Рішення № 47327358, 09.07.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6199/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ларіонової Н. М. ,

при секретарі - Малявко І. І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Будлянської І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3, інтереси якої представлені ОСОБА_1, до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» (далі ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК») про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2015 р. позивач звернувся до суду і просить визнати недійсним договір іпотеки від 01.07.2005 р. № 906-014/05Р, укладений між позивачем та відповідачем, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що 01.07.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки № 906-014/05Р, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2985. Оскільки у зазначеному будинку на час укладення договору іпотеки проживав на законних підставах малолітній онук позивачки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мав право користування житлом, а орган опіки та піклування не дав дозволу на укладання договору іпотеки, предметом якого є зазначений будинок, то оспорюваний договір іпотеки порушує приписи законодавства України та права неповнолітньої дитини. Крім того, на момент укладання оспорюваного договору іпотеки земельна ділянка площею 0, 1 га, на якій розташований будинок, переданий в іпотеку, належала позивачці на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки. Вищезазначена земельна ділянка в іпотеку передана не була. Оскільки в договорі іпотеки не зазначено про передачу в іпотеку будинку разом із земельною ділянкою, зміст його суперечить ст.6 Закону України «Про іпотеку». З аналізу зазначеної норми вбачається, що земельна ділянка та будинок, який на ній розташовано, нерозривно пов'язані між собою, а отже, в іпотеку повинні передаватися і земельна ділянка і будинок. В зв'язку з чим, вважає недійсним вказаний договір іпотеки на підставі ст.203 ч.1 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивачка підтримав позовні вимоги в повному обсязі та дав пояснення, аналогічні викладеним в заяві обставинам, вказавши, що на момент укладання оспорюваного договору іпотеки проживав на законних підставах малолітній онук позивачки, який мав право користуватися житлом, а орган опіки та піклування не давав дозволу на укладання договору іпотеки. Крім того, не була передана в іпотеку земельна ділянка, на якій розташований будинок, що переданий позивачкою в іпотеку відповідачу. Оскільки оспорюваний договір іпотеки не відповідає закону, то це тягне його недійсність на підставі ст.215 ЦК України через недодержання вимог ст.203 ч.1 ЦК України при його укладанні. За визнанням недійсним договору, укладеного ще 10 років тому, позич звернулася тільки на теперішній час, оскільки є необізнаною в галузі права та тільки 2 роки потому дізналася, що може звернутися до суду.

Представник відповідача заперечувала в судовому засіданні проти позовних вимог та пояснила, що на час укладення та нотаріального посвідчення договору іпотеки від 01.07.2007 р. малолітній ОСОБА_5 не був власником будинку, який виступає предметом іпотеки та не був в ньому зареєстрований, а тому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину не вимагався. Порушень майнових прав дитини не відбулося, а тому позовна вимога про визнання іпотеки недійсним є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. А також на момент укладення договору іпотеки не було необхідності зазначення земельної ділянки щодо передачі в іпотеку, оскільки ЗУ «Про іпотеку» не було чітко передбачено, що іпотека також поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля і яка необхідна для використання цієї будівлі за цільовим призначенням. Таким чином, на момент укладення договору іпотеки не було необхідності зазначення земельної ділянки щодо передачі в іпотеку, оскільки на підставі Закону України «Про іпотеку» було чітко передбачено, що іпотека також поширюється на належну іпотекодавчю на праві власності земельну ділянку, на якій розташована будівля, що була передана в іпотеку. Зазначила, що по заборгованості за кредитним договором від 01.07.2005 р., на забезпечення якого позивачкою і передався будинок в іпотеку, рішенням Подільського райсуду м.Києва від 03.10.2013 р. була стягнута заборгованість за цим кредитним договором заборгованість в розмірі 356 431,3 грн. Укладений з позивачем договір іпотеки відповідає закону, але позивачка вже протягом 2 років спробує оскаржити кредитний договір.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до таких висновків.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Судом встановлено, що 01.07.2005 року, з метою належного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ КБ «Правекс-банк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 906-014/05Р, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2985у, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ПАТ КБ «Правекс-банк» належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: жилий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею -52, 30 кв. м., житловою - 37,80 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1.

Про застосування позовної давності відповідачем не заявлено, тому суд виходить із заявлених позивачем підстав недійсності правочину.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Частина 1 ст.203 ЦК України, якою представник позивача обґрунтовує недійсність договору іпотеки, визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зі змісту ст.575 ЦК України вбачається, що іпотека є видом застави, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у заставодавця або третьої особи. Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи боржника. Позивач є майновими поручителем.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави припинення іпотеки, а саме іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізації предмета іпотеки, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, з інших підстав, передбачених цим законом. При цьому зміна основного зобов'язання не є підставою припинення відносин іпотеки.

Позивач вважає вищевказаний договір іпотеки № 906-014/05Рвід 01.07.2005 р. недійсним, оскільки: зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу незважаючи на той факт, що в даному будинку, як на момент укладення та нотаріального посвідчення договору іпотеки, так і після цього, залишався проживати малолітній онук позивачки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент укладення та нотаріального посвідчення договору іпотеки № 906-014/05Р від 01.07.2005 р. останній, в порушення вимог, встановлених чинним законодавством, не був узгоджений у встановленому порядку з органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють або користуються, що є підставою для визнання укладеного договору іпотеки недійсним.

Допитана у якості свідка ОСОБА_6, яка є сусідкою позивачки ОСОБА_3, суду показала, що малолітній ОСОБА_5 є онуком ОСОБА_3 та мешкає у будинку по АДРЕСА_1 по теперішній час.

Відповідно до п. 44 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України (надалі ЦК), статтею 177 Сімейного кодексу України (надалі СК) та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-Ш "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно виписки з будинкової книги про склад сімї та реєстрацію, виданої паспортним столом Подільського району м. Києва, у будинку за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01.07.2005 р. (час укладання іпотечного договору) відсутній запис про проживання та реєстрацію малолітньої особи ОСОБА_5 Таким чином, на момент укладання спірного договору іпотеки малолітня дитина, якій на той час було лише 2 роки, у спірному володінні належним чином зареєстрована не була та не відносилася до членів сім'ї іпотекодавця.

Укладання ПАТ КБ «Правекс-банк» та ОСОБА_3 іпотечного договору не суперечило і не могло суперечити інтересам дитини, оскільки ОСОБА_5 є онуком позивачки, має власних батьків, які в даному випадку й повинні забезпечувати свою неповнолітню дитину житлом згідно зі ст.180 СК України.

Отже на момент, укладання договору іпотеки неповнолітній онук іпотекодавця права користування житловим будинком, що є предметом іпотеки, не мав, тому згода органу опіки та піклування для укладання даного договору не вимагалася, а відтак, права неповнолітньої дитини укладеним договором іпотеки не порушені.

Посилання представника позивача на те, що недійсність договору іпотеки обумовлена ще і тим, що при в іпотеку не передана земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, не засновані на законі, оскільки відповідно до ст.ст.177, 181 ЦК України будинок є окремим видом об'єктів цивільних прав - нерухомим майном і на підставі ст.5 Закону України «Про іпотеку» міг бути самостійним предметом за іпотечним договором.

Згідно рішення Подільського районного суду м.Києва від 03.10.2013 р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26.96.2014 р., по цивільній справі № 758/5883/13-ц позов ПАТ «КБ «Правекс-Банк» про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 906-014/05Р від 01.07.2005 р. задоволений частково: на користь банку стягнуто 356 431,3 грн. Як вбачається зі вказаного рішення, ще 31.01.2012 р. банк повідомляв ОСОБА_3 про заборгованість за кредитним договором, на забезпечення зобов'язань по якому був переданий будинок за оспорюваним договором іпотеки, а в суд з цим позовом банк звернувся 30.04.2013 р.

За таких обставин та в силу вимог вищенаведених норм закону, суд приходить до висновку, що оспорюваний позивачем договір іпотеки відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про охорону дитинства" і підстав для визнання його недійсним не має.

Таким чином, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то відповідно до ст.88 ЦПК України не підлягає стягненню і сплачений позивачем судовий збір у розмірі 243,6 грн.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 29, 203, 177, 181, 575 ЦК України, ст.ст.5, 17 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст.10, 11, 57, 58, 59, 60, 212, 213, 214-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_3, інтереси якої представлені ОСОБА_1, до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про визнання недійсним договору іпотеки від 01.07.2005 р., укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк» і посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. за реєстром № 2985у, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова