Ухвала суду № 47453457, 22.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7178/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретаря судового засідання Самсонової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" (надалі "ВБР Електрік") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2014 року № 0005942201.

Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нереальності здійснення господарських операції між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс рілейшнз груп» (надалі ТОВ «Фінанс рілейшнз груп») є необґрунтованими та безпідставними, які спростовуються первинними документами, що подані позивачем.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27 листопада 2014 року №0005942201.

Суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду від 11.06.2015 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не досліджено всі обставини та не надано належної оцінки доказам, які ДПІ надало в підтвердження безтоварності операцій між позивачем та ТОВ «Фінанс рілейшнз груп», що призвело до прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Представником позивача подано через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю представника позивача взяти участь у справі з поважної причини.

Проте, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача, за наявними доказами в матеріалах справи, оскільки явку представника позивача судом обов'язковою визнано не було.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 22.10.2014 року по 30.10.2014 року Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «ВБР Електрик» з питань формування, нарахування та сплати податку на додану вартість за липень, вересень 2014 року.

Перевірку проведено на підставі направлення від 22 жовтня 2014 року №1106, наказу від 22 жовтня 2014 року №1326, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки складно акт перевірки від 05.11.2014 року №8182/26-51-22-01/32527242 про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень, вересень 2014 року у розмірі 341858,00 грн.

На підставі зазначеного Акту ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві винесла податкове повідомлення - рішення від 27.11.2014 року № 0005942201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 512787,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 341858,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 170929,00 грн.

Позивач оскаржив дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України.

Листами Головного управління ДФС у м. Києві від 31.01.2015 року № 1425/10/26-15-10-05-35 та ДФС України від 02.04.2015 року №6865/6/99-99-10-01-01-25 у задоволенні скарг відмовлено, а податкове повідомлення - рішення від 27.11.2014 року №0005942201 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вищенаведені обставини підтверджені відповідними доказами та не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне віднесення сум до складу податкового кредиту по податку на додану вартість посилаючись на відсутність реального проведення господарських операцій з ТОВ «Фінанс рілейшнз груп».

Зазначені висновки контролюючого органу базуються на інформації, отриманої від іншого регіонального податкового органу у формі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фінанс рілейшнз груп», в якому зазначено про не підтвердження реальності правовідносин по взаємовідносинах з платниками податків та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при виконанні договорів за період, що перевірявся.

Проте, судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що ТОВ «ВБР Електрик» було отримано товар від ТОВ «Фінанс рілейшнз груп», що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними від 28 липня 2014 року №№ 28071-28078, від 29 липня 2014 року №№ 29071-290710, від 30 липня 2014 року №№ 31071-310714 та від 31 липня 2014 року №№ 31071-31076, податковими накладними від 28 липня 2014 року №№ 543-550, від 29 липня 2014 року №№ 551-560, від 30 липня 2014 року №№ 561-574, від 31 липня 2014 року №№ 575-580.

Разом з тим, у вересні 2014 року позивачем здійснено повернення придбаних у ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» товарів, що підтверджується накладними на повернення товару від 15 вересня 2014 року №№ 7-35.

Згідно із пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції, на момент виникнення спірних справовідносин) у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку слід враховувати приписи норми пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, за якими витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тобто, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (пункт 138.6 статті 138 Податкового кодексу України).

Разом з тим, згідно пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Зокрема, підпунктами 192.1.1, 192.1.2 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України передбачено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункту 192.3 статті 192 Податкового кодексу України ).

Порядок та оформлення коригування сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно статті 192 Податкового кодексу України визначений Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 14.01.2014 № 10, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 р. за N 185/24962, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 20 Порядку заповнення податкової накладної визначено, що у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань відповідно до статті 192 розділу V Кодексу постачальник товарів/послуг виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

Порядок складання, реєстрації, зберігання розрахунку коригування аналогічний порядку, передбаченому для податкових накладних.

Номер розрахунку коригування присвоюється відповідно до його номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пункту 21 Порядку передбачено, що на підставі вказаного розрахунку отримувач товарів/послуг здійснює коригування податкового кредиту відповідно до статті 192 розділу V Податкового кодексу України (за умови дотримання положень законодавчих актів щодо віднесення сум до податкового кредиту) з обов'язковим відображенням зазначених коригувань у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (з від'ємним чи позитивним значенням).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку, розрахунок коригування складається виключно продавцем - особою, яка є платником податку, філією чи структурним підрозділом, якому делеговано право складання податкової накладної, особою, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну діяльність та відповідальна за утримання та внесення податку до бюджету, особою - управителем майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами про управління майном, та покупцем - отримувачем послуги, наданої йому нерезидентом, місце постачання якої розташоване на митній території України, з обов'язковим включенням зазначених коригувань до зміни податкових зобов'язань та одночасним відображенням у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних з від'ємним чи позитивним значенням (пункт 22 Порядку).

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками повернення придбаних товарів у контрагента ТОВ «Фінанс рілейшнз груп», позивачем проведено коригування кількісних і вартісних показників за вересень 2014 року, що підтверджується розрахунками кількісних і вартісних показників від 15 вересня 2014 року №№ 1-38.

Разом з тим, позивачем надано виписки по операціям, з яких вбачається повернення сум ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» на рахунки позивача за поставлений товар у липні 2014 року.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, вищезазначені операції були відображені в декларації з податку на додану вартість ТОВ «ВБР Електрик» за вересень 2014 року, та були прийняті контролюючим органом без зауважень.

Не заслуговують також уваги посилання апелянта на акти інших перевірок, оскільки вірним є висновок суду першої інстанції, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що, зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово - господарських відносин суб'єктів господарювання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підтверджують факт здійснення господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з іншим висновком суду першої інстанції, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що інші доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текс ухвали виготовлено 27.07.2015 року.

Керуючись статтями 41, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2015 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.