Ухвала суду № 47456498, 13.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року м. Київ К/9991/85592/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011

у справі №2а-10716/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промметсплав»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011, позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0002022305 від 12.05.2011 про визначення суми податкового зобов?язання з ПДВ в розмірі 3135486,00 грн., у т.ч. 2090324,00 грн. - основного платежу та 1045162,00 грн. штрафних санкцій.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП «Металфорт», ПП «Олтрейд-А», ТОВ «Алтон-Вир» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 26.04.2011 за № 1306/2305/25611992.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємство занизило ПДВ на суму 2090324,00 грн., у тому числі: за квітень 2010 року у сумі 94284 грн., за жовтень 2010 року у сумі 206729 грн., за листопад 2010 року у сумі 911256 грн., за грудень 2010 року у сумі 878055 грн.

Підставою для таких висновків стали акти перевірок, проведених ДПІ у яких перебувають на обліку ПП «Металфорт», ПП «Олтрейд-А», ТОВ «Алтон-Вир», якими було встановлено, що необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів ПП «Металфорт», ПП «Олтрейд-А», ТОВ «Алтон-Вир» не мають, а тому правочини, укладені між позивачем та зазначеними підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення за №0002022305 від 12.05.2011 про визначення позивачу суми податкового зобов?язання з ПДВ в розмірі 3135486,00 грн., у тому числі: 2090324,00 грн. - основний платіж, 1045162,00 грн. - штрафні санкції.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому, законодавцем безумовно презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) і ПП «Олтрейд-А» (постачальник) було укладено Договір поставки від 18.10.2010 № 18/10П-10; між позивачем (покупець) і ПП «Металфорт» (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу від 01.11.2010 № 01/11П; між позивачем (покупець) і ТОВ «Алтон-Вир» (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу від 08.04.2010 № ДГ-0000009, предметом зазначених договорів була поставка брухту алюмінію.

Факт отримання товарів за вищезазначеними договорами підтверджується: видатковими та податковими накладними, підписаними уповноваженими особами, складськими накладними, актами приймання виконаних робіт, які є підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за вказаними договорами.

Оплата позивачем проведена в повному обсязі, шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банківської установи.

Перевезення вищезазначених товарно-матеріальних цінностей (брухту алюмінію) здійснювалось автомобільним транспортом за договорами перевезення з приватними підприємцями, які на момент надання послуг мали ліцензії на здійснення внутрішніх перевезень вантажів, за адресою розташування складських приміщень позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Наявність у позивача умов для ведення господарської діяльності підтверджується договорами оренди, укладеними з Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області: № 2006-н від 28.11.2005, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 24.10.2010, та договором оренди за № 2007-н від 28.11.2005, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 24.10.2010, а також договором оренди № 2884-н від 14.09.2005, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 5 від 10.04.2011, про оренду приміщення, яке розташоване за адресою: вул. Залютинська, 6, м. Харків, перебуває на балансі ДП МОУ Харківського механічного заводу, та використовується позивачем під склад.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

?

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун