Рішення № 47448410, 20.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015Справа №910/24456/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 33938302

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет», м.Київ, ЄДРПОУ 35442481

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів», Львівська обл., с.Сокільники, ЄДРПОУ 33753565

про зобов'язання вчинити дії, заборону на вчинення певних дій, а також стягнення 2 142 189,50 євро.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Ржевська К.В. - по дов.

від відповідача 2: Гасяк Я.В. - по дов., Туз А.І. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.11.2014р. оголошувалась перерва до 12.12.2014р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів», Львівська обл., с.Сокільники (з урахуванням заяви б/н від 11.12.2014р.) про:

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» усунути порушення у сфері конкуренції та привести свою діяльність у відповідність до вимог п.12 договору оренди від 19.12.2008р.;

- заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» здійснювати продаж будівельних матеріалів та інструментів на торгових площах торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» штрафних санкцій в розмірі 2 142 189,50 євро.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» умов договору б/н від 19.12.2008р. оренди в частині обмеження конкуренції та не передання в оренду іншим суб'єктам торговельних площ, призначених для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів, що перевищують 3250 кв.м. Одночасно, позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» обґрунтовані тим, що саме вказаному суб'єкту відповідачем 1 в порушення положень договору б/н від 19.12.2008р. було передано частину приміщень для здійснення торгівлі будівельними матеріалами. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 у відзиві №653 від 20.11.2014р. та під час розгляду спору у численних судових засіданнях проти задоволення позовних вимог також надав заперечення з огляду на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» відсутні будь-які цивільні правовідносини, а отже, на думку, відповідача 1, у заявника відсутні підстави для зобов'язання відповідача 1 до вчинення певних дій згідно умов договору б/н від 19.12.2008р.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 09.12.2014р. та письмових поясненнях б/н від 16.07.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що договір б/н від 19.12.2008р. оренди є розірваним ще з серпня 2014р., внаслідок чого, на даний час у заявника відсутні підстави для зобов'язання контрагента до його виконання в частині забезпечення обмеження конкуренції. До того ж, за твердженнями наведеного учасника судового процесу , посилання заявника на те, що передача частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» в оренду вчинена з порушенням умов п.12 договору б/н від 19.12.2008р., є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

У судове засідання 20.07.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом, України не скористався. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02002, м.Київ, Дніпровський район, вул.Раїси Окіпної, буд.8-Б, 2-й поверх.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 14.07.2015р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою не було повернуто до господарського суду.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

До того ж, з метою належного повідомлення вказаного учасника судового процесу судом було складено відповідну телефонограму.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у позивача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки позивача в судове засідання 20.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 14.07.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Позивачем клопотань про відкладення розгляду справи не подавалось.

До того ж, господарським судом прийнято до уваги, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» був присутнім у попередніх судових засіданнях та висловлював свою позицію, доводи та міркування по суті спору.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

За висновками суду, незважаючи на те, що позивач не з'явився у судове засідання 20.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд встановив.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 19.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у користування об'єкт оренди, а саме об'єкт незавершеного будівництва, торгову галерею літ.«В» (готовність 7%); магазин літ.«Б-1» (готовність 80%); земельну ділянку площею 89171 м2, що розташовані за адресою : Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вул.Стрийська,30.

За умовами п.3.1 договору б/н від 19.12.2008р. ставка місячної орендної плати становить 7,80 євро за один м2, а отже сума орендної плати, що вноситься за один місяць становить 63 755,64 євро плюс податок на додану вартість.

Договір оренди укладається строком на 15 років з дати передачі об'єкта оренди. Правочин набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п.2.1 договору б/н від 19.12.2008р. оренди).

Вказаний правочин 19.12.2008р. було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №2381393.

За умовами п.12.1 договору б/н від 19.12.2008р. поки орендар, суборендар чи його правонаступник мають намір здійснювати експлуатацію ринку будівельних матеріалів та інструментів, розташованого на об'єкті оренди, орендодавець зобов'язується не продавати земельні ділянки, розмір яких перевищує 10 000 кв.м, в рамках однократного продажу, та не передавати в оренду приміщення, розміщенні в будь-яких інших торговельних центрах, побудовані ним та такі, що належать йому, розмір торговельної площі, призначеної для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів та інструментів, яких перевищує 3250 кв.м, іншим компаніям, діяльність яких пов'язана з торгівлею будівельними матеріалами та інструментами, що існують на даний момент і можуть бути створені у майбутньому.

