Рішення № 4743920, 21.09.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.09.09 р. Справа № 37/209

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

припомічнику Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ, ідентифікаційний код 35378830

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тофіс-Сервіс”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 34843227

про: стягнення основного боргу в сумі 216090,41грн., пені в сумі 7507,13грн., інфляції в розмірі 4576,97грн., 3% річних в сумі 1326,42грн., 91077,46грн. упущеної вигоди.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Науменко С.О. (за довіреністю № б/н від 07.08.2009р.);

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 26.08.2009р. на 10.09.2009р., з 10.09.2009р. на 21.09.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тофіс-Сервіс”, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 216090,41грн., пені в сумі 7507,13грн., інфляції в розмірі 4576,97грн., 3% річних в сумі 1326,42грн., 91077,46грн. упущеної вигоди.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №070-06/2008 від 17.06.2008р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №070-06/2008 від 17.06.2008р. з додатками та додатковими угодами до нього, договір купівлі-продажу №2072-70008.7009 від 19.06.2009р. з додатками, акт прийму-передачі РН-0000068/1 від 01.07.2008р., видаткову накладну №РН-0000068 від 01.07.2008р., рахунки на оплату, роздруківка з сайту „Індекс Банку”, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 124 Конституції України; ст.ст. 1, 2, 12, 49, 54, 57, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 193, 230, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 509, 526, 527, 610, 612, 625, 762, 806 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1, 11, 17 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.85-91, 98-101, 105).

Безпосередньо в тексті позовної заяви Позивачем сформульовано заяву про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладання арешту на приналежні Відповідачеві грошові кошти, що знаходяться на вказаному Заявником рахунку.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, процесуальним правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, у тому числі - відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.90-91), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

17.06.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №070-06/2008 (а.с.а.с.12-28), згідно умов п.п. 1.1, 1.5 якого Лізингодавець приймає на себе зобов’язання придбати Предмет лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем умов специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Специфікації), та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем. Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується останньою датою платежу, зазначеною в графіку платежів, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Розділом 3 договору фінансового лізингу передбачені лізингові платежі та порядок розрахунків, з яких:

- всі платежі, що здійснюються на підставі цього договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі, Графіку платежів та Умовах фінансування, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін;

- адміністративну комісію та початковий внесок Лізингоодержувач сплачує протягом 5-ти робочих днів з моменту набрання чинності цим договором;

- Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі, зазначені в Графіку платежів, щомісяця, на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку. Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу рахунки, зазначені в цьому пункті договору за 3 дні до дати платежу;

- Лізингові платежі за цим договором здійснюються шляхом сплати грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в національній валюті України (гривнях).

Пунктом 3.6. договору визначена формула розрахунку лізингових платежів та встановлена можливість їх коригування згідно п.п. 3.11., 3.14. договору.

Положеннями пунктів 3.16, 3.17. договору встановлена відповідальність Лізингодержувача за несвоєчасну сплату лізингових та інших платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, яка (пеня) нараховується з наступного дня після закінчення строку сплати відповідного платежу та припиняє нараховуватися в той день, коли Лізингоодержувач повністю сплатить прострочене грошове зобов’язання.

Пунктом 3.18. договору сторони узгодили порядок зарахування грошових коштів на погашення зобов’язань Лізингоодержувача у разі недостатності суми платежу.

Розділ 4 договору фінансового лізингу визначає умови купівлі предмету лізингу у Продавця, за якими, зокрема, предмет лізингу обирається Лізингоодержувачем, який доводить до відома Лізингодавця умови його придбання, визначені Продавцем.

Додатком №1/1 до договору фінансового лізингу (а.с.а.с.40 – 43) сторонами були узгоджені технічні характеристики предмету лізингу.

На виконання своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу щодо придбання предмету лізингу, Позивачем (Покупець) 19.06.2008р. був укладений договір купівлі-продажу №2072-70008.70009 (а.с.а.с.29-37) з Товариством з обмеженою відповідальністю „Аутомотів ТСГ” (Продавець).

Відповідно до акту прийму-передачі РН-0000068/1 від 01.07.2008р. та видатковій накладній №РН-0000068 від 01.07.2008р. (а.с.а.с.38,39) Продавець передав Покупцю два нових сідлових тягача марки „МАN” модель TGA 18.480 4х2 BLS загальною вартістю 1363290,31грн. разом із ПДВ.

01.07.2009р. означені тягачі як предмет лізингу передані Лізингодавцем Лізингоодержувачу, про що сторонами був складений відповідний акт прийому-передачі №070/1 (а.с.45)

Додатком №4/1 „Графік лізингових платежів” від 01.07.2008р. (а.с.46) до договору фінансового лізингу №070-06/2008 від 17.06.2008р. визначені розміри, спосіб, форма та строки внесення лізингових платежів.

