Ухвала суду № 47456271, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/9991/22274/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Кохан О.С.,

представника позивача Богданова А.В.,

представника відповідача Волошенюк Є.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2011 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 по справі №2а/0270/1797/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Козятинхліб» до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2011 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Козятинхліб» до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.03.2011 №0000152301, №0000162301.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2011 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено з інших підстав. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.03.2011 №0000152301, №0000162301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Козятинська об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області 21.03.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.03.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2011 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.2 пункту 8.3 статті 8, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, статей 11, 69, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Козятинською об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області проведена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Козятинхліб» з питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.2 пункту 8.3 статті 8, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено податок на прибуток на 97210.00грн.; 2) підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 378734,00грн.; 3) пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено обсяг операцій, що оподатковуються за ставкою 0% на загальну суму 2355890,00грн.

За результатами перевірки Козятинською об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області складено акт від 09.03.2011 №21/23/00375757 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.03.2011 №0000152301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 45893,00грн., в тому числі 36714,00грн. за основним платежем, 9179,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 30.03.2011 №0000162301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 473417,00грн., в тому числі 378734,00грн. за основним платежем, 94683,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна», Приватним підприємством «Мєга», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Тід», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Агровіта», колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договорами, видатковими накладними, актами приймання передачі, звітами комісіонерів та актами виконаних робіт за договорами комісії.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг за користування торговою маркою «Наминайко», колегія суддів звертає увагу на наступне.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що торгова марка «Наминайко» використовувалася позивачем в межах ліцензійного договору та відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Проте колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, виходячи з положень законодавства формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів та послуг з його господарською діяльністю.

Таким чином, для правильного вирішення справи необхідно було досліджувати факт безпосереднього зв'язку витрат на придбання у користування торгової марки «Наминайко» з господарською діяльністю позивача, який може бути встановлений з врахуванням мети придбання торгової марки, способу та цілі її використання, очікуваного ефекту від використання торгової марки.

Проте, судами попередніх інстанцій вищезазначене не було враховано та в порушення вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, не було перевірено в повній мірі факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків.

Щодо висновків податкового органу про наявність у позивача безнадійної заборгованості перед контрагентами, яка вважається безповоротною фінансовою допомогою та повинна бути включена до складу валового доходу звітного періоду, на який припадає закінчення терміну позовної давності, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачу вимоги про виконання зобов'язань контрагентами не пред'являлись, претензії про сплату спірної суми заборгованості не надсилались, у зв'язку з чим позовна давність по відповідним зобов'язанням не закінчилася, а спірна заборгованість не стала безнадійною.

Задовольняючи в цій частині позов з інших підстав суд апеляційної інстанції вказав на те, що незважаючи на закінчення строків позовної давності та набуття спірною заборгованістю статусу безнадійної, визначення податкового зобов'язання за порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині є неможливим оскільки його розмір не підлягає виокремленню та визначенню із загальної суми.

Разом з тим, зазначені висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валового доходу включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття та відповідно з цього моменту починається перебіг строку позовної давності щодо стягнення з боржника суми заборгованості.

Таку саму позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 19.08.2014 у справі №3-78гс14.

З урахуванням наведеного, для правильного вирішення справи необхідно було з'ясувати момент початку перебігу позовної давності по зобов'язанню позивача сплатити суми заборгованості контрагентам та відповідно встановити чи набула заборгованість статусу безнадійної, і в залежності від встановлених обставин прийняти обґрунтоване рішення.

Зазначені обставини є предметом доказування і підлягають обов'язковому встановленню, оскільки мають значення для вирішення справи, що судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою. При цьому, у випадку встановлення за результатами розгляду справи порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валового доходу, сума донарахувань за відповідне порушення має бути виокремлена із загальної суми за відповідним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2011 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 по справі №2а/0270/1797/11 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв