Ухвала суду № 47362675, 23.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Мельника В.В.,

суддів Єфімової О.І., Юрдиги О.С.,

за участю секретаря Пазюка Є.С.

прокурора Янішевської О.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000001013, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Саранськ, Мордовія, Російська Федерація, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України повернуто прокурору.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що в обвинувальному акті, всупереч вимогам ст. 291 КПК України, відсутнє формулювання обвинувачення, натомість викладені лише фактичні обставини та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на пред'явлену підозру. Крім того, в обвинувальному акті відсутнє посилання на конкретну редакцію ч. 3 ст. 368 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_2, що є порушенням права останнього на захист. При цьому, обґрунтовуючи свої висновки про невідповідність обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону, суд першої інстанції послався на п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі наведено доводи про те, що обвинувальний акт містить в собі формулювання обвинувачення, оскільки в ньому наявне конкретно сформульоване у відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України твердження про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а посилання суду на необхідність вказувати конкретну редакцію ч. 3 ст. 368 КК України є необґрунтованим, оскільки на момент вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення діяла редакція статті 368 КК України з останніми змінами, внесеними Законом України від 13 травня 2014 року. В зв'язку з зазначеним, кваліфікація дій обвинуваченого не потребує вказівки на конкретну редакцію статті Кримінального кодексу України, окрім того, така вимога не передбачена п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

На апеляційну скаргу прокурора надійшли заперечення захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, відповідно до яких захисник апеляційну скаргу прокурора просить залишити без задоволення. В запереченні захисник вказує на помилковість доводів апеляційної скарги прокурора та на те, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув обвинувальний акт прокурору, оскільки виявлені недоліки, що полягають у відсутності формулювання обвинувачення та відсутності вказівки на редакцію статті закону про кримінальну відповідальність, за якою обвинувачується ОСОБА_2, істотно порушують право обвинуваченого на захист.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала подану апеляцію та просила її задовольнити, доводи захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2, які просили залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту стосовно ОСОБА_2 вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.

За змістом положень ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

При цьому обвинувачення, згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Судовий розгляд, як передбачено вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України, проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Вичерпні вимоги до обвинувального акта викладені в ст. 291 КПК України.

Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Приймаючи у підготовчому судовому засіданні у порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції правильно виходив з того, що всупереч вказаній нормі кримінального процесуального закону обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 взагалі не містить формулювання обвинувачення.

Прокурором не висунуто ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. В даному обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також ті встановлені органами досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_2 й правова кваліфікація кримінального правопорушення, в якому підозрюється останній.

Такі відомості, у відповідності до ст. 277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, ОСОБА_2 за цим процесуальним рішенням має статус підозрюваного.

З урахуванням того, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, а за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, висновок суду першої інстанції про наявність обставини, що перешкоджають подальшому судовому розгляду, є правильним, а тому доводи прокурора в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності обвинувального акту вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки в ньому не зазначено конкретної редакції Закону України про кримінальну відповідальність, згідно якої ОСОБА_2 висунуто обвинувачення.

Як убачається з обвинувального акту, ОСОБА_2 інкримінується одержання неправомірної вигоди у значному розмірі для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої йому влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, в період часу з липня 2014 року по 21 жовтня 2014 року.

На період вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення діяла редакція статті 368 КК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» № 1261-VII від 13 травня 2014 року (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 28, ст.937). Відповідно до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 47, ст. 2051) № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року, внесено зміни до пункту 2 примітки до статті 368 КК України. Із матеріалів кримінального провадження убачається, що слідчим при складенні обвинувального акту та прокурором при його затвердженні не було зазначено, в якій редакції Закону України про кримінальну відповідальність ОСОБА_2 висунуто обвинувачення. Відсутність у обвинувальному акті конкретної норми Закону України про кримінальну відповідальність, у вчиненні якого підозрюється (обвинувачується) ОСОБА_2 обгрунтовано визнано судом першої інстанції порушенням права обвинуваченого на захист, оскільки згідно п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.Доводи апеляційної скарги прокурора висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 314, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 42014000000001013 ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді :

__ ______ ______

Мельник В.В. ЄфімоваО.І. Юрдига О.С.