Додатковими угодами №1 від 31.10.2008р. (а.с.47-49), №2 від 22.05.2009р. (а.с.а.с.51-53) Сторонами погоджувалися зміни до Графіку лізингових платежів.

Задля забезпечення виконання грошових зобов’язань протягом правовідносин за договором фінансового лізингу Позивачем складалися рахунки на оплату (а.с.а.с.54-57) на загальну суму 224749,86грн., що включали у себе лізинговий платіж за 8-11 періоди згідно Графіку лізингових платежів, відшкодування частини вартості предмету лізингу, винагороду Лізингодавця та пеню за попередні періоди.

Посилаючись на непогашення Відповідачем грошових зобов’язань згідно вказаних рахунків, Позивач, розрахувавши збитки у вигляді втраченої вигоди від нерозміщення вказаних коштів на депозитному рахунку в „Індекс Банку” згідно умови депозитного вкладу „зручний” (а.с.а.с.58, 59), та нарахувавши додатково 3% річних та інфляційну індексацію, звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, процесуальним правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи.

Крім того, Відповідач ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акт звіряння розрахунків (а.с.87), складеного та надісланого йому (а.с.а.с.88, 89) Позивачем на вимогу суду.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є грошовими, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Водночас суд наголошує, що розрахунок (а.с.а.с.85, 86) 3% річних, неотриманого доходу, індексу інфляції, нарахованих на лізингові платежі за більші періоди і у більшому розмірі, ніж визначено у позовній заяві, а також – штрафів станом на 21.08.2009р.- судом до уваги не приймається, оскільки відповідних вимог в межах розглядуваної справи Позивачем в порядку ст. ст. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України ані в первісній позовній заяві, ані в подальшому - у відповідній заяві (про збільшення суми позову та доповнення позовних вимог) з доказами надсилання Відповідачу та доплатою державного мита - не заявлялись.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача, викладені у позовній заяві, такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційної індексації та збитків (упущеної вигоди).

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України стосовно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи - і будь-яких доказів протилежного Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України суду не надано - Відповідач не здійснив лізингових платежів за період лютий – травень 2009р. (що відповідає 8-11 періоду згідно графіку лізингових платежів).

Таке невиконання грошових зобов’язань Відповідачем кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач – є таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання перед Лізингодавцем.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Перевіривши відповідність розрахунку (а.с.а.с.6, 98) суми заборгованості умовам договору з урахуванням порядку переведення суми платежу у гривневий еквівалент з використанням відповідного курсу НБУ, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог в цій частині, задовольняючи їх відносно 8-11 періодів за графіком лізингових платежів у сумі 216090,41грн.

Враховуючи, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, інфляційну індексацію та 3% річних, суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині, приведений безпосередньо у позовній заяві, за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив:

- щодо 3% річних – заявлена до стягнення суму у розмірі 1326,42грн. не перевищує розміру, який може бути нарахований відносно заборгованості за 8-11 періоди станом на 30.06.2009р., у зв’язку із чим в цій частині позов задовольняється у повному обсягу - у сумі 1326,42грн.

- щодо інфляційної індексації – хоча наведений Позивачем розрахунок і містить певні недоліки, проте підсумкова суму вимог не перевищує розміру індексації, який може бути нарахований за відповідний період, у зв’язку із чим ці вимоги задовольняються судом у повному обсягу – у сумі 4576,97грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п.п. 3.16. та 3.17. договору фінансового лізингу, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Як вбачається із розрахунку вимог щодо пені, приведеного у позовній заяви, на момент звернення з розглядуваним позовом до суду (20.07.2009р.) Позивачем заявлялись вимоги відносно пені за рахунками №457 від 26.02.2009р. на суму 635,77грн., №642 від 27.03.2009р. на суму 596,78грн., №1259 від 29.04.2009р. на суму 2679,79грн., №1582 від 28.05.2009р. на суму 3594,79грн. та №1985 від 30.06.2009р. на суму 3877,34грн. Загальна сума означених рахунків становить 11384,47грн., однак Позивачем заявлено до стягнення лише 7507,13грн., що є його невід’ємним правом, та відповідає сумі означених рахунків за винятком рахунку №1985 від 30.06.2009р. на суму 3877,34грн.

Між тим, як вбачаться із наданого Позивачем акту звіряння розрахунків станом на 21.08.2009р. (а.с.87), за відомостями Лізингодавця пеня у стягуваній сумі 7507,13грн. була сплачена Відповідачем ще 19.06.2009р. – до звернення із цим позовом до суду.

Зазначена обставина унеможливлює існування права на стягнення вже сплаченої пені, а отже – і застосування відповідного способу судового захисту. При цьому, суд наголошує про відсутність правових підстав розглядати питання відносно обґрунтованості нарахування і можливості стягнення пені згідно рахунків №1985 від 30.06.2009р. на суму 3877,34грн. та №2320 від 28.07.2009р. на суму 5238,25грн., оскільки відповідні вимоги в межах розглядуваної справи у встановленому порядку не заявлялися - розрахунок пені (а.с.85) не може вважатися відповідною заявою – а суд не вбачає правових підстав для виходу за межі розглядуваного позову згідно п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені заявленої до стягнення пені у сумі 7507, 13грн. у повному обсягу.

Відносно вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 91077,46грн. позиція суду полягає в наступному:

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов’язання, обумовлених договором або законом, є, у тому числі – необхідність відшкодування збитків. Згідно ч. 1 ст. 224 Господарськогоо кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

При цьому, і спеціальні у світлі правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.п.1, 41 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008 р. N 01-8/211 для господарських правовідносинах приписи ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, і положення ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України до складу збитків відносять неодержаний прибуток (втрачену/упущену вигоду), на який особа мала права розраховувати (могла б реально одержати) у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України обов’язок відшкодування збитків у разі порушення договірних зобов’язань покладені на боржника – особу, яка припустила порушення.

Виходячи із загальних положень права підставою для застосування заходів відповідальності, яким є стягнення збитків у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України, є склад правопорушення, який утворюється наступними елементами: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторона.

З огляду на те, що суб’єктом є боржник (Лізингоодержувач), об’єктом – правовідносини за договором фінансового лізингу, які були встановлені та оцінені судом вище, предметом доказування а, відтак – і судового дослідження - є об’єктивна та суб’єктивна сторони. Оскільки наявність порушення з боку Відповідача, як складу частина об’єктивної сторони, факт якого (порушення) судом встановлений при вирішенні питання стосовно заборгованості, в контексті принципу змагальності згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, Позивач мав довести належними у розмінні ст. 34 цього Кодексу доказами наявність: збитків та безпосереднього причинного зв’язку між неправомірними діями (порушенням) та збитками, а також – вину зазначеної особи.

Доводи Позивача в частині обґрунтування наявності втраченої вигоди у зв’язку із порушенням з боку Відповідача грошових зобов’язань зі сплати лізингових платежів зведені до можливості отримання річних від розміщення очікуваних лізингових платежів на депозитному рахунку в „Індекс Банку”.

Між тим, Позивачем не надано жодних доказів як укладання договору про відкриття депозитного рахунку із відповідною банківською установою, а отже – і виникнення підстав для обґрунтованого очікування нарахування відсотків на вклад, так і необхідності здійснення внеску за таким вкладом виключно за рахунок несплачених Відповідачем лізингових платежів (неможливості внесення коштів іншого джерела походження), а також – відсутності потреби у використанні цих коштів за іншою метою. Вказане унеможливлює кваліфікацію наведеного розрахунку неотриманих депозитних відсотків у якості збитків у виглядів упущеної вигоди, оскільки недоведені як підстави реального одержання таких коштів, так і перебування такого одержання у причинно-наслідковому зв’язку із фактом порушення Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу. Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 03.04.2007 р. з розгляду аналогічної справи N 2-14/144-2006 (2-19/144-2006, 2-19/137-78-2005)

Таким чином, наведений Позивачем розрахунок втраченої вигоди є лише умовним припущенням ймовірного нарахування відповідної суми депозитних відсотків, що може відбутися за умов збігу певної кількості обставин, лише частина яких може бути пов’язана із виконанням зобов’язань за договором фінансового лізингу.

Отже, суд відмовляє у задоволені позовних вимог в цій частині у повному обсягу.

Суд також відмовляє у задоволені клопотання Позивача про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладенні арешту на грошові кошти Відповідача, вкладене (клопотання) у тексті позовної заяви, оскільки Заявником всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не приведено жодних доказів ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення без застосування означених заходів, наявність обґрунтованості якого (ймовірності утруднення/унеможливлення) є обов’язковою умовою застосування таких заходів за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно сумі задоволених вимог. При цьому, оскільки на момент подання розглядуваного позову розмір витрат зі сплати послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно Постанови КМУ від 8 липня 2009 р. N 693 становив 118грн., тоді як Позивач сплати 315грн., відшкодуванню за рахунок Відповідача підлягає відповідна частка від 118грн., а решта – має бути повернута Позивачеві як зайво перерахована.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тофіс-Сервіс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 34843227) про стягнення основного боргу в сумі 216090,41грн., пені в сумі 7507,13грн., інфляції в розмірі 4576,97грн., 3% річних в сумі 1326,42грн., 91077,46грн. упущеної вигоди задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тофіс-Сервіс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 34843227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) основний борг в сумі 216090,41грн., інфляцію в розмірі 4576,97грн., 3% річних в сумі 1326,42грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тофіс-Сервіс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 34843227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 2219,94 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 81,71грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) зайво сплачені 197грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати відповідну довідку.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.09.2009р. оголошений та підписаний повний текст рішення.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя