Ухвала суду № 47421199, 21.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/474/15-ц 21.07.2015 21.07.2015 21.07.2015

Провадження №22-ц/784/1769/15 Суддя по І інстанції Кузьменко В.В. Категорія 20 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

21 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання Романенко Ю.О.,

за участю:

-представника позивача - ТОВ «Миколаївський центральний ринок» - ОСОБА_2,

-представника відповідача ТОВ «Карлет» - ОСОБА_3,

-представника третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4

ОСОБА_5,

-представника третьої особи ТОВ «Спакс» - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський центральний ринок»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 5 червня 2015 року про виправлення описки, у справі

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський центральний ринок» до товариства з обмеженою відповідальністю «Карлет», ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю «Спакс», Миколаївське міське управління юстиції в особі Реєстраційної служби, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський центральний ринок» (далі ТОВ «Миколаївський центральний ринок») звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Карлет» (далі ТОВ «Карлет»), ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В обгрунтування позову позивач посилався на те, що він є власником нижчезазначеного нерухомого майна, яке безпідставно було зареєстроване за кооперативним підприємством «Центральний ринок» та незаконно передано останнім до статутного капіталу ТОВ «Карлет».

3 жовтня 2014 року ТОВ «Карлет» продало, а ОСОБА_7 придбала нежитлове приміщення (цокольного поверху літ. А-2, загальною площею 3756,8 кв.м) за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 25/21, уклавши договір купівлі продажу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Посилаючись на порушення свого права власності, невідповідність угоди вимогам чинного законодавства, наявність судового рішення щодо заборони відчуження нерухомого майна на момент укладання угоди, відсутність волевиявлення сторін за договором на настання реальних наслідків, позивач просив визнати недійсним вищезазначений договір купівлі -продажу, без застосування наслідків недійсності правочину.

Заперечуючи проти позову, відповідачі та треті особи посилались на безпідставність позовних вимог та дотримання вимог чинного законодавства при укладанні оспорюваної угоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 5 червня 2015 року про виправлення описки, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Миколаївський центральний ринок».

В апеляційній скарзі ТОВ «Миколаївський центральний ринок», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зокрема, у звязку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (ст. 317 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

За змістом ст. ст. 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 3 жовтня 2014 року ТОВ «Карлет» продало, а ОСОБА_7 придбала у нього обєкт нерухомого майна приміщення ( цокольного поверху літ. А-2, загальною площею 3756,8 кв.м) за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 25/21, уклавши договір купівлі продажу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 183-184).

Позивач не був стороною оспорюваної угоди.

На момент вчинення правочину право власності ТОВ «Карлет» на вказане нерухоме майно підтверджувалось свідоцтвом про право власності, виданим Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 1 жовтня 2014 року й було зареєстроване 26 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 466628448101 (а.с. 190-191).

За змістом договору продавець до підписання угоди отримав від покупця повний розрахунок за вказаний обєкт нерухомості, а право власності у покупця виникає з моменту державної реєстрації договору (пункти 2.1; 6.1 договорів).

На підставі вказаного договору купівлі - продажу право власності на спірний нежитловий обєкт було зареєстровано за ОСОБА_7

23 жовтня 2014 року ОСОБА_7, як співзасновник ТОВ «Спакс», передала його до статутного капіталу цього товариства, а 31 жовтня 2014 року зареєстровано право власності ТОВ «Спакс» на вказаний обєкт нерухомості. На зазначене посилався позивач при подачі позову й те, що ТОВ «Спакс» є власником спірного приміщення не оспорюється іншими сторонами.

Отже, власником спірного майна на час звернення позивача до суду було ТОВ «Спакс».

Позивач, посилаючись на те, що він є власником спірного майна, яке безпідставно зареєстроване за іншою адресою та за іншою юридичною особою, звернувся до суду в порядку цивільної юрисдикції про визнання недійсним договору укладеного з ОСОБА_7, посилаючись на вимоги ч.1, 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочинів (без застосування наслідків його недійсності).

Такий спосіб захисту обраний позивачем не узгоджується з характером спірних правовідносин. Оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 338 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс/15; від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс/15, яка і є обовязковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, заявлених позивачем.

