову у порядку цивільного судочинства - 27.04.2015 минуло півроку, що є допустимим для визнання поважності пропуску позивачем строку позовної давності.

Частинами 1 та 2 ст.55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У пункті 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» (у редакції при прийнятті) вказано про те, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, на момент винесення ухвали Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 позивач міг розраховувати на те, що він вірно визначив підсудність свого позову.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності позивачем, оскільки судовий розгляд його попереднього позову, провадження за яким було відкрито 05.08.2009,тривав значний час та позивач, розраховував, що у зв'язку з відкриттям провадження у цій справі, позов має розглядатись у визначеному позивачем порядку.

З огляду на положення ч.5 ст.267 ЦК України, суд визнає, що порушене право позивача підлягає захисту й строк позовної давності до його вимог не може бути застосований.

Позивач вказав на недопустимість незавіреної копії протоколу громадських слухань від 02.06.2009, наданого представником відповідача, а представник третьої особи - на незавірену копію висновку відділу земельних ресурсів у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області від 01.12.2008 № 1164-2, додану до позовної заяви, зважаючи на те, що відсутні оригінали цих документів, що унеможливлює встановлення їх автентичності. На відповідну вимогу суду оригінали цих документів учасниками судового розгляду не були надані.

З огляду на це, керуючись положеннями ст. 59 та ч.2 ст.64 ЦПК України, суд визнає недопустимими копії протоколу громадських слухань від 02.06.2009, а також висновку відділу земельних ресурсів у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області від 01.12.2008 № 1164-2.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення, яким затверджено технічну документацію землеустрою, вирішено передати земельну ділянку площею 0,773 га по АДРЕСА_1 в оренду та зобов'язано третю особу зареєструвати договір оренди, є актом одноразового застосування.

Передача зазначеної земельної ділянки відбулась на підставі договору оренди від 06 квітня 2009 року, укладеного між Переяслав-Хмельницькою міською радою та ТОВ «Бігтур», який 09.04.2009 було зареєстровано та цього ж числа ділянку передано за актом приймання-передачі.

У зв'язку з цим, оскаржуване рішення було реалізовано й припинило свою дію.

Суду не надано належних та допустимих доказів проведення до прийняття оскаржуваного рішення громадського обговорення технічної документації із забудови земельної ділянки площею 0,773 га по АДРЕСА_1 - будівництва торгового центру.

Крім того, у вищезгаданій копії протоколу громадських слухань визначено дату їх проведення 02.06.2009, що на три місяці пізніше за день прийняття оскаржуваного рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів».

Зазначене свідчить про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено приписи розділу IV-1 Закону України «Про планування і забудову територій», який набрав чинності 15.10.2008.

Також, з досліджених судом доказів та пояснень учасників вбачається, що на момент прийняття оскаржуваного рішення межі земельної ділянки площею 0,773 га по АДРЕСА_1 не були встановлення в натурі (на місцевості).

Зважаючи на це, передача права користування цією ділянкою на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів» від 24.02.2009 суперечить положенням ч.1 ст.123 ЗК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні показали, що передача спірної земельної ділянки на підставі оскаржуваних рішення та договору відбувалась не у зв'язку з розташуванням на цій ділянці об'єкту нерухомості, що належить орендарю, а як отримання земельної ділянки вперше не власником об'єкту нерухомості.

З наданих суду доказів та пояснень учасників вбачається, що третя особа набула право власності на підставі договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 29.08.2008 об'єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок з вбудованим магазином, що розташований по АДРЕСА_1 (14% готовності). Цим же договором передбачено перехід права на земельну ділянку, наданої для експлуатації та обслуговування нерухомого майна.

Ця обставина встановлена й у постанові Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі за позовом ПАТ «Будівельник-14» до ТОВ «Бігтур», Переяслав-Хмельницької міської ради.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тією ж постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 встановлено, що у ПАТ «Будівельник-14» не виникло право постійного користування спірними земельними ділянками (4504 кв.м. і 2096 кв.м.) по АДРЕСА_1.

Зважаючи на це, з боку відповідача також вбачаються невірне встановлення порядку визначення підстав для передачі земельної ділянки третій особі в оренду, що мало наслідком порушення положень ст.134 ЗК України, у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення.

Частина 2 ст. 16 ЦК України визначає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Пунктом 10 цієї частини встановлено, як окремий спосіб, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Стаття 155 ЗК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачав, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Стаття 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Позивач наполіг на тому, що його позовна вимога стосується визнання оскаржуваного рішення саме недійсним, а не незаконним.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Будь-яких доказів того, що оскаржуваним рішенням було порушено права позивача, територіальної громади м. Переяслав-Хмельницького, яку представляє позивач як депутат Переяслав-Хмельницької міської ради, або Переяслав-Хмельницької міської ради щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою площею 0,773 га по АДРЕСА_1, не надано. Крім того, з досліджених у суді доказів вбачається, що зазначена земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення перебувала у власності Українського народу в особі Переяслав-Хмельницької міської ради, право користування в інших осіб на цю ділянку не доведено.

Пункт «б» ч.1 ст. 19 ЗК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення оскаржуваного договору, передбачав категорію земель за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

Стаття 38 цього кодексу передбачала, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Таким чином, цільовим призначенням спірної земельної ділянки є землі житлової та громадської забудови. А вже цей вид цільового призначення має відповідні розділи як то для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та землі громадської забудови, де передбачено розміщення торгівельних будівель.

Зважаючи на це, суд не вбачає підстав застосування положень п.п. «а» та «б» ч.1 ст.21 ЗК України - визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про надання (передачу) земельної ділянки юридичній особі, угоди щодо цієї земельної ділянки та її реєстрації.

Також, суд не може до рішення органу місцевого самоврядування застосувати положення ст.215 ЦК України, оскільки за своєю формою та суттю, воно не є правочином, ознакам якого відповідає оскаржуваний договір.

Зважаючи на вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсним рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Бігтур» від 24.02.2009 за № 111-28/2 - V, не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу зазначені частини ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналіз змісту оскаржуваного договору, а також досліджені судом докази вказують на те, що при укладенні оскаржуваного договору його сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що підтверджується їх статусом юридичних осіб, не було порушень їх волевиявлення, предмет та умови договору спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується їх цілеспрямованою сталою позицією з приводу дійсності оскаржуваного договору, та договір укладений між юридичними особами не в інтересах дітей.

Позивачем також не доведено й судом не встановлено невідповідності змісту оскаржуваного договору оренди землі актам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

З досліджених доказів вбачається, що підставою для укладення оскаржуваного договору оренди землі було прийняття рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Бігтур» від 24.02.2009 за № 111-28/2 - V, недійсність якого судом не встановлена, а питання його незаконності виходить за межі предмету позову, що розглядається.

Таким чином, суд доходить висновку, про недоведеність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06 квітня 2009 року, укладеного між Переяслав-Хмельницькою міською радою та ТОВ «Бігтур».

Зважаючи на те, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації цього договору та зобов'язання ТОВ «Бігтур» повернути земельну ділянку площею 0,773 га по АДРЕСА_1, до земель Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області у стані, придатному для використання за цільовим призначенням, є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, ці вимоги також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, згідно з положеннями ст. ст. 13, 55 Конституції України, ст. ст. 16, 203, 215, 256, 257, 261, 264, 267, 317, 377, 393 ЦК України, ст.ст. 19, 38, 120,123,124, 134, 155 ЗК України, Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції на момент набрання чинності), керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 61, 64, 88, 209, 212 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову депутата Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бігтур» про визнання рішення міської ради недійсним, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації договору та зобов'язання вчинити дії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано в установлений строк.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д.В.Свояк