Ухвала суду № 47456522, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/9991/62854/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року

у справі № 2а/1770/5490/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс» (далі - ТОВ «Рівненський молодіжний жилий комплекс»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000441543/0 від 11 лютого 2011 року, № 0006571543 від 30 листопада 2011 року, № 0007201543 від 19 грудня 2011 року, № 0002871543/0 від 13 березня 2010 року, № 0002881543/0 від 13 березня 2010 року, № 0003111543/0 від 18 березня 2010 року, № 0003511543/0 від 15 квітня 2010 року, № 0004061543/0 від 25 травня 2010 року, № 0005751543/0 від 30 серпня 2010 року, № 0006961543/0 від 24 вересня 2010 року, № 0007891543/0 від 19 листопада 2010 року, № 0008661543/0 від 09 грудня 2010 року, № 0008991543/0 від 23 грудня 2010 року, № 0004411543/0 від 11 лютого 2011 року, № 0001451543/0 від 16 березня 2011 року, № 0002741543/0 від 07 квітня 2011 року, № 0003251543/0 від 18 травня 2011 року, № 0004311543/0 від 21 липня 2011 року, № 0004761543 від 10 серпня 2011 року, № 0005351543 від 07 вересня 2011 року, № 0005961543 від 18 жовтня 2011 року, № 0006581543 від 30 листопада 2011 року, № 00072001543 від 19 грудня 2011 року, № 0000251543 від 30 січня 2012 року. Присуджено на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 146,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового - про повну відмову в позові.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено ряд перевірок позивача з питань своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, за наслідками яких складено акти № 600/1543/13988757 від 21 листопада 2011 року, № 601 від 21 листопада 2011 року, № 260 від 13 березня 2010 року, № 277 від 18 березня 2010 року, № 309 від 14 квітня 2010 року, № 359 від 25 травня 2010 року, № 505 від 30 серпня 2010 року, № 618 від 24 вересня 2010 року, № 692 від 19 листопада 2010 року, № 764 від 09 грудня 2010 року, № 791 від 23 грудня 2010 року, № 40 від 10 лютого 2011 року, № 135 від 16 березня 2011 року, № 262 від 07 квітня 2011 року, № 307 від 18 травня 2011 року, № 405 від 21 липня 2011 року, № 446 від 10 серпня 2011 року, № 498 від 07 вересня 2011 року, № 550 від 18 жовтня 2011 року, № 652 від 14 грудня 2011 року, № 19 від 27 січня 2012 року.

За результатами здійснених перевірок контролюючим органом, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006571543 від 30 листопада 2011 року, яким ТОВ «Рівненський молодіжний жилий комплекс» збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 92 706,75 грн. (86 264,92 грн. - основний платіж, 6 441,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для його прийняття послугувала несплата товариством орендної плати за частину земельної ділянки площею 30 000 м. кв. в районі вулиць Гагаріна та Марфи Струтинської за період з січня 2011 року по вересень 2011 року.

Надаючи оцінку правовірності прийняття зазначеного акту індивідуальної дії, суди цілком обґрунтовано врахували те, що рішенням Рівненської міської ради від 05 січня 2011 року № 81 «Про припинення права оренди частини земельної ділянки в районі вулиць Гагаріна та Марфи Струтинської» припинено право оренди товариством розглядуваної земельної ділянки.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Враховуючи те, що принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі, тобто обов'язок із сплати, зокрема, орендної плати пов'язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою, припинення рішенням Рівненської міської ради № 81 від 05 січня 2011 року права фактичного користування товариством спірною земельною ділянкою виключає можливість покладення на нього обов'язку із сплати орендної плати.

Крім того, за наслідками зазначених вище перевірок ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0006581543 від 30 листопада 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 15 813,68 грн.; № 0002871543/0 від 13 березня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 21 273,96 грн.; № 0002881543/0 від 13 березня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 1 359,54 грн.; № 0003111543/0 від 18 березня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 39 387,34 грн.; № 0003511543/0 від 15 квітня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 1 006,28 грн.; № 0004061543/0 від 25 травня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 915,24 грн.; № 0005751543/0 від 30 серпня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 17 003,23 грн.; № 0006961543/0 від 24 вересня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 4 346,72 грн.; № 0007891543/0 від 19 листопада 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 16 551,20 грн.; № 0008661543/0 від 09 грудня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 21 372,14 грн.; № 0008991543/0 від 09 грудня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 21 488,82 грн.; № 0004411543/0 від 11 лютого 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 167,82 грн.; № 0001451543/0 від 16 березня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 7 672,90 грн.; № 0002741543/0 від 07 квітня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 3 516,02 грн.; № 0003251543/0 від 18 травня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 1 899,96 грн.; № 0004311543/0 від 21 липня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 14 205,76 грн.; № 0004761543 від 10 серпня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 6 602,88 грн.; № 0005351543 від 07 вересня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 6 705,80 грн.; № 0005961543 від 18 жовтня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 1 128,30 грн.; № 00072001543 від 19 грудня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 061,06 грн.; № 0000251543 від 30 січня 2012 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 3 981,21 грн.; № 0000441543/0 від 11 лютого 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 167,82 грн.; № 0007201543 від 19 грудня 2011 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 601,06 грн.

Підставою для прийняття цих актів індивідуальної дії стало порушення товариством підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III), пункту 287.3 статті 287 ПК України у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Зокрема, судовими інстанціями з'ясовано, що позивачем платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачувались до бюджету поточні податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки, а також подавались уточнюючі податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, якими зменшувались податкові зобов'язання з орендної плати.

Проте, відповідачем сплачені (уточнені) ТОВ «Рівненський молодіжний жилий комплекс» суми (показники) спрямовано на погашення податкового боргу, який виник до 01 січня 2011 року.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на рівність бюджетних інтересів, встановлену пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III, відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок погашення податкового боргу, який виник до 01 січня 2011 року, є неправомірним.

Також, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про протиправність зарахування контролюючим органом у погашення податкового боргу товариства показників, визначених ним в уточнюючих деклараціях, позаяк подання уточнюючих розрахунків (декларацій) не є сплатою узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, в той час як нарахування штрафу на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III та пункту 126.1 статті 126 ПК України залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.