Положення означеного пункту стосуються лише земельних ділянок або споруд, що знаходяться в радіусі 10 кілометрів (повітряна лінія) від зовнішніх меж торговельного центру (п.12.3 договору б/н від 19.12.2008р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір б/н від 19.12.2008р. оренди як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У ст.54 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, при зверненні до суду з позовом про зобов'язання усунути порушення у сфері конкуренції та приведення діяльності у відповідність до умов договору заявником повинно бути доведено виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, а також факт їх порушення відповідачами.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, заявник посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» умов договору б/н від 19.12.2008р. оренди в частині обмеження конкуренції та не передання в оренду іншим суб'єктам торговельних площ, призначених для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів, що перевищують 3250 кв.м. Одночасно, позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» обґрунтованим тим, що саме вказаному суб'єкту відповідачем 2 в порушення положень договору б/н від 19.12.2008р. було передано частину приміщень для здійснення торгівлі будівельними матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, згідно з п.1.1 якого орендодавець приймає на себе зобов'язання на умовах, у порядку і в строки, передбачені договором, передати у строкове платне користування (оренду) орендарю об'єкт оренди, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт, сплачувати орендну плату та додаткові платежі, на умовах, передбачених договором, а також повернути об'єкт оренди орендодавцю після припинення дії договору у зв'язку з закінченням його строку або будь-яких інших причин.

Об'єктом оренди за вказаним правочином є частина торгового центру площею 13 442,6 кв.м (з яких 1524,6 кв.м складають антресолі), який розташований за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вул.Стрийська,30.

За висновками суду, передача в оренду торговельних площ відповідачем 2 відповідачу 1 за вказаним правочином ніяким чином не свідчить про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» умов укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» договору оренди в частині обмеження конкуренції. При цьому, суд виходить з наступного.

За умовами п.1.4 договору від 06.07.2010р. відповідач 1 та 2 дійшли згоди, що об'єкт оренди передається для влаштування гіпермаркету, а саме: здійснення орендарем роздрібної торгівлі продовольчими та/або не продовольчими товарами народного споживання з виключним використанням при здійсненні розрахунків реєстраторів розрахункових операцій та/або платіжних терміналів, виробами та товарами широкого вжитку, а також складання товарів, організації пунктів харчування (за виключенням ресторанів), для здійснення діяльності з переробки продовольчих товарів у фабрикати та напівфабрикати, а також для облаштування офісних та/або складських приміщень, безпосередньо пов'язаних з такою торговою діяльністю.

Одночасно, як вказувалось вище, умовами обмеження конкуренції, що були погоджені між позивачем та відповідачем 2 у договорі б/н від 19.12.2008р., є неможливість передання орендодавцем відповідних площ у користування третім особам саме для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів.

При цьому, під гіпермаркетом слід розуміти різновид універсального магазину самообслуговування з торговою площею від 2500 м2 і більше, у якому здійснюється продаж не менше 10 тисяч найменувань продовольчих та непродовольчих товарів, а також пропонується широкий перелік додаткових послуг населенню (стоянка автотранспорту, послуги з харчування, комплектування подарункових наборів, тощо). Вказане визначення наведено у Наказі №327 від 24.10.2005р. Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства».

Тобто, у даному випадку фактичне влаштування відповідачем 1 гіпермаркету на орендованому у відповідача 2 об'єкті, не є безумовним свідченням порушення умов обмеження конкуренції, які погоджені позивачем та відповідачем 2, оскільки цільове призначення об'єкту оренди, що визначене у договорі б/н від 06.07.2010р. оренди нежитлового приміщення та умови щодо призначення об'єкту, які наведено у п.12.1 договору б/н від 19.12.2008р., є відмінними.

До того ж, як вказувалось вище, положеннями п.12.1 укладеного між позивачем та відповідачем 2 правочину передбачено заборону влаштування торгівлі будівельними матеріалами на інструментами на площі, що перевищує 3250 кв.м.

Однак, позивачем всупереч приписів ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не було представлено до матеріалів справи доказів того, що відповідачем 1 в отриманому від відповідача 2 в оренду приміщенні здійснюється торгівля будівельними матеріалами та інструментами на площі більш, ніж 3250 кв.м.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст.31 цього Кодексу. Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні (ст.42 Господарського процесуального кодексу України).

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 14.01.2015р. по справі 910/24456/14 було призначено судову експертизу.

Проведення експертного дослідження доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, що повністю узгоджується з нормою ч.3 ст.41 Господарського процесуального кодексу України та п.7 Постанови №4 від 23.03.2012 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

На вирішення судовому експерту поставлено таке питання: яку площу торговельного залу у приміщенні торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», розташованого за адресою: 81130, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30, використовує Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» для торгівлі будівельними матеріалами та інструментами?

За результатами проведення судової експертизи експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Мельник О.П. складено висновок №370 від 26.06.2014р.

