Ухвала суду № 47398582, 23.03.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 409/477/15-ц

Провадження № 22ц/782/61/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Луганської В.М.,Коротенко Є.В.,

за участю секретаря Веселого С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машино технологічна станція «Альянс» про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2015р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому, посилаючись на договір позики, укладений між сторонами, просив стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машино технологічна станція «Альянс» на його користь кошти у сумі 2940239 грн.50 коп.

Крім того, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рахунок №26004301013070, МФО 304665,ТВБВ № 10012/055 філії Луганського обласного управління АТ «Державний ОСОБА_2 України», який належить відповідачу.

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 лютого 2015 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Не погодившись з даною ухвалою суду, позивач звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову, при цьому в скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. А відповідно до ст. 152 ЦПК України позов може забезпечуватися, як накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб, так і забороною вчиняти певні дії чи встановленням обовязку вчинити певні дії, а також іншими способами, передбаченими законом. Згідно з розясненнями наданими у п.п.1,4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.

Як убачається із матеріалів справи, судом під час винесення ухвали від 18 лютого 2015 року вказані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Постановляючи ухвалу від 18 лютого 2015 року, суд виходив з того, що позивачем не вказані та не долучені докази, які підтверджують що відповідач дійсно є боржником за договором позики у звязку з тим, що додана до матеріалів позовної заяви копія розписки є частково нечитаємою та не зрозумілою і без огляду оригіналу даної розписки в судовому засіданні неможливо ідентифікувати боржника.

Проте, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не врахував зазначені вище розяснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року і вирішив питання про можливість забезпечення позову шляхом постановлення ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову від 18 лютого 2015 року до відкриття провадження по справі, оскільки ухвала про відкриття провадження по справі була постановлена тільки 19 лютого 2015 року. Зясування даних про особу відповідача передує саме стадії відкриття провадження по справі. Так, згідно п.2 ч.2 ст. 119 ЦПК України позивач в позовній заяві повинен зазначити найменування відповідача, його місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів звязку, якщо такий відомий. Суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 119 і 120 ЦПК України, відповідно до вимог ст. 121 ЦПК України постановляє ухвалу про залишення заяви без руху з зазначенням підстав залишення позовної заяви без руху та наданням строку для усунення недоліків. Однак, судом позовна заява не тільки не була залишена без руху через відсутність даних про особу відповідача, а навпаки суддя 19 лютого 2015 року відкрив провадження по даній справі до відповідача, зазначеного позивачем в позовній заяві. Тобто у судді не має сумнівів щодо процесуальної дієздатності відповідача, зазначеного позивачем в позовній заяві, а також щодо його реєстрації за зазначеною в позовній заяві адресою.

Про наявність спору між сторонами свідчить як текст наданої до позову копії розписки, в якій зазначено про наявність станом на 01.10.2011р. боргу МТС «Альянс» перед позивачем у розмірі 116215 доларів США, так і те, що відповідач не визнає його наявності. Обговорювати питання про обґрунтованість заявленого на підставі цієї розписки позову на стадії вирішення питання про забезпечення позову у суду правових підстав не було. Однак, із системного аналізу тексту ухвалу суду вбачається, що суддя фактично дав аналіз обґрунтованості позову, зазначивши про відсутність доказів того, що відповідач дійсно є боржником за договором позики за позовом позивача.

Зазначивши в тексті оскаржуваної ухвали те, що додана до матеріалів позовної заяви копія розписки є частково нечитаємою та не зрозумілою і без огляду оригіналу даної розписки в судовому засіданні неможливо ідентифікувати боржника, суд не врахував положень ч.1 ст. 153 ЦПК України, згідно яких заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Із системного аналізу даної норми права випливає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову в день її надходження, суд має реальну можливість витребувати у позивача всі необхідні та наявні у нього докази для вирішення цього питання. Тобто суд повинен був витребувати оригінал розписки у позивача, якщо копія її викликала у нього сумнів, чого судом зроблено не було.

Безпідставно суддею також зазначено в тесті ухвали про те, що вона не підлягає оскарженню, так як згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) № № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 року, положення пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозвязку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову.

Аналіз зазначених вище обставин в їх сукупності, свідчить про порушення суддею порядку, встановленого законом для вирішення даного питання, тому ухвалу суду слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про забезпечення позову у встановленому законом порядку.

Керуючись ст. 303, 307, 312, 314-315, 151- 154 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Головуючий :

Судді: