Ухвала суду № 47428064, 23.07.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1549/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Міліціанов Р. В.Номер провадження 22-ц/788/1393/15 Суддя-доповідач - Шевченко В. А. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Шевченка В. А.,

суддів - Семеній Л. І. , Бойка В. Б. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2015 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором,

за зустрічним позовом, поданим ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою

і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_5, про захист прав споживача та визнання кредитного договору частково недійсним,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» (далі-банк) звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з позовом, у якому зазначалося, що за кредитним договором від 19 березня 2007 року ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 50353 долари США до 17 березня 2026 року.

На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором між банком і ОСОБА_5 укладено договір поруки.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором за нею станом на 14 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 163361, 3 долара США, яку позивач і просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

У зустрічному позові ОСОБА_5, поданого його представником ОСОБА_4, ставилося питання про визнання поруки припиненою з тих підстав, що банк в односторонньому порядку і без його згоди збільшив обсяг відповідальності за кредитним договором, змінивши процентну ставку з 12 % до 14, 4 % річних.

ОСОБА_3 у своїй зустрічній заяві просила визнати п. 4. 1 кредитного договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що визначення пені в розмірі 0, 15 % від простроченої суми є порушенням принципу добросовісності, яке призвело до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на шкоду споживача.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2015 року первісний позов задоволено частково.

З ОСОБА_3 на користь банку стягнуто 43220, 89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час ухвалення рішення становило 927036 грн. 66 коп..

Позов ОСОБА_5 задоволено.

Поруку, яка виникла на підставі договору від 19 березня 2007 року, укладеного між банком і ОСОБА_5 з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 19 березня 2007 року, визнано припиненою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3, поданій її представником ОСОБА_4, іде мова про скасування рішення у частині стягнення з неї заборгованості і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та невірного відхилення доводів її зустрічної заяви.

ПАТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині визнання поруки припиненою; зустрічний позов ОСОБА_5 відхилити, а первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Як встановлено судом і вбачаться з матеріалів справи, за кредитним договором від 19 березня 2007 року банк надав ОСОБА_3 кошти у розмірі 50353 долари США на придбання квартири і для сплати страхових платежів під 1, 0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком по 17 березня 2026 року (а. с. 13-15).

При цьому сторони договору, поряд з іншим, погодили, що при порушенні позичальником зобов'язань щодо сплати відсотків і винагороди банк має право нарахувати пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 01 грн. за кожен день прострочки (п.п. 2.2.2, 2.2.3, п. 4.1).

При порушенні позичальником зобов'язань відносно погашення кредиту він сплачує банку відсотки у розмірі 2, 46 % на місяць, розраховані на суму погашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані таким чином відсотки сплачуються позичальником понад визначеною договором сумою щомісячного платежу (пункти 3.2, 7.4).

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком і ОСОБА_5 19 березня 2007 року було укладено договір поруки, згідно з яким обсяг відповідальності поручителя зводився до повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % за місяць та інших щомісячних сум, винагороди, пені, а також відсотків при порушенні позичальником зобов'язань у розмірі 2, 46 %, розрахованих поза сумою щомісячного платежу за кредитним договором разом з несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу (а. с. 16).

Набравшим законної сили рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2011 року для задоволення вимог банку за даним кредитним договором у розмірі 55802, 80 долара США звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_3 станом на 14 січня 2015 року становила 163361, 3 долара США. З 30 листопада 2008 року розмір основної процентної ставки за кредитним договором був збільшений з 12 % до 14, 04 % річних (а. с. 5-8).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що у справі, яка переглядається, за заявою представника ОСОБА_3 (а. с. 104-109) необхідно застосувати позовну давність, у зв'язку з чим суд з наведенням відповідних мотивів і розрахунків вірно визначив заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором щодо сплати відсотків - у розмірі 19862, 79 долара США, по комісії - 2924 долари США і по пені - 19278, 91 долара США.

Відмовляючи банку в стягненні 42902, 84 доларів США заборгованості за кредитом, суд теж правильно виходив з того, що повторне стягнення боргу щодо тіла кредиту за наявності невиконаного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки буде суперечити вимогам закону.

Такий висновок суду відповідає роз'ясненням, які містяться у п. 17 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», і узгоджуються з постановою Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року в справі № 6-73 цс 13.

Крім того, покладеною судом в основу рішення частиною 4 ст. 591 ЦК України передбачено, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд із цим положення ч. 1 ст. 11 Закону «Про іпотеку» про те, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключено в межах вартості предмета іпотеки, теж надають право кредитору стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу в разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням.

Беручи до уваги, що фактична ціна продажу іпотечного майна в процесі реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобов'язанням.

Звідси посилання банку в апеляційній скарзі на п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року є безпідставними, так як у даному випадку стягнення заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки стосується однієї й тієї ж особи - ОСОБА_3

З урахуванням викладеного рішення суду в цій частині відповідає принципам розумності, справедливості та правової визначеності у відносинах між суб'єктами цивільного права.

Оскільки банк усупереч з вимогами ст. 60 ЦПК України не надав доказів щодо надання поручителем згоди на збільшення основного розміру процентів за кредитом, а отже і на збільшення обсягу його відповідальності, суд обґрунтовано відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України визнав поруку припиненою. Висновків суду в цій частині банк не спростував.

Доводи ОСОБА_3 та її представника щодо припинення дії кредитного договору і порушення банком у п. 4.1 договору принципу добросовісності є недоречними, так як строк виконання основного зобов'язання щодо повернення кредиту до звернення банку до суду з даним позовом не наставав, а сама по собі наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дії кредитного договору в силу ст. ст. 526, 527, 529, 530, 599 ЦК України не припиняє. До того ж цей спосіб захисту цивільного права не є тотожним достроковому стягненню кредиту в грошовому вигляді.

Вимогу відносно визнання кредитного договору частково недійсним суд відхилив, навівши згідно з вимогами ст. 215 ЦПК переконливі мотиви, які ґрунтуються на вірно застосованих судом і зазначених у рішенні нормах матеріального права.

Умови пункту 4.1 кредитного договору не можуть визнаватися несправедливими з огляду і на те, що пеня в розмірі 0, 15 % стосується лише суми простроченого платежу на відміну від розміру відсотка за користування кредитом, який встановлений на суму залишку заборгованості за кредитом.

Наведені дані повністю спростовують доводи апеляційних скарг і свідчать про те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -