Рішення № 47455630, 16.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7859/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Ластовка Н.Д. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Поліщук Н.В.,

при секретарі Гречка Т.В.

за участю: позивача ОСОБА_3

представника відповідача Кахраманов Р.Н.

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - ЛопаткіноїАліни Вадимівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення суми вкладів на відсотків.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернувся в жовтні 2014 року до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19.08.2013 року ним через мережу Інтернет, на сайті "Приват24" було відкрито договір строкового вкладу (Депозит Плюс) № 26351621243073 на 366 днів на суму 11000 гривень зі сплатою 19 % річник та терміном повернення 20.08.2014 року. Проте у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, йому довелося 11.03.2014 року звернувся до відділення ПАТ КБ "Приватбанк" про дострокове припинення договору строкового вкладу та зняття коштів, на що працівник банку запропонувала не закривати депозит, а отримати безкоштовну картку яка має більше привілеїв, а всі кошти зі старої картки будуть доступні на новій, з чим він погодився. Однак 17.03.2014 року було виявлено, що з його карткового рахунку зникли 5500 гривень кредиту та 11 000 гривень його особистих коштів та нараховані на них відсотки - близько 990 гривень. Починаючи з 20.04.2014 року він неодноразово звертався до відповідача, однак отримав лише письмові повідомлення з проханням зачекати з відповіддю на заяву. Також відповідач не відреагував на звернення надати довідку про відкритий в нього депозит та надання копії договору. Відповідь була надана лише після його звернення до правоохоронних органів. Також з травня 2014 року банк взагалі зупинив нарахування відсотків по депозиту, кошти не повернув, чим протиправно позбавив права позивача на належне користування власними грошовими коштами, разом з тим вважає, що дії відповідача призвели до матеріальних і моральних збитків, зважаючи, що він перебував з 15.04.2014 року по 25.04.2014 року на стаціонарному лікуванні, зазнав моральний стрес та нервову напругу.

Тому з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" грошові кошти у розмірі 19227, 30 гривень що складається із суми вкладу, нарахованих відсотків, індексу інфляції, понесених збитків, а також завданої моральної шкоди.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 17232, 72 гривни.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року представнику Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення суду.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, де ставив питання щодо скасування рішення суду та ухвалення нового, за яким позивачу слід відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Позивач не визнав подану апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Частково задовольняючи вимоги позивача щодо повернення суми вкладу, відсотків та інфляційних витрат та понесених судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що банк порушив умови договору та не повернув кошти за першою вимогою вкладника, що суперечить як нормам діючого законодавства так у і умовам договору укладеного між сторонами.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

А саме відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1, ч. З ст. 1058 ЦК України за договором банківського вклад (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта цю порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити відсотки, та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А відтак, отримавши звернення позивача щодо повернення суми вкладу, відповідач повинен був діяти згідно норм чинного законодавства та умовам договору. Його посилання на рішення Російської Федерації щодо конфіскації частини майна відповідача, як на підставу припинення договірних відносин сторін не узгоджується із діючими нормами законодавства України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач зобов'язаний був довести ті обставини на які він посилається, зокрема щодо виникнення спірних правовідносин між сторонами на підставі договору банківського вкладу. Так як копія наданої їм довідки не може бути таким доказом, враховуючи те, що вона видана відділенням банку діяльність якого припинена ( тимчасово окупована територія України), а також не відповідає вимогам, які пред'являються до такого документу, на думку колегії суддів не ґрунтується на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Апелянтом не взято до уваги те, що у відповідності до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Доказів, які б підтверджували зазначені ним вище обставини у ході розгляду справи надано не було, як і доказів на спростування розрахунків, які були здійсненні позивачем при зверненні до суду заявлених вимог з урахуванням відсотків та індексу інфляції. Хоча у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правомірною є відмову суду в задоволенні вимог позивача, щодо стягнення на його користь додаткових витрат пов'язаних з листуванням, лікуванням, поїздкою до офісу відповідача, юридичній консультації та сплаті юридичних послуг з підстав того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих вимог.

У той же час колегія суддів вважає, що приймаючи рішення щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 500 гривень, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відносини, які виникли між сторонами є договірними. А умовами договору, що діє між сторонами відшкодування моральної шкоди внаслідок неналежного виконання умов цього договору передбачено не було.

Зазначене вище, свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди та постановлення нового в цій частині про відмову.

Враховуючи те, що висновки суду щодо задоволення вимог позивача про стягнення суми вкладу, відсотків та інфляційних втрат хоча і є законними та обґрунтованими однак викладені в резолютивній частині рішення суду без розшифрування складових боргового зобов'язання, на думку колегії суддів, рішення підлягає скасуванню в цілому з постановленням нового за яким.

Вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню 16 678,12 гривень із яких : 11000 гривень - сума вкладу, 3215, 40 гривень відсотки та 2462,72 гривни індекс інфляції та понесених судових витрат - 56 , 40 гривень.

У задоволенні інших вимог слід відмовити з урахуванням вищевикладеного.

Керуючись ст.ст. 303. 304, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - ЛопаткіноїАліни Вадимівни задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року скасувати та постановити нове за яким:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» ( 49094 м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_3 - 16 678, 12 гривень суму строкового вкладу з нарахованими відсотками та індексом інфляції та 56, 40 гривень судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» ( 49094 м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50) на користь держави судовий збір у розмірі 243, 60 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: