Рішення № 47449109, 23.06.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" червня 2015 р.Справа № 921/512/15-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

розглянув матеріали справи

за позовом: Заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону (вул. Шолом-Алейхема, 21-А, м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117) в інтересах держави - уповноваженого органу - Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, Мсп601, Центральна частина Києва, м. Київ, 01601) в особі Військової частини 1471 (с. Савинці, Рокитнянський район, Київська область, 09610).

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" (вул. Об'їзна, 12/6а, с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, 47720)

про cтягнення заборгованості в сумі 44 908,49 грн.

За участю представників сторін:

прокуратури: ОСОБА_1, (посвідчення № 024281 від 30.01.2014 р.) заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 14/759 від 21.04.2015 р.) представник

відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 1 від 22.04.2015 р.) представник

В судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22, 29, 81-1 ГПК України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави - уповноваженого органу - Державної прикордонної служби України в особі Військової частини 1471 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" про стягнення штрафних санкцій в сумі 44 908,49 грн.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання по поставці товару згідно договору № 22-14 від 11.03.2014 р. належним чином не виконав, а саме щодо порушення строків поставки товару, внаслідок чого йому нараховано штрафні санкції в розмірі 44 908,49 грн..

Ухвалою господарського суду від 20.05.2015 року порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 09.06.2015 року, який, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, відкладався до 23.06.2015 року.

09.06.2015 року заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задоволити.

Представник позивача підтримав позовні вимоги заявлені у позовній заяві у повному обсязі, надав витребувані ухвалою суду від 20.05.2015 року матеріали по справі, окрім витягу з ЄДРПОУ позивача та відповідача станом на час розгляду справи в суді.

Відповідач явки повноважного представника у судове засідання призначене на 09.06.2015 року не забезпечив, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений у відповідності до ст. 64 ГПК України (поштове повідомлення про вручення поштового відправлення знаходиться у матеріалах справи), через канцелярію суду подав клопотання № 46 від 08.06.2015 року про відкладення розгляду справи, витребуваних ухвалою суду від 20.05.2015 року матеріалів не подав.

Присутній у судовому засіданні 23.06.2015 року заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Представник позивача підтримав позовні вимоги заявлені у позовній заяві, просить позов задоволити, надав витяг Відділу статистики у Рокитнянському районі № 1 від 19.06.2015 року, подав заяву № б/н від 23.06.2015 року про уточнення позовних вимог, а саме, що в позовній про стягнення штрафних санкцій від 24.04.2015 року № 2-1119 вих.15 сума позову складає 44 908,49 грн. З урахуванням уточнення сума складає 44 908,47 грн.

Представник відповідача подала заперечення на позов № 050 від 22.06.2015 року з додатками, надала усні пояснення з приводу наданих письмових заперечень, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення заступника військового прокурора, представників сторін, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно ст. 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" центральним органом управління Державної прикордонної служби України є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Органом забезпечення Державної прикордонної служби є відповідні з'єднання частини, установи та навчальні заклади, які безпосередньо здійснюють матеріально - технічне, медичне, кадрове та інші види забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України.

Таким чином, органом виконавчої влади на місцях є командири з'єднань, частин, навчальних установ, яким Статутом внутрішньої служби ЗС України (затверджено Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби України» від 24.03.1999 р. № 548 - ХІУ) надано повноваження органу виконавчої влади.

Також, згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Крім цього, згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин тим, що в них є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, 11.03.2015 року між Військовою частиною 1471 Державної прикордонної служби України (далі - Замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВПРОДУКТ» (далі - Постачальник/відповідач) укладено Договір (далі - Договір) № 22-14 про постачання консерви м'ясо-рослинної (далі по тексту - товар) з доставкою до військових частин Державної прикордонної служби України згідно з специфікацією договору на загальну суму 953 508,00 грн., у тому числі ПДВ 20%: - 158 918,00 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору Замовник (позивач) має право контролювати поставку товару у строки установлені цим Договором, а згідно п. 6.3 Постачальник (відповідач) зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

При цьому, згідно пункту 5.2 Договору строк поставки товару за цим Договором складає п'ятнадцять робочих днів з моменту подання заявки (умовами Договору не визначено порядок та форму подачі такої Заявки письмово, електронною поштою, в телефонному режимі, тощо), а відповідно до умов п. 6.4. Договору Постачальник (відповідач) має право на дострокову поставку товару за письмовим погодженням Замовника.

17.07.2014 року позивач направив Заявку за № 38-14 на постачання товару до відповідача електронною поштою, яка була прийнята відповідачем до виконання 17.07.2014 року.