У висновку №370 від 26.06.2014р. судовим експертом зазначено, що для торгівлі будівельними матеріалами та інструментами Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» у приміщенні торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30, використовує площу в розмірі 14,03 кв.м.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Учасниками судового процесу будь-яких зауважень стосовно результатів проведення експертного дослідження не надано.

Отже, з огляду на наведене вище, господарський суд вважає безпідставними та доказово необґрунтованими посилання позивача на порушення умов обмеження конкуренції, що передбачені п.12.1 договору б/н від 19.12.2008р. оренди внаслідок передання відповідачу 1 торговельних площ на підставі договору б/н від 06.07.2010р. оренди нежитлових приміщень, оскільки фактично площа, на якій відповідачем 1 здійснюється торгівля будівельними матеріалами та інструментами не перевищує 3250 кв.м.

Крім того, як свідчать матеріали справи, на підтвердження здійснення відповідачем 1 торгівлі будівельними матеріалами та інструментами заявником представлено до матеріалів справи касові чеки №0172 від 09.09.2014р., №0039 від 09.09.2014р., №0190 від 09.09.2014р., №0024 від 09.09.2014р. та №0030 від 09.09.2014р.

Однак, за висновками суду, означені касові чеки ніяким чином не можуть свідчити про порушення умов договору б/н від 19.12.2008р. в частині обмеження конкуренції з огляду на таке.

За приписами ст.629 Цивільного кодексу України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.637 Цивільного кодексу України визначено, що сторони виконують свої права та обов'язки протягом строку дії договору.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що господарським судом м.Києва розглядалась справа №910/22954/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» про стягнення заборгованості в розмірі 4 842 025, 55 грн., розірвання договору оренди від 19.12.2008р. та зобов'язання звільнити орендоване приміщення.

За наслідками розгляду спору судом було винесено рішення від 27.11.2014р., що було залишено без змін постановою від 19.02.2015р. Київського апеляційного господарського суду і постановою від 01.04.2015р. Вищого господарського суду України, та яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів» було задоволено частково: стягнуто з відповідача грошові кошти в сумі 2 095 784,46 грн. та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» звільнити орендоване приміщення. Постановою від 27.05.2015р. Верховного Суду України було відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» про перегляд постанови від 01.04.2015р. Вищого господарського суду України.

У рішенні від 27.11.2014р. господарським судом встановлено, що договір б/н від 19.12.2008р. оренди є розірваним з 13.08.2014р. з огляду на те, що орендодавець, користуючись своїм правом на відмову від договору, що передбачене ч.2 ст.782 Цивільного кодексу України, направив 05.08.2014р. орендарю повідомлення про відмову від договору б/н від 19.12.2008р.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 27.11.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/22954/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Тобто, з огляду на розірвання договору б/н від 19.12.2008р. оренди з 13.08.2014р., суд дійшов висновку що обов'язки сторін за означеним правочином, зокрема в частині, обмеження конкуренції є припиненими саме з означеної дати.

Таким чином, представлені заявником в якості доказів здійснення відповідачем 1 торгівлі будівельними матеріалами та інструментами та порушення обмежень конкуренції, які наведені у п.12.1 договору б/н від 19.12.2008р., касові чеки, датовані 09.09.2014р., не можуть свідчити про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» в період чинності укладеного між сторонами правочину.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи у суду відсутні підстави вважати, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» було порушено умови п.12.1 договору б/н від 19.12.2008р. оренди в період його дії в частині обмеження конкуренції з підстав, наведених заявником.

Крім того, щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» про усунення порушення у сфері конкуренції та приведення своєї діяльності у відповідність до вимог п.12 договору оренди від 19.12.2008р. суд зауважує наступне.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Судом вже зазначалось, що відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Проте, як було зазначено судом вище, договір 19.12.2008р., у відповідність до якого заявник просить привести діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів», припинив свою дію ще 13.08.2014р.

Тобто, у даному випадку у суду відсутні будь-які підстави для зобов'язання відповідача 2 вчинити дії щодо усунення порушень обмеження конкуренції (навіть у випадку наявності таких) та виконати обов'язки, що виникли з означеного вище правочину, оскільки зобов'язання сторін за ним є припиненими, а отже і захист прав заявника у такий спосіб у даному випадку не є ефективним та не призвів би до відновлення його інтересів (у разі їх порушення) після набуття рішенням по справі законної сили.

Одночасно, позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» усунути порушення у сфері конкуренції та привести свою діяльність у відповідність до вимог п.12 договору оренди від 19.12.2008р. суд також вважає безпідставними, з огляду на те, що відповідач 1 стороною вказаного правочину не є, а отже у останнього не виникло ніяких прав та обов'язків перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», в тому числі, щодо обмежень конкуренції.

