Ухвала суду № 47426134, 13.07.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/1480/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2229/15Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

При секретарі : Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 червня 2015 року по справі за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України до ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 червня 2015 року позов квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України до ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України задоволено повністю.

Виселено з житлового будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_2, її сина ОСОБА_4, ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави судовий збір по 121 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зокрема, посилаються на законність свого проживання в квартирі з огляду на реєстрацію в ній та наявність неповнолітньої дитини, виселення якої буде порушувати її права на забезпечення житлом.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, згідно Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності будинок військового містечка АДРЕСА_1 має статус житлового та перебуває в оперативному використанні та на балансі КЕВ м. Полтави.

Вказаний будинок є власністю держави в особі Міністерства оборони України.

На час поселення ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в будинок АДРЕСА_1

На момент вселення в 2008 році до гуртожитку відповідач ОСОБА_2 проходила службу в органах Служби безпеки України та знаходилась в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який був розірваний лише в 2013 році згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 листопада 2013 року.

Згідно довідки начальника Управління Служби безпеки України, чоловік позивача ОСОБА_5 перебував на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов при УСБУ в Полтавській області з 14 червня 2001 року по 16 липня 2012 року на загальних підставах. В 2003 році отримав службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2

В 2008 році, на підставі усного дозволу командира військової частини А3990, ОСОБА_2 та її чоловіку ОСОБА_5, як працівникам УСБУ в Полтавській області було надано тимчасове житло - кімнату АДРЕСА_1

На даний час за спірною адресою зареєстрована та проживає позивач разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьком колишнього чоловіка ОСОБА_2

В зв'язку з проведеною реконструкцією гуртожитку, кімната №20 змінила свій статус на квартиру №6.

Ордер на вселення в житло, яке перебувало спочатку в статусі гуртожитку, а зараз в статусі житлового будинку - відповідачі в передбаченому Законом порядку не отримували.

Зазначені обставини були встановлені судовим рішенням та відповідно до положень ч.3 ст. 61 ЦПК України не потребують повторного доказування.

Зокрема, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 2 лютого 2015 року, яке залишено без змін ухвалою ВССУ від 10 червня 2015року, по справі за позовом ОСОБА_2 до КЕВ м. Полтави МОУ про визнання права користування житловим приміщенням встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 вселились в гуртожиток без надання ордеру, а відтак їх вселення було здійснено з порушенням вимог ст. 129 ЖК УРСР. При цьому, останні не знаходились на службі в ЗС України та не перебували на обліку отримання житла в КЕЧ м. Полтави.

Врахувавши встановлені зазначеними судовими рішеннями обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки при вселенні відповідачів був порушений порядок надання житла і вселення в гуртожиток, тому незалежно від терміну їх проживання, вони не набули права користування ні кімнатою, а ні реконструйованою в подальшому квартирою, а відтак підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення згідно до положень ст.ст. 98, 99, 116 ЖК України.

З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Відповідно до ст. 98 ЖК УРСР тимчасові жильці на вимогу наймача, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Згідно ст. 99 ЖК УРСР тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання та зобов'язані негайно звільнити жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до приписів ст. 129 ЖК УРСР, єдиною правовою підставою для вселення у гуртожитки є наявність відповідного ордеру.

Між тим, судовими рішеннями встановлено, що вселення відповідачів в спірне житло відбулось поза вимогами ст. 129 ЖК УРСР, оскільки відповідний ордер на їх вселення не видавався.

Пунктом 58 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР № 470 від 11.12.1984 р. передбачено, що жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Відповідно до «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом МО України від 30 листопада 2011 року № 737 передбачено, що у разі якщо особа, яка звільнена з військової служби, не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у ЗС України, вона підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством, незалежно від кількості вислуги років у календарному обчисленні.

П. 1.3. забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення військовослужбовцями та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби;

П.1.9 Жилі приміщення за рахунок фондів МО України незалежно від належності будинків, розподіляються між військовослужбовцями та особами, звільненими з військової служби, які потребують отримання жилого приміщення в цьому гарнізоні;

П.2.1. Облік військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у квартирно - експлуатаційних органах, військових частинах та гарнізонах;

П.2.5 військовослужбовці, які отримали за рахунок житлових фондів МО України житло для постійного проживання, у межах встановлених норм житлової площі, знімаються з квартирного обліку ЗС України як такі, що поліпшили житлові умови.

Однак, за результатами розгляду справи встановлено, що ордер на вселення відповідачів у гуртожиток Міністерства оборони України не видавався.

Крім того, заслуговує на увагу те, що на відповідача ОСОБА_2 як на особу, яка проходить службу в органах СБУ поширюється положення спеціального закону «Про Службу безпеки України», статтею 18 якого передбачено, що органи місцевого самоврядування сприяють Службі безпеки України, її органам і підрозділам у вирішенні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортом і зв'язком.

Проте, таким правом ОСОБА_2 скористалась лише в 2014 році, коли була поставлена на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов саме за місцем роботи в СБУ в Полтавській області, а не в Полтавському гарнізоні Збройних Сил України.

Вірно встановивши обставини справи та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно зазначив, що у відповідачів відсутні законні підстави для проживання у відомчому житлі Міністерства Оборони України, позаяк ніякого відношення до останнього вони не мають, ордер на вселення до відомчого будинку не отримували, а відтак підлягають виселенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять обставин, з якими законодавство пов'язує підстави скасування судового рішення.

Так, не заслуговують на увагу твердження про те, що наявність у відповідачів реєстрації та внесення ними оплати за житло доводить факт правомірності проживання в спірній квартирі, оскільки сама по собі реєстрація не підмінює порядку набуття права на вселення до житлового приміщення, визначеного ст. 129 ЖК УРСР.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування норм матеріального права, оскільки при вирішенні спору суд правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону, які регулюють останні.

При цьому, колегія судів не може прийняти до відома твердження апелянтів про те, що судом були порушені положення Закону, якими гарантується захист інтересів дітей на забезпечення житлом.

Враховуючи, що місцем проживання дитини є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, тобто є похідним від права батьків, першочергове значення буде мати питання щодо правомірності набуття батьками права на те чи інше житлове приміщення.

В даному випадку встановлено, що відповідачі не набули права користування кімнатою в гуртожитку (в подальшому квартирою), оскільки не отримували відповідний ордер на вселення.

Також колегія суддів вважає, що на дані спірні правовідносини не може бути поширена норма ч.4 ст.125 ЖК УРСР, оскільки для застосування положень ст. 125 ЖК УРСР до осіб, вказаних у цьому пункті, обов'язковою умовою є отримання ними службового житла у встановленому законом порядку.

Між тим, саме такий порядок і не був дотриманий відповідачами при їх вселенні.

За вказаних обставини колегій суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги.

Судді:

З оригіналом згідно.