Ухвала суду № 47429501, 17.07.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 668/656/15-ц

Номер провадження №22-ц/791/1357/15 Головуючий в І інстанції Гаврилов Д.В.

Категорія: 27 Доповідач: Цуканова І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2015 року липня місяця «17» дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Цуканової І.В.Суддів:Вейтас І.В., Склярської І.В.при секретарі:Благовещенській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від «24» березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015р. публічне акціонерне товариство «Фідобанк», як правонаступник відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк» (далі Банк), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.08.2007р., за яким останній отримав кредит в сумі 72000 доларів США на строк до 29.08.2027р. зі сплатою 13,5% річних.

Оскільки відповідач взятих на себе зобов'язань по погашенню кредиту не виконує, то Банк просив достроково стягнути заборгованість, розмір якої станом на 16.12.2014р. становить 55967,72 доларів США, заборгованість по процентам 6846,55 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 19391,70 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 24.03.2015р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором №014/2181/74/04308 від 30.08.2007р., яка складається з: заборгованість за кредитом в сумі 55967,72 доларів США, що станом на 16.12.2014р. еквівалентно 882829,50 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 6846,55 доларів США, що станом на 16.12.2014р. еквівалентно 107996,83 грн., сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 5000 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Фідобанк» судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3654,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову повністю відмовити, посилаючись на недоведеність факту отримання кредиту, відсутність у Банку права видавати кредит в іноземній валюті, недійсність кредитного договору з огляду на несправедливість його умов, відсутність у нього, як боржника, права погашати кредит в іноземній валюті.

В письмових запереченнях Банк доводи апеляційної скарги не визнав, просив рішення суду залишити без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_5 не з'явився.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2007р. між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №014/2181/74/04308 та Додаткові угоди до нього №№1,2 від 06.02.2013 року, відповідно до умов яких Банк надав відповідачу грошові кошти в іноземній валюті 72000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% на рік, з кінцевим терміном повернення до 29.08.2027 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного стану.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настає правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1.1 Статуту ПАТ «Фідобанк» є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк» /т.3, а.с. 145/.

ОСОБА_5 з жовтня 2013р. не виконує зобов'язання за договором, через що, за розрахунком Банку, станом на 14.12.2014р. утворилася прострочена заборгованість по сумі кредиту - 4997,25 доларів США, по сплаті відсотків - 6846,55 доларів США, пеня за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за період з 16.07.2013р. по 16.12.2014р. - 19391,70 грн. Крім того Банк на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України визначив розмір строкової заборгованості за кредитом в сумі 50970,47 доларів США /т.1, а.с. 12; 39-40; 77-87/.

Зазначені розрахунки кредитної заборгованості відповідачем не спростовано.

Виходячи із вищевказаних обставин, суд задовольнив позов в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 55967,72 доларів США та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 6846,55 доларів США.

При визначенні суми пені суд застосував ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір пені до суми 5000 грн., виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності та істотності порушення визначеним Банком розміром пені прав відповідача, як споживача фінансових послуг.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставам справи, підтверджуються дослідженими судом доказами, ґрунтуються на вимогах закону.

Рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про необхідність отримання позивачем індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та заборони для відповідача здійснювати погашення кредиту в іноземній валюті з огляду на таке.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011р. №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією (п.2 ст.5 Декрету про валютне регулювання).

ВАТ «Ерсте Банк» мав відповідну ліцензію Національного банку України на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» /т.1, а.с. 67-69/.

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 ст. 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Зазначена правова позиція міститься в п.п. 10, 11 постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Також у вказаній постанові зазначено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави (підпункт «г» пункту 4 ст.5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень ст. 11 цього Декрету, ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. №1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п.1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011р. №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору з посиланням на невиконання Банком обов'язку попередити відповідача, що його послуги, які зважаючи на їх ціну (вартість) явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги споживача, а також про те, що вартість кредиту може істотно зрости, більше, ніж це очікувалося під час укладення договору; не зазначення в договорі умов зміни і розірвання договору з метою захисту інтересів споживача; встановлення непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальником зобов'язань за договором; відсутність в договорі відповідальності кредитора за невиконання чи неналежне виконання договору.

При цьому колегія суддів виходить з того, що при оформленні кредиту 30.08.2007р. Банк ознайомив ОСОБА_5 про умови надання споживчого кредиту, в т.ч. з можливим ризиком валютних коливань, порядку конвертації валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом, що посвідчено підписами сторін /т.2, а.с. 173/.

Доказів здійснення Банком нечесної підприємницької діяльності ОСОБА_5 не надав.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, в ході апеляційного розгляду справи, про недоведення позивачем факту отримання кредиту в сумі 72000 доларів США, з огляду на наступне.

Згідно п. 4.1 кредитного договору від 30.08.2007р. кредитор зобов'язується відкрити Позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_2 та надати Позичальнику кредитні кошти, за умови виконання позичальником п.5.8 цього Договору; п.5.8 договору передбачено, що Позичальник зобов'язується відкрити у Кредитора поточний рахунок для зарахування кредитних коштів та звернутися до Кредитора за отриманням відповідно до цільового призначення, вказаного в п.2.1 цього Договору /т.1, а.с. 5-7/.

30.08.2007р. сторонами укладено договір №032/2181/757 про відкриття та ведення на ім'я ОСОБА_5 поточного рахунку НОМЕР_1 в доларах США /т.2, а.с. 142/.

З копії особового рахунку ОСОБА_5 НОМЕР_2 (наданого Банком в ході апеляційного розгляду справи на спростування тверджень представника позивача про неотримання кредиту) вбачається, що кошти в сумі 72000 доларів США зараховані на поточний рахунок ОСОБА_5 НОМЕР_1.

ОСОБА_5 визнавав наявність боргу за кредитним договором, про що свідчать його заяви від 02.08.2012р., 20.09.2012р., 10.04.2014р. /т.2, а.с. 147, 178, 179/, та додаткова угода №2, укладена сторонами 06.02.2013р. про збільшення розміру кредиту на суму прострочених платежів за відсотками на 1502,57 доларів США з графіком погашення /т.1, а.с. 8-10/.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 24 березня 2015 року в частині стягнення кредитної заборгованості та судових витрат з ОСОБА_5 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підпис) (підпис)

Згідно з оригіналом

Копія ухвали оформлена 27 липня 2015 року

Ухвала набрала законної сили 17 липня 2015 року

Суддя: І.В. Цуканова

Секретар судового засідання: О.О. Благовещенська