Однак, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду, основний висновок якого є вірним, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із матеріалів справи вбачається, що право власності ТОВ «Карлет» на вказане нерухоме майно дійсно було похідним від права власності кооперативного підприємства «Центральний ринок» (далі КП «Центральний ринок»).

Доводи позивача як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зводяться до того, що спірний обєкт нерухомості входив до складу обєктів нерухомого майна за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 25 й належав на праві власності Миколаївській обласній спілці споживчих товариств, яка й передала його 22 листопада 2012 року до статутного фонду ТОВ «Миколаївський центральний ринок», а тому він є власником цього майна на підставі свідоцтва на право власності, виданого йому 19 грудня 2012 року на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 14 грудня 2012 року № 1300, яке в подальшому було безпідставно скасовано й це ж майно незаконно, на думку позивача, передано КП «Центральний ринок».

26 квітня 2013 року КП «Центральний ринок» отримало свідоцтво про право приватної власності на нежитлові будівлі за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 25 ( № 2985408), видане Державним реєстратором прав на нерухоме майно й проведена державна реєстрація його права власності на нерухоме майно 26 квітня 2013 року.

Рішенням позачергових зборів засновників КП «Центральний ринок» від 29 квітня 2013 року КП «Центральний ринок» увійшло до складу засновників ТОВ «Карлет» з часткою у статутному капіталі товариства у розмір 99 %, сформованим майновим внеском, яким було саме нерухоме майно за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 25.

Рішенням загальних зборів учасників від 30 квітня 2013 року ТОВ «Карлет» надало згоду КП «Центральний ринок» на вхід до складу засновників Товариства з формуванням частки за рахунок майнового внеску - нерухомого майна по проспекту Леніна, 25 в м. Миколаєві, яке 30 квітня 2013 року за ОСОБА_6 приймання - передачі передано до статутного капіталу ТОВ «Карлет».

На підставі вказаних документів та керуючись ст. 24 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор здійснив державну реєстрацію переходу права власності на обєкт нерухомого майна за адресою: проспект Леніна, 25 в м. Миколаєві від КП «Центральний ринок» до ТОВ «Карлат».

20 грудня 2013 року проведена державна реєстрація права власності ТОВ «Карлет» на вказане нерухоме майно та видано свідоцтва про право власності № 15046327 При цьому обтяжень, судових заборон тощо, які б унеможливлювали таку реєстрацію, не існувало.

В подальшому, за заявою ТОВ «Карлет» про виділення окремих обєктів зі складу нерухомого майна, рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 16 травня 2014 року за № 410 нежитловому обєкту нерухомого майна по проспекту Леніна, 25, в результаті виділення присвоєно нові адреси, зокрема, спірному обєкту нерухомого майна під Літ. А-2 цокольний поверх, загальною площею 3756,8 кв.м присвоєна адреса м. Миколаїв, проспект Леніна, 25/21 (а.с. 81-83).

В звязку з чим ТОВ «Карлет» 1 жовтня 2014 року отримало свідоцтво про право власності, а право власності останнього на спірний обєкт нерухомості зареєстроване 26 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 466628448101 (а.с. 190-191).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1,4 ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В суді апеляційної інстанції сторони пояснили, що в порядку адміністративної юрисдикції позивачем оскаржується:

-рішення виконкому Миколаївської міської ради від 16 травня 2014 року № 410 щодо про виділення окремих обєктів зі складу нерухомого майна в окремі адреси ТОВ «Карлет» та видача свідоцтв на право власності на ці окремі обєкти нерухомості, зокрема, й на спірний обєкт нерухомості;

- а після винесення оскаржуваного рішення, судовими рішеннями, ухваленими в порядку адміністративної юрисдикції визнано протиправними дії державного реєстратора щодо видачі свідоцтва на право власності та реєстрації права власності на нерухоме майно (по вул. Леніна, 25) за КП «Центральний ринок».

Між тим, зазначене не впливає на основний висновок суду першої інстанції у цій справі про відмову у позові.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема й про те, що зазначене нежитлове приміщення на момент відчуження знаходилися в спорі й існувала заборона відчуження, накладена господарським судом, не підтверджуються матеріалами справи.

З урахуванням викладеного, підстав для скасування рішення районного суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський центральний ринок» відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 5 червня 2015 року про виправлення описки, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: