Ухвала суду № 47453226, 21.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1885/15 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Коваленко Т.М., представника відповідача - Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватної фірми "Арго" до державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування акту перевірки,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватна фірма "Арго" звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2014 № 0002132201/33735; скасування акту перевірки від 07.10.2014 № 2878/10-16-22-09/242103334.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано зазначене податкове повідомлення-рішення. У частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта перевірки від 07.10.2014 № 2878/10-16-22-09/242103334 "Про результати позапланової виїзної перевірки Приватної фірми "Арго" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2013 по 31.07.2014" - провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.07.2014.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 07.10.2014 № 2878/10-16-22-09/2421033, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14, пунктів 209.6, 209.11, 209.15. статті 209 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 376 054,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 № 0002132201/33735, згідно з яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 470067,50 грн., з яких: 376054,00 грн. - за основним платежем; 94013,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.7 ст.209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

З аналізу зазначених норм вбачається, що основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 209 Податкового кодексу України є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах, надання сільськогосподарських послуг.

В силу пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Для перерахування суми податку із рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість на спеціальний рахунок платника в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку на спеціальний рахунок платника в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є сільськогосподарським підприємством, яке у періоді, що перевірявся, відповідало критеріям, визначеним пунктами 209.1, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, а продукція, що ним вироблялась, - пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України.

При цьому, висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на оцінці договорів оренди позивача.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач використовував для виробництва сільськогосподарської продукції земельні ділянки громадян на підставі договорів оренди, умовами яких було передбачено, що строк оренди земельних ділянок становить на п'ять років (п. 2), чинність договорів може бути автоматично продовжена на наступний термін п'ять років, за умови, якщо сторони не виявили бажання припинити їх дію (пп. 2.1). Договори зареєстровані у книзі записів реєстрації Договорів оренди земельних ділянок Дерев'янської сільської ради.

У періоді, що перевірявся, строк користування окремими земельними ділянками перевищив 10 років.

При цьому, позивач уклав з громадянами додаткові угоди до договорів оренди з метою подовження строку оренди земельних ділянок, проте сторони не здійснили їх державну реєстрацію. Фактично позивач продовжував використовувати земельні ділянки громадян для виробництва сільськогосподарської продукції на умовах оренди, сплачував громадянами плату за таке користування.

Разом з тим, контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивач здійснював продаж сільськогосподарської продукції, яка не була вирощена на власних чи орендованих землях, тому він неправомірно скористався спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та залишив у своєму розпорядженні суми податку на додану вартість, нараховані на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком податкового органу з огляду на наступне.

Єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість є недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, положення податкового законодавства не дають будь-яких підстав для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана товаровиробником на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 08.09.2014 року по справі № К/800/30446/13, від 08.06.2015 року по справі № К/800/25057/14, від 24.06.2015 року по справі № К/800/33986/13.

Крім того, питання про чинність окремих договорів оренди, укладених між позивачем і громадянами, було предметом розгляду у цивільних справах.

Так, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01.12.2014 у цивільній справі № 372/3845/14-ц суд встановив факт користування позивачем земельними ділянками громадян та чинність договорів оренди і відмовив окремим громадянам у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Належне виконання позивачем договірних зобов'язань перед громадянами з приводу користування земельними ділянками також констатовано у рішенні колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 у цивільній справі № 22-ц/780/5852/14.

В даній справі судом встановлено, що впродовж 2012 - 2014 років позивач здійснював виплату громадянам грошей за оренду земельних паїв згідно з укладеними договорами оренди, що підтверджується копіями платіжних відомостей та видаткових касових ордерів.

З приводу використання земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції у 2012, 2013 та 2014 роках позивач подавав до органів державної статистики звітність за встановленою формою про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, про основні показники роботи сільськогосподарських підприємств, про посівні площі сільськогосподарських культур.

У періоді, що перевірявся, позивач здійснював поставку сільськогосподарських товарів, вироблених на орендованих у громадян земельних ділянках, при цьому, як убачається з додатків № 3 до податкових декларацій за відповідні звітні (податкові) періоди, питома вага вартості таких сільськогосподарських товарів/послуг у кожному звітному місяці становила більше 99,7 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, а товари, які вироблялись, відповідають товарним позиціям 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД.

З огляду на викладене, позивач при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість з використанням спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, що передбачений статтею 209 Податкового кодексу України, діяв правомірно.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 27.07.2015 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.