Постачальник зобов'язався поставити товар на протязі п'ятнадцяти робочих днів від 17 липня 2014 року, тобто до 6 серпня 2014 року, але при виконанні Договору, відповідач допустив прострочення поставки товару до військової частин на різні терміни.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення строку поставки товару зазначеного у п. 5.2 Договору Постачальник (відповідач) сплачує Замовнику (позивачу) пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару.

Згідно укладеної між сторонами додаткової угоди від 14 жовтня 2014 року № 3 про розірвання Договору від 11.03.2014 р. № 22-14 за згодою сторін, пунктом 2 якої передбачається «З моменту набрання чинності цією Угодою зобов'язання Сторін, що виникли з Договору припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із Договором, за винятком сплати штрафних санкцій Замовнику за порушення строків поставки товару з боку Постачальника на умовах цього Договору, станом на момент розірвання цієї Угоди.»

Однак, як стверджує позивач, відповідачем взагалі не здійснювалась поставка товару до військових частин: 1493, 1494, 2195 до моменту розірвання угоди, а до військової частини 9951 товар поставлено з порушенням строків передбачених п. 5.2. Договору. Таким чином, Постачальником було порушено терміни поставки товару згідно договору № 22-14 від 11.03.2014 р., що призвело до нарахування штрафних санкцій (пеня, штраф) в розмірі 44 908, 47 грн., а саме: за непоставку товару до військової частини 1493 (м. Чоп) нараховано пеню у розмірі 4 727,08 грн, штраф у розмірі 4 866,12 грн., всього на суму 9 593,20 грн.; до військової частини (м. Мостиська) пеню у розмірі 11 817,72 грн., штраф у розмірі 12 165,30, всього на суму 23 983, 02 грн.; до військової частини 2195 (м. Чернівці) пеню у розмірі 3 505,92 грн., штраф у розмірі 3 609,03 грн., всього на суму 7 114,95 грн.; за несвоєчасну поставку товару до військової частини 9951 (м. Харків) пеню у розмірі 4 217,30 грн.

В матеріалах справи містяться докази поставки товару лише до військової частини 9951 (м. Харків) (копія видаткової накладної від 13.08.14 р. № СЛ-15/08, довіреності від 04.09.14 р. № 002143 та акт приймання - передавання товару на перевезення від 13.08.14 р. № 169 знаходяться в матеріалах справи). З Акту приймання - передавання товару на перевезення від 13.08.14 р. № 169 вбачається, що військова частина 9951 (м. Харків) товар отримала лише 04.09.2014 року, що підтверджується підписом та відтиском печатки військової частини із зазначенням дати одержання товару.

Про порушення умов Договору від 11.03.2014 р. № 22-14 відповідача було повідомлено листом від 30.01.2015 р. № 14/165, на який, як стверджує позивач ні відповіді, ні коштів з боку відповідача не надійшло.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Крім того, ст. 6 ЦК України встановлена свобода договору, яка може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладений Договір поставки продукції від 11.03.2014 р. № 22-14 відноситься до майново-господарських зобов'язань, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України (ч. 2 ст. 9) з урахуванням особливостей передбачених Господарським Кодексом України (ст. 7, ч. 1 ст. 175 ГК України) і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 20 ГК України передбачено, що: «...держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання ...»; «кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом... застосування штрафних санкцій...».

Згідно з ч. 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Види, склад та розмір, а також підстави і порядок їх застосування визначені статтями 224 - 226, 230- 232, 235-237 ГК України.

Зокрема, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань штрафні санкції та їх розміри передбачені ст. 230 та ст. 231 ГК України.

Так, ч. 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Відповідач факт неналежного виконання договірних зобов'язань щодо поставки товару позивачу не заперечив, у своєму запереченні на позовну заяву посилається лише на важке фінансове становище, зростання валютного курсу та відмову транспортних організацій на перевезення товару на Схід України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги в частині нарахованих штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань.

Судові витрати по справі слід покласти на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 6, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 610, 612, 638, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4, 12, 29, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт", вул. Об'їзна, 12/6а, с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, 47720 (ідентифікаційний код 34042038) на користь Військової частини 1471, с. Савинці, Рокитнянський район, Київська область, 09610 (ідентифікаційний код 23311530) 24 268 грн. 02 коп. пені та 20 640 грн. 45 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт", вул. Об'їзна, 12/6а, с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, 47720 (ідентифікаційний код 34042038) в дохід Державного Бюджету України 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 червня 2015 року

Суддя Боровець Я.Я.