Рішення № 47456397, 20.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015Справа №910/6252/13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна команія «Нафтогаз України»

до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз

України»

про стягнення 335 930,92 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

У судовому засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Саранюк В.І. - дов. № 14-72 від 05.06.2015 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 277 632,57 грн. основного боргу, 33 593,54 грн. інфляційних нарахувань та 24 704,79 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р.

Ухвалою суду від 05.04.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/6252/13 та призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників судового процесу на 22.04.2013 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

Ухвалою суду від 22.04.2013 р у даній справі було зупинено провадження до закінчення процесу реорганізації Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»; зобов'язано сторін повідомити суду про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

З офіційної вебсторінки Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у всесвітній мережі Інтернет суду стало відомо, що наказом № 650 від 18.09.2014 р. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України визнано таким, що втратив чинність наказ Мінерговугілля України від 26.07.2012 р. № 545 «Про припинення Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» шляхом її реорганізації (перетворення)», на підставі якого безпосередньо провадження у справі зупинено до закінчення реорганізації відповідача.

За приписами частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» проігноровано вимоги ухвали суду від 22.04.2013 р. у даній справі щодо повідомлення про завершення реорганізації відповідача, як обставини, що зумовила зупинення провадження, та станом на теперішній час не існує, суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі № 37/361.

У відповідності до частини 3 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

За таких обставин, враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 22.06.2014 р. провадження у справі № 910/6252/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 335 930, 92 грн. поновив; розгляд справи призначив на 20.07.2015 р.; зобов'язав сторін виконати вимоги ухвали суду від 05.04.2013 р. у даній справі.

Наказом Голови Господарського суду міста Києва № 240-К від 02.07.2015 р. у зв'язку зі зміною прізвища, судді Гавриловській І.О. було змінено запис у трудовій книжці про прізвище на Андреїшина.

17.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення представників у призначене судове засідання через відрядження відповідних працівників та звільненням, в тому числі з причин проведення 4-ї хвилі мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 14/2015.

Представник позивача в судовому засіданні 20.07.2015 р. заперечив проти задоволення даного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Однак, позивач наданими йому процесуальними правами не скористався, доказів в обґрунтування клопотання не подав, у зв'язку з чим це клопотання визнається судом необґрунтованим та підлягає відхиленню.

Представник позивача в судовому засіданні 20.07.2015 р. надав суду оригінали документів, доданих до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті справи; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 20.07.2015 р. не з'явився, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Зокрема, відповідно до повідомлення відділення поштового зв'язку - 25.06.2015 р. уповноваженим представником відповідача було отримано ухвалу суду від 22.06.2015 р., про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача на даному повідомленні.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 1, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників зазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 20.07.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», яку перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (постачальник) та Дочірнім підприємством «Нафтогазмережі», правонаступником якого є Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (покупець) було укладено договір поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2009 р. (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, що зазначений у статті 2 цього договору.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 2.2. договору, постачальник передає покупцю у 2010 році імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2009 р. встановлено, що постачальник передає покупцю у 2010 році природний газ в обсязі до 2,142 млн. куб.м.. у т.ч. по кварталах:

І квартал - до 1,171 млн.м.куб.;

ІІ квартал - до 0,152 млн.м.куб.;

ІІІ квартал - до 0,034 млн.м.куб.;

IV квартал - до 0,784 млн.м.куб.

Порядок обліку газу та умови передачі-приймання визначені сторонами в статті 3 договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, ціна за 100 куб.м. природного газу становить 2 020,25 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

- ПДВ - 20 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами визначається відповідно з додатком № 1 до цього договору.

За умовами п. 5.1. договору, розрахунки за газ та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу.

Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно з п. 6.2. договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у розмірі та у порядку, що передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.1. договору, даний договір вважається укладеним з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині поставки газу з січня 2010 р. до 31.12.2010 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Позивач пояснив суду, що на виконання умов договору поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2009 р., ним було поставлено відповідачу протягом січня 2010 р. - червня 2010 р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 277 632,57 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу № 01/10-НГУ-ІМП/ВП від 31.01.2010 р. на суму 92 728,16 грн., № 02/10-НГУ-ІМП/ВП від 28.02.2010 р. на суму 69 259,92 грн., № 03/10-НГУ-ІМП/ВП від 31.03.2010 р. на суму 90 144,95 грн., № 04/10-НГУ-ІМП/ВП від 30.04.2010 р. на суму 16 359,40 грн., № 05/10-НГУ-ІМП/ВП від 31.05.2010 р. на суму 8 883,89 грн., № 06/10-НГУ-ІМП/ВП від 30.06.2010 р. на суму 256,27 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу не виконав належним чином, у зв'язку з чим станом на 20.03.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 277 632,57 грн.

За таких обставин Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 277 632,57 грн. основного боргу, 33 593,54 грн. інфляційних нарахувань та 24 704,79 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу за даним договором не виконав належним чином.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень, належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві суду не надав, розмір позовних вимог не оспорив.

При цьому суд зауважує, що відповідачем було підписано та скріплено печаткою акт звіряння розрахунків між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» станом на 31.12.2012 р., з якого вбачається, що за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р. розрахунки не проводились.

За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 277 632,57 грн. основного боргу за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про стягнення 277 632,57 грн. основного боргу за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню повністю.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить суд також стягнути з відповідача 33 593,54 грн. інфляційної складової боргу за період з 16.07.2010 р. до 15.06.2011 р. та 24 704,79 грн. трьох відсотків річних за період з 26.02.2010 р. до 20.03.2013 р. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки природного газу № 325-09/8 від 30.12.2012 р. станом на 20.03.2013 р., то з нього за розрахунком позивача, перевіреним судом, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 33 593,54 грн. інфляційної складової боргу за період з 16.07.2010 р. до 15.06.2011 р. та 24 704,79 грн. трьох відсотків річних за період з 26.02.2010 р. до 20.03.2013 р..

Враховуючи вищенаведене, позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 277 632 (двісті сімдесят сім тисяч шістсот тридцять дві) грн. 57 коп. основного боргу, 33 593 (тридцять три тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн. 54 коп. інфляційних втрат, 24 704 (двадцять чотири тисячі сімсот чотири) грн. 79 коп. трьох відсотків річних та 6 718 (шість тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 62 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 24.07.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина