Рішення № 47448261, 30.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2015Справа №910/7093/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О"про визнання недійсним пункту 15.3 договору

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Спасибко А.В. (дов. б/н від 16.03.2015 року)від відповідачаКендзьора В.І. (дов. № 4 від 17.02.2015 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30 квітня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсним пункту 15.3. з усіма підпунктами до нього, а саме: 15.3.1. - 15.3.6. Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 15.3. (з усіма підпунктами до нього) Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року не відповідає нормам та положенням чинного законодавства України, оскільки умови договору про відмову, розірвання договору відповідачем не відповідають вимогам чинного законодавства, через що дія договору оренди може бути протиправно припинена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 року порушено провадження у справі № 910/7093/15-г, розгляд справи призначено на 30.04.2015 року.

29.04.2015 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду.

30.04.2015 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву. У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що позивачем жодним чином не доведено підстав для визнання пункту 15.3. Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року (з усіма підпунктами до нього) недійсним.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

В судовому засіданні 30.04.2015 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, надав усні пояснення по суті спору.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Три О" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" (орендар) було укладено Договір оренди № 25-О (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстровано в реєстрі за № 773, за умовами якого орендодавець передає у строкове платне користування орендарю приміщення, що знаходяться в Торговельно-офісному комплексі з об'єктами громадського призначення та паркінгом з назвою "Гулівер", розташованого за адресою: м. Київ, пл. Спортивна 1 А.

Відповідно до пункту 4.1. договору строк оренди починає перебіг в день початку оренди (включно) та спливає через 10 (десять) календарних років, з можливістю продовження строку оренди на 5 (п'ять) років на умовах, визначених цим Договором.

Згідно пункту 5.1. Договору передача приміщення по договору оренди підтверджується актом прийому-передачі підписаним сторонами.

Згідно актів приймання-передачі приміщення від 22.10.2013 року та від 15.12.2013 року орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення - об'єкт оренди за Договором.

Відповідно до пункту 15.3. Договору сторони погодились, що істотним порушенням орендарем свої зобов'язань за цим договором, яке надає орендодавцю право відмови від зобов'язань за цим договором (право розірвати договір в односторонньому порядку), буде наявність будь-якої з наступних обставин:

15.3.1.Якщо орендар одноразово допустив прострочення здійснення будь-якого платежу, належного з нього на користь орендодавця на підставі цього договору, більше, ніж на 50 (п'ятдесят) календарних днів підряд;

15.3.2.Якщо орендар більше 5 (п'яти) разів протягом одного року допустив прострочення здійснення будь-яких платежів, належних з нього на користь орендодавця на підставі цього договору оренди, більше, ніж на 10 (десять) календарних днів підряд;

15.3.3.Якщо орендар в ході адаптації вносить зміни в наявні капітальні конструкції ТРЦ та/або втручається в загальнобудинкові інженерні мережі ТРЦ чи ТОК в цілому за умови, що такі втручання/зміни не були попередньо погоджені орендодавцем;

15.3.4. Якщо орендар не здійснює діяльності з підстав, що залежать від орендаря, більше ніж 30 (тридцять) днів протягом одного року або більше, ніж 15 (п'ятнадцять) днів поспіль;

15.3.5. Якщо орендар без письмової згоди орендодавця використовує приміщення не у відповідності з призначенням, визначеним цим договором, або змінить чи розширить навіть частково чи тимчасово, здійснювати у приміщенні види діяльності.

15.3.6. Право орендодавця на відмову від зобов'язань за цим договором оренди на підставі пунктів 15.3.1. - 15.3.5. виникає у випадку наявності описаних у цих пунктах обставин, та якщо орендарем не будуть усунуті порушення описані у цих пунктах протягом строку, вказаного у відповідних повідомленнях-вимогах орендодавцем, який не може бути коротшим 7 (семи) робочих днів з моменту отримання орендарем письмового повідомлення орендодавця про намір розірвати цей договір в односторонньому порядку.

Відповідачем направлено на адресу позивача лист № 167 від 24.02.2015 року в якому відповідач повідомляє позивача про наявну в нього заборгованість та про те, що має намір розірвати в односторонньому порядку Договір оренди № 25-О від 30.07.2013 року на підставі підпунктів 15.3.1., 15.3.2. пункту 15.3. договору оренди. Крім того, позивачем отримано від відповідача лист № 235 від 12.03.2015 року в якому відповідач повідомляє позивача про відмову від зобов'язань за Договором оренди № 25-О від 30.07.2013 року.

В обґрунтування позову позивач зазнає, що пункт 15.3. (з усіма підпунктами до нього) Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року не відповідає нормам та положенням чинного законодавства України, оскільки умови договору про відмову, розірвання договору відповідачем не відповідають вимогам чинного законодавства, через що дія договору оренди може бути протиправно припинена.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що позивачем жодним чином не доведено підстав для визнання пункту 15.3. Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року (з усіма підпунктами до нього) недійсним.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

В обґрунтування правових підстав для визнання пункту 15.3. Договору з усіма підпунктами недійсним, позивач посилається на частину 1 статті 291 Господарського кодексу України, якою встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Тобто, позивач вважає, що ця норма має імперативний характер, оскільки забороняє односторонню відмову від договору оренди.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Аналогічно частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірванням з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Проте, суд зазначає, що умова пункту 15.3. Договору (з усіма підпунктами) не суперечить даній нормі права, оскільки, у даному випадку мова йде не про односторонню відмову від договору, а має місце взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в оспорюваному пункті Договору, щодо встановлення певного порядку припинення їхніх правовідносин.

Таким чином, відступаючи від загального правила, визначеного частиною 1 статті 291 Господарського кодексу України, у пункті 15.3 Договору, сторони визначили і погодили право орендодавця відмовитись від Договору за умови істотного порушення орендарем своїх зобов'язань за цим договором.

При цьому, норма частини 1 статті 291 Господарського кодексу України не забороняє сторонам за взаємною згодою визначити такий порядок припинення договору і не встановлює, що така умова договору є нікчемною або неприпустимою.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання пункту 15.3. Договору оренди № 25-О від 30.07.2013 року (з усіма підпунктами до нього) недійсним.

За таких обставин, підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" із викладених у ньому підстав відсутні.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.05.2015

Суддя С.В. Стасюк