Окрема думка судді № 47451784, 24.07.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

О К Р Е М А Д У М К А

головуючого судді М.В. Сидоренка стосовно постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 р., прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.05.2015 р. у справі № 915/165/13-г за заявою кредитора Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю ліквідатора арбітражного керуючого Черепенко Вікторія Григорівни про банкрутство

"24" липня 2015 р.Справа № 915/165/13-гПостановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.05.2015 р. у справі № 915/165/13-г - без змін.

Між тим, вважаю, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області слід було задовольнити частково, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.05.2015 р. у справі № 915/165/13-г - скасувати з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву про порушення справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 на підставі саме ст. 52 Закону про банкрутство ДПІ направила до господарського суду Миколаївської області 18.01.2013 р., згідно поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла вказана заява з додатками, тобто в останній день чинності редакції вищеназваного Закону від 04.11.2012 р. До господарського суду вказана заява надійшла 22.01.2013 р., коли вказана редакція Закону про банкрутство вже втратила свою чинність.

Справу про банкрутство ФОП ОСОБА_1 за ознаками саме ст. 52 Закону України про банкрутство порушено ухвалою місцевого господарського суду лише 28.01.2013 р., тобто коли вже набрала чинності редакція зазначеного Закону від 19.01.2013 р.

Приписами п. 11 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 р. чітко встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, оскільки, як вище зазначалось, провадження у даній справі про банкрутство порушено після набрання чинності редакції цього Закону від 19.01.2013 р., то під час розгляду справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 господарський суд Миколаївської області, на мою думку, повинен був застосовувати положення Закону про банкрутство саме в редакції від 19.01.2013 р., яка не містить передбаченої в попередній редакції названого Закону особливості банкрутства відсутнього боржника (ст. 52).

Натомість, як свідчать матеріали справи, під час розгляду даної справи місцевий господарський суд в порушення вищенаведеної вимоги п. 11 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство керувався положеннями попередньої редакції цього Закону від 04.11.2012 р., яка в даному випадку не підлягала застосуванню в зв'язку з втратою чинності.

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, що усі судові рішення, прийняті в цій справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 в період до оскаржуваної ухвали, суперечать вимогам чинної на час їх ухвалення редакції Закону про банкрутство.

Частиною 1 статті 14 вказаного вище Закону в редакції від 19.01.2013 р. передбачено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про порушення справи про банкрутство відмовляє у її прийнятті, якщо, зокрема, провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно із законом.

Оскільки, як вже зазначалось вище, чинна на час порушення цієї справи редакція Закону про банкрутство не передбачала особливостей банкрутства відсутнього боржника, на відміну від редакції даного Закону від 04.11.2012 р. (ст. 52 Закону), то місцевий господарський суд, на мою думку, мав керуватись вищенаведеним положенням ч. 1 ст. 14 вказаного Закону в редакції від 19.01.2013 р., відмовивши у прийнятті згаданої вище заяви ДПІ про банкрутство ФОП ОСОБА_1, поданої на підставі ст. 52 Закону про банкрутство.

На підставі наведеного, я вважаю, що апеляційна скарга ДПІ підлягала задоволенню частково, ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.05.2015 р. про затвердження звіту про оплату послуг Ліквідатора Банкрута у справі № 915/165/13-г та стягнення з Кредитора на користь арбітражного керуючого Черепенко В.Г. в рахунок оплати послуг ліквідатора у цій справі про банкрутство 63 407,27 грн. слід було скасувати, прийнявши до уваги при цьому ту обставину, що провадження у даній справі вже припинено ухвалою місцевого господарського суду від 19.05.2015р., яка не оскаржувалась.

Головуючий суддя М.В. Сидоренко