Таким чином, враховуючи те, що заявником так і не було доведено факт порушення відповідачем 2 умов п.12 договору оренди від 19.12.2008р., приймаючи до уваги відсутність підстав для зобов'язання відповідача 1 вчиняти будь-які дії саме з урахуванням умов вказаного правочину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» усунути порушення у сфері конкуренції та привести свою діяльність у відповідність до вимог п.12 договору оренди від 19.12.2008р. підлягають залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» штрафних санкцій в розмірі 2 142 189,50 євро. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, саме порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Заявляючи позовні вимоги про стягання штрафних санкцій з відповідача 2, позивач посилається на умови п.12.3 договору б/н від 19.12.2008р., в якому зазначено, що у разі порушення орендодавцем зобов'язань ст.12 договору (обмеження конкуренції), він має сплатити орендарю штраф у розмірі 30% від залишкової суми всього договору.

Проте, як було встановлено судом вище, заявником так і не було представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» умов ст.12, в тому числі, п.12.1 договору щодо обмеження конкуренції.

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави для притягнення відповідача 2 до відповідальності на підставі п.12.3 договору б/н від 19.12.2008р., що вказує про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» про стягнення штрафних санкцій в розмірі 2 142 189,50 євро. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Стосовно позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» в частині заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» здійснювати продаж будівельних матеріалів та інструментів на торгових площах торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30, суд зазначає наступне.

За приписами ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Частиною 2 ст.5 Господарського кодексу України передбачено, що конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 Господарського кодексу України).

У ч.3 ст.18 Господарського кодексу України зазначено, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Наразі, заявником не представлено до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що продаж будівельних матеріалів та інструментів на торгових площах торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30, здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» з порушення приписів чинного законодавства.

Одночасно, господарським судом вже зазначалось, що обов'язковою умовою захисту прав особи у порядку господарського судочинства є саме факт їх порушення або невизнання, однак, з огляду на всі фактичні обставини справи, у суду відсутні підстави вважати, що здійснючи свою господарську діяльність шляхом продажу певних категорій товарів у вказаному вище приміщенні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» якимось чином порушує права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна».

При цьому, суд зауважує, що заборона судом відповідачу 1 здійснювати торгівлю певним товаром може призвести до усунення конкуренції, що суперечить приписам ст.18 Господарського кодексу України.

За таких обставин, з огляду на все вище наведене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» здійснювати продаж будівельних матеріалів та інструментів на торгових площах торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30.

Заява б/н від 05.11.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» про забезпечення позову (з урахуванням уточнень б/н від 11.12.2014р.) шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» залишена судом без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Наразі, позивачем не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем 2 дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі у випадку задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Клопотання б/н від 26.11.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» про залишення позову без розгляду з огляду на наявність такого ж спору та між тими ж сторони в провадженні господарського суду Львівської області, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Пунктом 2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п.4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наявність обставин, зазначених у п.2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, має доводитися заінтересованою стороною, зокрема, шляхом подання належним чином завіреної копії ухвали суду про порушення провадження у справі зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

За таких обставин, залишення позову без розгляду, з підстав передбачених п.2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, можливе лише у випадку існування справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, тобто, тотожної.

Згідно з п.3.12 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» посилалось на розгляд у господарському суді Львівської області справи №914/3779/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів» про зобов'язання усунути порушення у сфері конкуренції та привести свою діяльність у відповідність з вимогами пункту 12 договору оренди від 19.12.2008р. та стягнення 19 657 649,04 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що у проваджені господарського суду Львівської області перебувала справа з іншим складом сторін, а ні ж розглядається господарським судом м.Києва в межах провадження по справі №910/24456/14. До того ж, суд зазначає, що сума, яка заявлена до стягнення у межах провадження про справі №914/3779/14, та період нарахування штрафу є відмінними, ніж у межах розглядуваного спору.

За таких обставин, враховуючи все наведене вище, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що клопотання б/н від 26.11.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» про залишення позову без розгляду є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про залишення судового збору та витрат на проведення судової експертизи за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 67, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви б/н від 05.11.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» про забезпечення позову.

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», м.Київ до 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет», м.Київ та 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів», Львівська обл., с.Сокільники (з урахуванням заяви б/н від 11.12.2014р.) про:

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» усунути порушення у сфері конкуренції та привести свою діяльність у відповідність до вимог п.12 договору оренди від 19.12.2008р.;

- заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» здійснювати продаж будівельних матеріалів та інструментів на торгових площах торгово-розважального центру «King Cross Leopolis», що знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський р-н, село Сокільники, вул.Стрийська, 30;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» штрафних санкцій в розмірі 2 142 189,50 євро.

У судовому засіданні 20.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.07.2015р.

Суддя Любченко М.О.