Ухвала суду № 47456248, 16.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року м. Київ К/9991/71418/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року

у справі № 0670/1087/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс-Сервіс» (далі - ТОВ «Плюс-Сервіс»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС; відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002922301 від 16 вересня 2011 року та № 0003742301 від 30 листопада 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Плюс-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 3951/23-1/32076086/0110 від 05 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002932301 від 16 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 205 740,00 грн. (169 386,00 грн. - основний платіж, 36 354,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0002922301 від 16 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24 260,00 грн. (21 292,00 грн. - основний платіж, 2 968,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0002932301 від 16 вересня 2011 року скасовано в частині збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0003742301 від 30 листопада 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Плюс-Сервіс» пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні інформаційно-консультаційних послуг з просування товару в Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» та бухгалтерських послуг у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з огляду на непідтвердження названих послуг належним чином оформленими первинними документами та відсутність доказів їх використання у власній господарській діяльності позивача, а також молочної продукції в Товариства з обмеженою відповідальністю «Данон» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» з підстави ненадання транспортної документації на підтвердження товарного характеру здійснених операцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Подібні умови формування даних податкового обліку встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Надаючи оцінку правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартості придбаних у ТОВ «Адвентіс» інформаційно-консультаційних послуг з просування товару та сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту, судові інстанції обґрунтовано враховували наявні у товариства акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг), додатки та кошториси до вказаних актів, які містять всі обов'язкові реквізити первинного документа, визначені частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV, а також необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст наданих послуг та їх вартість, податкові накладні, банківські виписки.

Крім того, суди цілком об'єктивно відхилили доводи податкового органу про відсутність зв'язку придбаних у контрагента послуг з господарською діяльністю позивача, адже спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів, що реалізуються ТОВ «Плюс-Сервіс» у торгівельних мережах ТОВ «Адвентіс», шляхом їх популяризації серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для товариства.

Вартість придбаної в ТОВ «Данон», ТОВ «Юнімілк» молочної продукції та придбаних у ФОП ОСОБА_3 бухгалтерських послуг, на переконання колегії суддів, також правомірно включено ТОВ «Плюс-Сервіс» до складу валових витрат з огляду на те, що вказані витрати, як встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджуються належним чином оформленими видатковими накладними, актами звірок, оборотно-сальдовими відомостями, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі наданих послуг, квитанціями до прибуткових касових ордерів, банківськими виписками.

Враховуючи викладене, слід погодитись з доводами судових інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.